Рівно за рік до «політичного» Хеллоуїну «УМ» вирішила поцікавитися, якими бачать найвирiшальніші за всю 13-річну (на той час) історію України вибори парламентарії та політологи. Ми поставили представникам різних політичних сил та експертам три однакових запитання:
1. Як, на вашу думку, наступні президентські вибори відбудуться за нині діючим законодавством, у призначений строк — 31 жовтня 2004 року, чи все ж «правила гри» буде змінено у процесі політичної реформи? Чи матиме новий Президент такі ж повноваження, як нинішній?
2. Як ви гадаєте, якими будуть особливості цієї президентської кампанії? Чим і з яких причин ці вибори відрізнятимуться від попередніх? Які несподівані технології можуть бути задіяні?
3. Уже тривалий час соціологи фіксують рейтинги провідних політичних гравців — потенційних кандидатів у президенти — приблизно на однаковому (за місяцями) рівні, без особливих коливань. Як ви вважаєте, якими будуть тенденції щодо кандидатських рейтингів? Чи можлива поява серед фаворитів «темних конячок»?
І отримали такі відповіді.
1. Сьогодні ствердно сказати, що вибори відбудуться у призначений термін, я не можу. Хотілося б, звісно, і Соцпартія виступає саме за такий варіант, але я особисто боюся, що вибори не відбудуться взагалі. Щодо політичної реформи, то наразі теж складно стверджувати щось конкретне. Правила можуть змінитися, скажімо, якщо Президента обиратиме Верховна Рада.
2. Головною особливістю буде те, що представник правих сил, які завжди були провладними, виступатиме від опозиції. Це по-перше. А по-друге, відмінність від попередньої кампанії полягає в тому, що провладна «групіровка» не має прохідного кандидата. Кого б вони з-поміж себе не визначили, ця людина все одно матиме дуже низький рейтинг, бо в тому таборі високого не має ніхто...
3. ...тому «поставити» на «темну конячку» з їхнього боку було б найрозумнішим кроком.
1. Усе це залежить від перебігу політичної реформи, бо зараз існує кілька проектів, які передбачають різні можливості обрання Президента. Їх кількість може змінюватись, бо Верховна Рада прийняла рішення надати спікеру парламенту право направляти нові проекти до Конституційного Суду без голосування. Це може призвести до тиражування законопроектів, що ускладнить діяльність КС. Чим більше новацій — тим ближче президентські вибори, тим більша ймовірність, що вони відбудуться згідно з діючим законодавством.
2. Кожна нова кампанія відбувається по-новому, набуває нових форм та методів з боку політиків, політтехнологів і політичних партій. Ця кампанія теж не буде повторенням попередніх — використовуватимуться сучасніші політтехнології, нові сценарії. Посилиться роль політичних інтриг, бо йдеться про зміну не лише однієї посадової особи, а політичної структури взагалі. Політична вага виборів надзвичайно велика. Особливо тоді, коли, висловлюючись мовою марксизму, йдеться про збереження політичного капіталізму. Окремим особам є що втрачати.
3. Ми однаково і довіряємо, і не довіряємо соціологічним опитуванням. Наведу дещо іронічну аналогію: чітко доказано, що приблизно 18% дорожньо-транспортних пригод здійснюється особами у нетверезому стані. Висновок — громадянам треба боятися тверезих водіїв, бо їх аж 82%. Фіксовані списки з однаковими політиками, які передруковуються газетами, є провокацією. Я впевнений, що з'явиться ще не один новий достойний кандидат.
1. Звісно, якщо вибори взагалі відбудуться, то відбудуться в призначений термін. Щодо діючих «правил гри», то вони можуть бути відкориговані, але не змінені. Так звана політична реформа, на мою думку, шансів на здійснення не має, так само, як не має нічого спільного з реформаторською діяльністю — єдиною її метою є відтермінувати вибори. Тому першим і найголовнішим завданням опозиції є саме підготовка до дня голосування та проведення виборчої кампанії. Йдеться не про походи з плакатами чи розклеювання листівок, а про концентрацію всіх зусиль на те, аби нічого не зашкодило вчасному проведенню виборів.
У президентських повноваженнях, я думаю, різкої зміни не буде, бо так чи інакше затверджувати їх має вже наступне скликання Верховної Ради. Цей парламент може хіба щось підкоригувати, поміняти в межах неконституційних змін. Можна, скажімо, домовитися про те, щоб такі-то й такі-то речі змінилися, але тільки після обрання нового депутатського корпусу. Головне, щоб до цих змін мав право долучитися народ, але не через якісь там референдуми — референдум, на який натякав Президент, це дурня! — а через своїх обранців.
