Наріжним каменем нової української демократії є, без сумніву, випробування виборчою системою, а саме — обрання на конституційних засадах представницьких органів влади, і насамперед — майбутнього Президента України. Однак, програючи в цьому змаганні, низка політичних сил та потенційних кандидатів діють уже в інших координатах, де демократія існує хіба що в ембріоні. Сумно дивитися, як владні мужі «плутають» Конституцію з об'єктом приватизації. Цього року Основний закон уже втретє підлягає тиску, і ейфорія депутатів від чергової, четвертої, спроби навряд чи викличе вдячність виборців.
Посилаючись на ментальність українського народу, який начебто наяву і й уві сні мріє про парламентську республіку, деякі вітчизняні лідери на чолі з Леонідом Кучмою наводять приклади з нашої історії і переконують у існуванні глибоких традицій українського парламентаризму. Але чи так це насправді? Далебі. Ніколи парламентаризм не був визначальним для державного устрою в нашій країні. Лише забувши історію, можна назвати козацьку добу республікою з парламентською формою правління, оскільки генеральну старшину, яка обирала гетьмана, обирали не всенародно, а лише невеликою групою реєстрових (часом і нереєстрових) козаків, і це в електоральному розумінні ніяк не можна ототожнювати з усенародним волевиявленням.
Навряд чи можна торжествувати з приводу перемоги парламентаризму і в часи Центральної Ради, яку за роки існування послідовно змінювали гетьман, Директорія і ВУЦВК УРСР. Про радянський «парламентаризм» за панування керівної і спрямовуючої Компартії годі й говорити.
То де ж та модель, ті історичні приклади, які б, при бажанні слухати, об'єднали прихильників президентської і парламентської форм правління? Не ту мотивацію наводить влада...
У світі існують майже двісті незалежних країн, серед яких 103 — з президентською формою правління, 46 — із парламентською і 45 — монархій. За час свого розвитку 45 країн перейшли від парламентської форми правління до президентської (з усенародним обранням президента). Ця тенденція продовжується і до сьогодні, і лише дві країни у світі — Бангладеш і Буркіна-Фасо — повернулися від усенародного обрання президента до виборів його парламентом. Переконаний, перебувати в їхній компанії — невелика честь для нас.
Світовий досвід переконливо свідчить, що всенародне обрання президента, як і обрання парламентаріїв, врівноважує гілки влади та сприяє консолідації зусиль, спрямованих на розвиток економіки і демократії. Парламентська форма правління (обрання президента тільки парламентом), більше притаманна слаборозвиненим малим країнам світу (за винятком кількох провідних європейських держав, які зазнали жаху тоталітаризму або мають давню парламентську традицію).
Відтак, зробивши вибір у 1991 році на користь президентської республіки, Україна засвідчила, що вона обрала не лише цивілізовану модель побудови демократичного суспільства, а й водночас здобула гаранта Конституції, який і захищатиме ці самі права. Право всенародно обирати Президента — в тому числі. І не вина Конституції, що чинне керівництво держави дискредитувало обрану форму правління.
Та все ж, як бачиться, проблема не лише у зміні норм Конституці — неприйнятний ажіотаж довкола Основного закону, на який вперто замахуються владні структури, забувши, що саме цей Закон вручив їм владні повноваження.
Згадаймо про статтю 5 Основного закону: «...Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Хотілося б вірити, що юристи серед депутатського корпусу та інших гілок влади здобули свої дипломи законним шляхом.
Верховна Рада, безперечно, представляє зріз нації, і її дії віддзеркалюють погляди різних регіонів та верств населення. Парламент — це, безумовно, таки колективний розум, його слово в українській системі влади має бути вагомим, і, якщо розум одного чоловіка схибить, є гарантія, що його рішення не стануть визначальними. Надто коли йдеться про національну безпеку держави, збереження її суверенітету і захист прав та свобод громадян. Сьогодні, безумовно, колективний розум повинен реалізувати свою перевагу на захист Конституції.
А поки що стало дурною ознакою виправдовуватися перед іноземними дипломатами, які вже зробили свої невтішні висновки: «Ваша Конституція — не більше ніж статут акціонерного товариства, норми якого можна змінювати в угоду черговому інвестору з офшорної зони. При тому, що рядові члени — безголосі акціонери». Відтак неможливо дипломатичною мовою пояснити, що патріотизм і національна гордість народу, або їх відсутність, — це не лише рішення уряду, а стан душі кожної окремої людини-виборця, за яким і буде останнє слово. Переконаний, що саме ці якості переможуть у принциповому протистоянні.
Валерій ЧАБАННИЙ.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
