Сонце сходить із «Воплями»

      Наш День незалежності, виявляється, з розмахом відзначали не тільки в Україні, а навіть у Японії. Головні урочистості з нагоди дня народження нашої держави проходили на величезній території найбільшої світової виставки «Експо-2005», котра, як уже писала «УМ», цього року обрала місцем своєї «прописки» японську префектуру Аїті, місто Нагоя. А загалом Країна Східного Сонця відзначала не лише один день, а цілий Національний тиждень України, в рамках якого, зокрема, «фестивалило» по-українському місто-побратим нашої країни по «Експо-2005» — Хадзу.

      «Повсюди на території «Експо» (а це 173 тисячі кв. м. — Авт.) висіли синьо-жовті прапори, і всі відвідувачі ще при вході дізнавалися, що потрапили на виставку не у звичайний день, а в День України», — розповідає Ольга Костенко, заступник міністра культури і туризму, яка очолювала українську делегацію на цих святкуваннях. За словами пані Ольги, японці (та й гості з інших країн, адже на «Експо» приїздить дуже багато туристів звідусіль, і 18 серпня виставка прийняла свого 15-мільйонного відвідувача) сприймали все це «на ура» й дуже тішилися з того, що мають нагоду відзначити свято незалежності країни, яка прогриміла на увесь світ своєю помаранчевою революцією.

      Цього дня павільйон України, природно, користувався надзвичайною популярністю, тому до нього стояла величезна черга. Окрім смачно попоїсти українських страв, які на «Експо-2005» користуються такою популярністю, що дехто навіть навмисне приїздить на недешеву виставку вдруге, гості свята мали нагоду побачити виступи українських колективів народного танцю («Покуття») та музики («Княжий двір»),  послухати бандуристок (сестер Сокальських), а також поспостерігати за тим, як майстри своєї справи розписують писанки. «Стоїть такий натовп у розданих помаранчевих шарфиках, і захоплюється, — сміється пані Ольга. — Їм, бідолашним, жарко в тих шарфиках — це ж теплі, такі самі, як були на Майдані під час нашої зовсім не літньої революції, — але вони їх терпляче не скидають і страшенно задоволені, що схожі на «помаранчевих революціонерів». А температура на вулиці — 35 градусів!».

      Але апофеозом святкувань, звісно, став «головний» концерт. Проходило це дійство у великій залі, яка, розповідає Ольга Костенко, була заповнена вщерть. І цвяхом програми, звичайно, був як завжди суперенергійний Олег Скрипка зі своїми «Воплями Відоплясова». «Японці від нього шаленіли, це було щось неймовірне!  А Скрипка до них загравав якоюсь українсько-японсько-англійською мовою, і головне слово в цьому суржику було «лов» (тобто те, що англійського — love). І, здається, всі чудово його розуміли!».

      Словом, свято вдалося, і хоча нам тут в Україні дуже бракувало і «ВВ», і Скрипки, але заради такого випадку, мабуть, не шкода було їх і відпустити. От тільки, як виявилося, без проблем не обійшлося й цього разу.

      Як розповів «УМ» сам Олег Скрипка, прийом публіки йому дуже сподобався, а от організація свята, як це, на жаль, у нас дуже часто буває, «підкачала». «Мені, щиро кажучи, здалося, що з організацією були певні проблеми, — зізнається фронтмен «ВВ». — Нам, наприклад, навіть перекладача не надали чи людини, яка б нас супроводжувала і допомагала. Я навіть на виступ через це на півгодини запізнився. З іншого боку, той факт, що Україна все ж таки знайшла кошти й сили, аби представити себе у Японії, є дуже великим позитивом. Такі речі дуже важливі, тільки треба їх робити якісно! А публіка сприймала нас чудово. І дуже хотілося б, щоб це мало якесь корисне для України продовження, адже такий успіх можна було розвинути. Якби ми мали нагоду зустрітися більше з людьми, поспілкуватися — це ж теж реклама Україні! Але, на жаль, я навіть павільйону нашого нормально не побачив, не кажучи вже про виставку загалом...».

      Схоже, і в цьому випадку не обійшлося без одвічної української проблеми — браку коштів. Ольга Костенко непокоїться, чи вдасться їй розв'язати наступного року, коли Україна знову повезе до Японії свої мистецькі таланти. Адже голова нашої делегації не лише привітала Японію від імені України, а й мала офіційні зустрічі з представниками японського міністерства закордонних справ та Японської фундації, в ході яких сторони домовилися про проведення наступного року «взаємообміну» місяцями культури. Тобто в рамках підписаної нашим Президентом Ющенком і їхнім прем'єр-міністром Коїдзумі угоди про співпрацю у 2006-му один місяць у Японії буде присвячений Україні і навпаки — ми 30 днів знайомитимемось із культурою Країни Східного Сонця. От тільки якщо у наших східних побратимів проблем із проведенням місяця Японії в Україні немає, то нашому Міністерству культури, очевидно, доведеться чимало попрацювати над розв'язанням вищезгаданої «одвічної проблеми». Адже, як сумно зазначає пані Ольга, на те, щоб відвезти до Японії цілу «культурну» делегацію (зокрема, балетну трупу, адже японці просто закохані у балет, художників та інших митців і їхні витвори тощо), потрібні чималі кошти. Чого вартий сам лише переліт, не кажучи вже про цілий місяць проживання великої кількості людей у такій космічно дорогій країні, як Японія... «Будемо шукати спонсорів», — зітхає заступник міністра.