Реклама «селянської» партiї посеред Києва. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Ще наприкінці весни журналістське середовище облетіла новина: одна нова, невелика, але горда й небідна партія шукає виходів у ЗМІ й пропонує «лицарям пера й мікрофона» співпрацю на дуже вигідних для них умовах. Причому про найману роботу у РПУ (а говориться саме про Республіканську партію України) не йдеться — достатньо лише якомога частіше розміщувати у своєму ефірі або на шпальтах згадки про політичне дітище екс-керівника «Нафтогазу» Юрія Бойка. Так вийшло, що саме «дуби» (така в РПУ емблема) першими розпочали агресивну передвиборчу піар-кампанію, і це — за десять місяців до самих виборів у ВР.
Спеціалісти «по взаємодії з медіа» у нових республіканців, як виявилося, є не лише в центральному штабі, а й у місцевих організаціях. Вони, «нічтоже сумняшеся», напряму дзвонили у ЗМІ, пропонували «могоричі» на спеціальних бенкетах із різних приводів, ну й, звісно, підвищені гонорари. І що ви думаєте? У багатьох газетах і на телеканалах Республіканська партія стала одним із головних ньюсмейкерів на все літо! Іноді — з напіврекламними рубриками, а частіше — у вигляді звичайної новини «Комсомольская правда в Украине», «Факты», «Киевские ведомости», «Львівська газета», УНІАН, Перший національний канал тощо описують чи не кожен крок і «пчих» пана Бойка та його соратників. Та людина, яку новий уряд звинуватив у розкраданні «Нафтогазу України» в останній рік правлiння Кучми, розповідає зі сторінок та екранів про все — і про те, що «Президент Ющенко має вийти на політичні дебати з приводу недопущення енергетичної кризи», і що «намагання залучити іноземного інвестора будь-якою ціною в нас превалює над здоровим глуздом», і що «Тимошенко здійснює політичне переслідування Бойка». «Постреволюційні» ЗМІ залюбки повідомляють про концерти, які РПУ організовує для молоді до різних дат, запрошують Юрія Бойка на просто смішні в сенсі інформативності «прямі лінії». А ще одна «оригінальна» розробка піарників РПУ — низка майже ідентичних інтерв'ю з одним із лідерів партії, екс-міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, які вийшли майже одночасно одразу в кількох газетах. Такі собі «темники», але не «примусові», а за щедру оплату.
А ще республіканці запустили серію рекламних роликів, із яких один, може, й претендує на оригінальність без лапок, але тільки через свою кричущу дурість і відсутність будь-якого смаку. Пам'ятаєте «пластиліновий» мультик? Звірі в лісі скаржаться на життя й утиски невідомо з чийого боку. «...А я з півдня, ведмедик, мед носив... Вигнали за єдину провину — кажуть, ведмідь — не наша тварина». Заєць, більше схожий на Мікі-Мауса, переїханого котком, відзначає: «Зате тепер можна говорити геть усе!» Але повз якраз проїздить незрозуміле авто з мегафоном: «Наказ по лісу: звільнити зайця за довгі вуха!» Звідки звільнити — незрозуміло, але чути голос: «Не плачте, звірі. Ідіть краще до мене!» — «Хто це говорить?». У кадр впливає лапатий дуб і підпис: «Республіканська партія Україна». Що не кажіть, а дуб тут постає символом не мудрості, а тупості. І рейтинг, який має РПУ після такої масової «розкрутки», цілком відповідає її заслугам, потенціалу та ролі в політичному житті України, — 0,1 відсотка. Самотужки «дубові» в парламент не пройдуть. Максимум, чого можна домогтися, — певного політичного «даху» для лідера партії Бойка, який цілком може поповнити ряди новітніх «політв'язнів».
Республіканці з їхніми тугими гаманцями задали темп іншим партіям подібного гатунку. І ті почали вискакувати зі штанів у боротьбі за серця виборця так само активно і незважаючи на літні канікули. Зокрема, старається партія «Союз» — доволі немолодий суб'єкт політичного «ринку», але такий, що не мав досі жодних успіхів на загальноукраїнській арені (навіть із Софією Ротару у списку), хіба на своєму «плацдармі» у Криму. Ці товариші, очолювані представником старої влади — головою Антимонопольного комітету Олексієм Костусєвим, який з огляду на особливості своєї посади не може бути звільнений владою новою, помаранчевою, — використовують опозиційну риторику ще активніше, ніж РПУ. Підхід до «роботи зі ЗМІ» у «союзників» аналогічний, і навіть коло охоплення видань та каналів фактично те саме. І взагалі, технологи Ющенка й Тимошенко, мабуть, не нарадуються, що в «регіоналів» Януковича та есдеків Медведчука голоси на виборах-2006 відбиратимуть не лише комуністи й прогресивні соціалісти, а ще й такі амбітні структури, як РПУ та «Союз». Вони ж усі один електорат «топчуть».