2. Зараз влада посилено думає над тим, як вийти з «великих перегонів» 2004 року з найменшими для себе втратами. Але якихось відверто нових прийомів, мабуть, не з'явиться — самі технології будуть очікувані, хоча не виключено, що їх застосовуватимуть у неочікуваних місцях і в неочікуваний спосіб. Та очевидно, що якби в них «у рукаві» були технології, які справді можуть змінити ситуацію, ніхто б зараз і бровою не вів щодо якоїсь там політреформи. Хіба що в плані того, щоб не допустити цих виборів або принаймні відтермінувати їх, відтягти момент «здачі крісел» якомога довше, аби за цей час порозтягати все те, що ще не встигли й остаточно забезпечити собі безбідне існування на майбутнє. Щоправда, нинішні можновладці та їхні посіпаки добре розуміють, що в будь-якому випадку панувати їм залишилося недовго. Тому зараз серйозно взялися реалізовувати «запасний варіант»: створювати надпотужні структури, такі собі холдинги, які переживуть ці вибори й зможуть поборотися за владу на наступних виборах. Тому, скажімо, так потужно укріплюються партійні структури тієї ж СДПУ(о), деяких інших провладних партій. У принципі, якби цей варіант був втілений у життя, то майбутні вибори, починаючи з 2009 року, могли б проводитися за схемою розвинених країн, коли між собою змагаються дві потужні сили (скажімо, демократи й республіканці у Сполучених Штатах). Якщо буде кому боротися, бо не виключено, що, «переживши» вибори, ці політичні холдинги просто розпадуться — їхні складові потроху поперебігають до переможців...
3. Я переконаний, що єдиним кандидатом від режиму буде Прем'єр-міністр. І неважливо, буде це Віктор Янукович чи його наступник, суть у тому, що тільки голова Кабміну зможе реально претендувати на боротьбу, адже тільки в нього є можливість реально контролювати адмінресурс на місцях. Цілком можлива і поява абсолютно неочікуваного кандидата від влади, але навряд чи це їй допоможе. Скажімо, «путінський» варіант в Україні дуже навіть можливий, але з однією відмінністю: у Путіна реально не було ЖОДНОГО конкурента, а тут конкуренти є, і дуже сильні. Тому якщо подібний сценарій буде реалізований у нас, то боротьба буде дуже цікавою. Але фінал, я думаю, буде очевидним, хоча про нього зараз дуже бояться говорити. Опозиція переможе, це точно. Головне, щоб опозиційний кандидат був не від певної політичної сили, а від об'єднаної опозиції. І перемога — за нами!
1. Думаю, що 100-відсоткових гарантій на будь-що бути ніколи не може — є вірогідності. Так от, те, що вибори відбудуться в точно визначений термін, можна стверджувати з дуже високою вірогідністю. Як і те, що вони будуть всенародними. А от закон про вибори Президента може бути й у новій редакції — це вже з вірогідністю 50 на 50. Про повноваження можу сказати одне: я глибоко переконаний, що до президентських виборів змін у Конституції не буде, навіть косметичних. Політична реформа, звісно, «булькатиме», як переварена юшка, але конкретного результату не буде. Бо сподіватися, що за діючого Президента можливі демократичні реформи, було б надзвичайно наївно, а недемократичних ми не допустимо.
2. Без сумніву, ця президентська кампанія буде значно жорсткішою від попередніх, бо це перші вибори Президента в історії незалежної України, на яких патріотичні демократичні сили мають реальні шанси на перемогу. Зрозумійте мене правильно — В'ячеслава Чорновола я обожнював, але шансів стати Президентом він не мав. У 1994 році вибирати доводилося, по суті, між двома крилами однієї партії влади, у 1999-му «вибір» був «невеликим» — між Кучмою і Кучмою, і лише тепер опозиційний кандидат, а конкретно Віктор Ющенко, справді має перемогти. Тому, природно, спротив влади буде просто шаленим, і методами вона діятиме переважно позазаконними. Тобто вже так діє, у чому ми щодня маємо змогу переконатися.
