На відміну від більшості попередніх «відпускних сезонів», політичне літо 2005-го не стало ні «мертвим сезоном», ні «тихою годиною». І це — незважаючи на тривалі депутатські канікули та відсутність у Києві більшої половини Кабміну (деякі урядовці навіть на засідання уряду прилітали з Криму в перерві між ранковим запливом і вечірнім джакузі). Помаранчева революція для українського політикуму з його усталеними й законсервованими звичаями стала надто сильним потрясінням, тому, мабуть, цілком природно, що «постреволюційна» влада й досі не може позбутися вже радше смішного, ніж гордого епітету «нова». І хоча виправдати більшість помилок помаранчевої команди затяжним періодом «утряски» не менш складно, ніж змиритися із вельми швидким приходом до тями тих, кого ще рік тому ми називали «злочинним режимом» і кому прогнозували тюрми, принаймні на брак політичних новин минуле літо не страждало.

Але хоч якими гарячими були ці три швидкоплинні місяці, справжня спека тільки розпочинається. Сьогодні стартує остання сесія Верховної Ради нинішнього (VIII) скликання і нинішнього зразка. Політичний сезон осінь-зима—2005/06 повинен стати останнім для тієї політичної системи, до якої ми звикли, і, відповідно, остаточно перегорнути сторінку, яку писали Кучма і Ко. Та чи перегорне? Чи не почнуть нові «писарі» заповнювати аркуші, водячи «під копірку» по попередніх? Чи стане Верховна Рада, вперше в історії незалежної України обрана за стовідсотково пропорційною системою, справді оновленою? Чи вдасться законодавчій та виконавчій гілкам влади працювати злагоджено й продуктивно (варто зауважити: за умов, коли третя гілка — судова — в будь-якому випадку залишається всіяною старими паразитами)? Чи нарешті вступить у дію політична реформа, яка диктуватиме нові умови цієї співпраці?
Відповіді на безліч цих та подібних запитань після дев'яти місяців життя в посткучмівській країні видаються не менш туманними, ніж рік тому.