Нюанси, звісно, є. Зокрема, «Союз» ще активніше, ніж раніше, маніпулює «російською картою», піднімаючи на щит призабуте електоратом питання «велікого і могучего язика». Ось, приміром, з нагоди 348-річчя (!) смерті (!) «натхненника партії Богдана Хмельницького, який свого часу з'єднав воєдино братерські народи України й Росії», «союзники» з'їздили в родовий маєток гетьмана в Суботів, помахали там прапорами, дали відповідні коментарі на камери.
А чого вартий «православний фактор», у якому «союзники» вирішили «побити» «Державу» екс-Генпрокурора Васильєва та ПСПУ «великої християнки» Вітренко: партія Костусєва ініціювала перевезення в Україну з Росії частки мощів (якої саме — не уточнюється) святого Серафима Саровського, їх виставлення в Києво-Печерській лаврі та «турне» по регіонах. У спеціально виготовлених з цього приводу рекламних телероликах Олексій Костусєв наголошує, яка саме партія займається такою богоугодною правою — подрібненням та «розвозкою» святих останків, а ще уточнюється, що перевезення благословили патріарх РПЦ Алексій ІІ і її митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир. Як у Костусєва з його зайнятістю в Антимонопольному комітеті вистачає часу на бурхливу саморекламну діяльність, не уточнюється.
А довершує картину піар-атаки «учнів Хмельницького» потрійний удар у вигляді рекламного ролика, який щодня «катається» по центральних каналах: робітник, лікар і пенсіонер по черзі скаржаться на неможливі умови існування. «Пашешь с утра до вечера, а цены растут быстрей зарплаты!», «Этой пенсии ни на что не хватает!» — після цих «плачів» пан Костусєв (слід гадати, «дуб» в іншій реінкарнації) декламує з екрана: «Мы требуем от руководства страны повышения зарплат и пенсий. Партия «Союз» обязательно этого добъется!» А де ти, голубе, питається, був раніше, коли пенсії й зарплати були ще меншими, і чому не вимагав цього від Президента Кучми?!
Так детально ми розписали ці два приклади суто через їх показовість та першість у піар-кампанії «великих перегонів»-2006. А ще ж є безліч дрібніших. Оскільки наступні вибори вперше пройдуть за суто пропорційною системою і бал правитимуть уже не мажоритарники, а лише партійні впливи, політики та партії «другої ліги» зробили висновок: порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, і почали рятуватися завчасно.
Так на екрани знову виліз кількаразовий «технологічний» кандидат старої Банкової Богдан Бойко, у засіках якого, вочевидь, ще лишилися кліпи й гроші на їх розкрутку. Тож чуємо з телевізорів кожного літнього вечора: «Приєднання до Росії чи примусове нав'язування себе Заходу руйнує Україну. Ні — антиукраїнським діям політичних космополітів!» Прикметно, що в цьому випадку назва партії «НРУ за єдність» — на третьому плані, попри те що вибори — не президентські, а парламентські. А пан Бойко власною персоною примудряється також навіть потрапляти в підліткові передачі денного ефіру УТ-1 як запрошений «шановний гість».
Цікаво, що в цьому ж ключі працює ще один «рухівець». «З Україною в серці. Юрій Костенко, лідер Української народної партії», — таким був текст плюс фото малобюджетної телереклами з нагоди Дня незалежності.
Ще раніше в інтернет, пресу та на ТБ просочився лідер найостаннішої партії виборів-2002 — ЛПУ(о) Павло В'ялов. Цей пан уже полишив справу нагородження обраних «картонними» орденами святого Станіслава (а пам'ятаєте скандал про «масонів»?), а кошти вирішив перекинути на активну розкрутку бренду «Ліберальна Україна». «Щоб змінити світ на краще, треба побачити його в іншому світлі — світлі свободи», — йдеться в телерекламі «свободу і людину». Ну-ну...