3. О, з рейтингами у потенційних висуванців влади проблеми. Якщо не Леонід Кучма, що суперечить усьому на світі, то іншого кандидата немає. Тому основний варіант Банкової на сьогодні — це третій Кучма або вічний Кучма. Варіант Українбаші є дуже реальним, і тому ця команда, нібито декларуючи орієнтованість на Європу, насправді намагається відтягти Україну в політичні Кара-Куми. Проблема в тому, що вони там існують у такому-собі «тераріумі однодумців» або, якщо хочте, «серпентарії друзів», і всі одне одного надзвичайно бояться. Пам'ятаєте, що було після смерті Леніна? Із семи членів Політбюро залишився один Сталін. І у наших можновладців дуже сильно розвинутий цей «синдром Сталіна», тож найжахливіший сон кожного з них — побачити Президентом когось зі своїх колег по «серпентарію». Знаєте, я думаю, що перемога Ющенка була б найвигіднішою не лише для України, а й для тих, хто нині при владі. Так, владу вони втратять, але зате усе буде згідно із законодавством. Ну примусить їх Віктор Андрійович платити податки, ну красти не будуть... Але для них це справді був би вихід. І для Кучми, до речі, теж.
А взагалі, це неважливо, які там з'являться чи не з'являться «конячки». Все одно чесних виборів владні ставленики не виграють, а після нечесних — не втримаються. Тому єдине, що вони можуть зараз зробити, — це домовлятися з опозицією про максимально прозору й чесну виборчу кампанію. Для них це стане пом'якшувальною обставиною.
1. Я б сказав, що зараз існує 90-відсоткова гарантія того, що вибори відбудуться у передбачений термін. Бо більшість політичних гравців зацікавлені якраз у тому, щоб вони відбулися згідно з чинною Конституцією — у плані терміну виборів та способу обрання. Відповідно, таку ж гарантію можна дати й на те, що Президента обиратимуть за діючою схемою, через всенародне волевиявлення. Щодо повноважень Президента, то, думаю, усі гравці зацікавлені у їх перерозподілі. Бо вже зараз зрозуміло, що гарант просто не має фізичних, моральних та інтелектуальних ресурсів, аби розпоряджатися ними. Ці повноваження будуть певною мірою розподілятися між Президентом, Прем'єром, спікером.
2. Нових технологій практично не буде. Усе, що було вигадане у світі, у нас уже випробуване. Окрім цих технологій, важливе значення матимуть гроші. Бо вони в українській політиці стали домінуючим інструментом, і більшість гравців української політики вміють працювати з ними більше та плідніше, ніж із засобами масової інформації, з населенням. Українські вибори пройшли три стадії усвідомлення волевиявлення, тобто прихильності до кандидатів: перша — любов, друга — подарунки (проведення газу, допомога, квіти на 8 березня), третя — це гроші. Усі пам’ятають, як у Черкасах за 20-гривневі купюри проходили довибори в парламент, «п'ятдесятки» роздавали у Криму. Буде застосовуватися тривіальний підкуп. Проте на цих виборах працюватиме багато закордонних спостерігачів, експертів, журналістів — усі усвідомлюють, що це зміна не просто кількох персонажів, а керуючої еліти загалом. Не допустити західних експертів ніхто не насмілиться — у найбільших гравців цієї кампанії «там» знаходяться банківські рахунки. Фальсифікації, звичайно, будуть, але вони не матимуть вирішального значення — думаю, максимум на 5—7 відсотків.
3. В Україні темних конячок немає, є темні паровози. Не виключаю, що їх буде введено в гру. Проте у них немає шансів швидко набрати стартовий капітал, бо в Україні прозоре середовище — усі знають, хто за чим стоїть. Потрібен час, тому я впевнений, що під час виборів ми бачитимемо старі, знайомі прізвища.
1. Думаю, що вибори відбудуться вчасно і відповідатимуть діючій Конституції. Те саме стосується Президента — наступний глава держави матиме ті самі повноваження, що й нинішній. Нічого до виборів уже не зміниться. Реформа виявилася не під силу правлячій еліті — було мало стратегії, але багато інтриг.
2. Які саме технології будуть використовуватися, сказати складно. Як завжди, адміністративний ресурс, гроші... Проте, порівнюючи з минулими виборами, а точніше з виборами 1994 року, можна сказати, що відчуватиметься роль у виборчій кампанії Сходу, тобто Росії, та Заходу. У 94-му це проявлялося дотично. А вибори 1999-го взагалі були формальними, у них не було інтриги і, фактично, ніхто нічого не вибирав — це був спосіб утримання при владі.
3. «Темні конячки» обов'язково з'являться. І кандидати, що видаватимуть себе як «третю силу». Все це обов'язково буде.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