Ще активніше — що й зрозуміло — культивує «майданну» риторику партія «Пора», яка таки ускочила до виборчого потяга (вибивши потрібну реєстацію в Мін'юсті через суд). «Авангард революції», щоправда, послуговується такими ж методами, як і республіканці Бойка. Скажімо, для «Пори» принциповою є підтримка з боку молодих бізнесменів у регіонах, тому столичні акції на кшталт «Пора поважати підприємців» проводяться не так для реалізації заявленої цілі, як для привернення уваги цих самих адресатів. А щоб цей месидж дійшов із центрального офісу «жовтої «Пори» регіональним журналістам, за розміщення у своїх газетах звичайної інформативної замітки не проти заплатити на все про все тисячу гривень. Так само дуже схожі на замовний піар статті про «Пору» та її шанси загалом, які останніми днями прокотилися у центральних газетах. Словом, «чорна «Пора» недаремно має зуб на «жовтих» за їх ще більший крен у бік піару й відмову від справді дієвого відстоювання ідеалів помаранчевої революції.
Але нові вибори диктують нові вимоги, і тут або ти, або тебе.
Дрібнота використовує «велику перерву», аби заявити про себе, поки «важковаговики» займаються закулісною підготовчою роботою, заводять у глухий кут розмови про мега-блоки, а якщо й проводять піар-акції, то доволі скромні в сенсі інформування про них. Зате відомо, приміром, що з початку осені передова газета соціалістів — «Сільські вісті», яка й так має найбільший в Україні тираж (500 тисяч), набере ще мільйон додаткового «рекламного» накладу. Це ж уже теж влада, а не опозиція.
А щодо офіціозу НСНУ — газети «Без цензури» — то тут справи гірші. Хоча на редакцію наслано постійного «смотрящего» від голови політради «Народного союзу «Наша Україна», і той добряче закручує гайки, вказуючи, що і як слід писати про лідера, однак таку «Цензуру...» в регіонах масово розповсюджувати не поспішають.
Ще один цікавий факт: про те, що «Батьківщина» Юлії Тимошенко ще остаточно не вiдмовилася вiд наміру піти до парламенту окремо від НСНУ, свідчить уже хоча б те, що в ході активної розробки передвиборчої стратегії заявлено про відмову від помаранчевого кольору. Мовляв, жовтогарячий Майдан та його прапори доречні як тло Віктора Андрійовича, а не Юлії Володимирівни. А в Тимошенко мають бути окремі впізнавані барви. І для нового сайту партії, скажімо, більше підходить заставка із Ю. Т. у президії акції «Повстань, Україно!» трирічної давнини, аніж із Майдану-2004.
А що інша, «синя», сторона? Їй не позаздриш. СДПУ(о), їхній ресурс та медіа-підтримка, які навіть у кращі часи дали на виборах-2002 «аж» 6 відсотків голосів, нині зведені нанівець. «Динамівська» партія пробує кволо відбиватися через газети на кшталт «Киевских ведомостей» та канал «Інтер», але даремно. І провал акцій на кшталт «Наше право» з групою «Грін грей» — ще одне свідчення того, що Віктор Медведчук може із закордонного «підпілля» й не повертатися. Щоправда, у есдеків є такий проект, як «Об'єднаємо Україну» — громадянська організація під прапором Леоніда Кравчука, яка може на виборах дати політичний дах кільком партіям. (До речі, в подібний спосіб — під прикриттям «Віча України» — пробують виплисти й політики кола Інни Богословської та Валерія Хорошковського, які придумали свій «План розвитку України» і рекламують його на ТБ як «соціальну «Камасутру». Тобто навіть такі «маскувальні» проекти дублюють один одного). Але це докорінно суть справи не міняє. Як і вилазки проесдеківських пацанів із «Братства» Корчинського, які, зокрема, додумалися писати на київських парканах аерозольними балончиками «Вибач Данілич» поруч з адресою свого інтернет-сайту...
В умовах, коли нова влада стає менш популярною, а стара вже не підлягає реанімації, досить вигідним є стартовий майданчик для так званої "третьої сили". Але потуги партії з такою назвою (нардепа Василя Гаврилюка), яка обклеїла Київ своїми наліпками, звісно, марні. На відміну від Народної партії Володимира Литвина. Принаймні значне зростання рейтингу колишніх аграріїв звертає на себе увагу і заодно посилює намір «литвинівців» іти в парламент самостійно, без усіляких НСНУ. І вони на радощах не просто роздають свої надувні кульки на Майдані в День незалежності, а й обставляють дороги біг-бордами: Литвин чи то зi своїми батьками, чи то просто з двома селянами на тлі поля, підпис — «Народна партія». Хто порадив розміщувати сільську рекламу в столиці — залишається тільки гадати. Але явно не російські політтехнологи. До речі, чи будуть вони на цих виборах узагалі?..
Словом, передвиборча кампанія розпочалася, і це був не фальстарт. Це будуть перші вибори в постреволюційній Україні, вони будуть інакшими, ніж попередні. А чи суто українськими — час покаже.
За коментарями «УМ» звернулася до двох відомих українських політологів та політтехнологів. Запитань було два: як експерти оцінюють такий ранній старт і саму якість передвиборчої піар-кампанії та якими взагалі будуть парламентські вибори-2006 у сенсі технологій?
Вадим Карасьов,
директор Інституту глобальних стратегій:
— Зарано чи не зарано почалася ця медіа-кампанія, але в тих, хто її почав, немає іншого виходу. Скажімо, республіканці — це новий проект, створюваний фактично з нуля, і він запізнився. Тому для РПУ зараз на першому плані — щоб електорат був обізнаний: «є така партія». Оскільки цей проект досить міцний фінансово, тому грошей не шкода. Тим більше, що коли почнеться офіційна виборча кампанія і будуть сформовані рекламні бюджети партій-«мейджорів», політичні карлики просто загубляться в ефірі серед політичних гігантів. Це саме стосується й партії «Союз», хоча вона й вiдомiша.
Щодо виборчої кампанії. Той таки «Союз» намагається розіграти російську карту, хоча вона на цих виборах не буде визначальною. При цьому партії переважно нижчого або «напівнижчого» ешелону все ж використовуватимуть ідеологічно проросійські ходи. Наприклад, обов'язково побудують кампанію на російській православній «фішці» та антинатовській платформі Вітренко і партія екс-генпрокурора Васильєва «Держава». Я це називаю «прогресивним антиглобалізмом». Окрім того, звісно, апелюватимуть до російськомовного електорату ті політичні сили, які спираються на регіональні електорати. Скажімо, «Союз» апелює передусім до кримчан. У той чи інший спосіб на Схід і Південь налягають і Вітренко з Васильєвим. Але далі, ніж у цих регіонах, їм робити нічого. Тому проросійська карта буде обов'язково, але не їй належатиме основна роль у передвиборчій кампанії.
А основною темою цієї кампанії буде антикримінальна. І, на мою думку, антикримінальний ресурс буде головною зброєю провладних партій. Адміністративного ресурсу, навіть якби вони захотіли його використовувати, немає. Тобто він, звісно, може бути, але є абсолютно неефективним, і марно навіть намагатися його сконцентрувати. Тому основний акцент провладні партії робитимуть на нові передвиборчі обіцянки, на риторику реформ і змін. Пам'ятаєте фільм «Кримінальний талант» із Жарковим і Захаровою? Так от нова влада саме цим і займатиметься — виявлятиме на виборах «кримінальні таланти» з боку своїх опонентів, а ті будуть із цієї ситуації викручуватися. Це й буде своєрідна заміна адміністративному ресурсу, яким користувалися попередні партії влади.
Ще кілька політичних сил, можливо, будуватимуть свою кампанію якраз на протистоянні цьому антикримінальному ресурсу, апелюватимуть до необхідності дотримуватися законності й судових процедур тощо. Ну і, безперечно, активно критикуватимуть Кабмін за непрофесійність і некомпетентність, грунтуючи свою виборчу кампанію на стані економіки.
Щодо ролі російських політтехнологів, то вона різко знизиться. Дійсно, ці вибори будуть більше внутрішньоукраїнськими, бо вплив Росії буде набагато меншим. Адже Москві по суті немає на кого ставити — проросійські сили в Україні балансують на межі маргінесу, і зв'язуватися з ними означає остаточно втратити обличчя. Тому, хоч і будуть, як я вже казав, наявні деякі зовнішньополітичні теми, але головну роль відіграватиме боротьба між новою і старою владою.
У «Союзі», РПУ тощо, звичайно, працюють і українські, й російські політтехнологи, але це не ті проекти, які можуть мобілізувати найкращих, монструозних російських фахівців. Це здебільшого вторинні технологічні студії, тому ми й бачимо рекламний продукт, так би мовити, нижчого гатунку. А якщо говорити про російську політтехнологічну «еліту», то вона навряд чи буде брати участь в українській виборчій кампанії. Зараз ці фахівці переймаються внутрішньою ситуацією, яка складається в Росії, і займаються політтехнологічним стримуванням можливих революційних змін. Тому в світлі внутрішніх проблем, пов'язаних із 2007—2008 роками, їм, мабуть, не до України. А на «Союз», «республіканців» та інші їм подібні сили працюють хіба що російські «комсомолята» від політтехнологій.
Загалом, ставки на українських виборах-2006 дуже високі, оскільки саме ці вибори завершать пострадянський період і сформується нова політична система, яка менше орієнтуватиметься на проросійські чи прозахідні показники й носитиме більше національний формат.
Олег Медведєв,
«штабіст» Віктора Ющенка на виборах-2004 та Юлії Тимошенко — зараз, головний редактор групи сайтів «Оглядач»:
— Для тих партій, для яких важливим є досягнення певного рівня поінформованості виборців про саме їхнє існування, такий ранній початок інформаційної кампанії, безумовно, є виправданим. Адже можна підвищувати популярність лише того проекту, про який знає широкий загал. Але я дуже песимістично оцінюю перспективи формування позитивного рейтингу тих партій, які «вискочили» на екрани влітку. Ризикну припустити, що крім хіба «Пори», яка вже, думаю, має достатньо високий поріг упізнаваності, всі інші нові проекти приречені — до Верховної Ради вони не потраплять. І якби хтось запитав у мене поради, я б не радив витрачати на ці проекти гроші. Хіба що як геть уже кишеню розпирає й більше нікуди їх подіти.
Дуже ідеологічними ці вибори не будуть, тому що в Україні домінують не ідеологічні партії, а ті, які орієнтуються на конкретного лідера. Тому ідеологія на виборах-2006 буде вторинною — домінуватимуть персоналії і геополітичні орієнтації.
Такої гостроти технологій, як на президентських виборах, також не буде. А зміст — сам характер і перебіг парламентської кампанії — дуже залежатиме від того, чи буде впроваджена політична реформа. Якщо реформа буде, то знову вирішуватиметься питання про владу, хай і меншою мірою, ніж на виборах Президента, адже тепер уже не йдеться про абсолютну владу. А якщо реформа не відбудеться, то це по суті буде таке собі величезне соціологічне опитування. Так, як, власне, й парламентські вибори попередніх років. Тільки якщо у 2002-му вони були принаймні репетицією президентських, то цього разу може не бути й такого.
Щодо ролі закордону... Навіть при тому, що російські політтехнологи погано знають Україну, вони все-таки не настільки відсталі, щоб займатися такими дурницями, як Республіканська партія Бойка чи «Союз» Костусєва. Росіян, безумовно, цікавить виборчий процес в Україні 2006 року і вони хочуть досягти якогось реваншу. Але для них важливі політики й політичні сили такого рівня, як Янукович, Литвин, Симоненко, трохи меншою мірою — Мороз. Навряд чи їх цікавить Медведчук — вони його вже давно здали в макулатуру разом із Кравчуком, якого в Москві, за великим рахунком, ненавидять як одного з ініціаторів розвалу СРСР.
Є кілька ознак того, що Москва прагне реваншу на наступних українських виборах: крім якоїсь внутрішньої інформації з надійних джерел, це ще й такі ознаки, як підписання угоди між путінською «Єдиною Росією» й Партією регіонів Віктора Януковича. На моїй пам'яті це вперше Росія підписала угоду про співпрацю з опозиційною партією на території СНД.
А ще є «газове» — теж суто політичне питання. Досить імовірним є підвищення ціни на газ для України з нового року. Безперечно, це робиться зумисне під парламентські вибори. Подорожчання газу напередодні виборів — це означає поставити виборця у стан цінового шоку. Тому ціни на газ і подібні економічні питання будуть найактивнішою політичною технологією, яку може запропонувати Росія для українських виборів-2006.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
