Нині мало кого можна здивувати кулінарним шедевром — пішов у ресторан і замовляй собі що забажаєш, хоч який-небудь «труляляй у клярі». Та не треба й у ресторан ходити — пішли у будь-який «фаст-фуд», і до ваших послуг салати на всі смаки, різноманітні піци, гамбургери. Але це все пусте, бо що не кажіть, а домашня кухня завжди смачніша, адже готували її тільки для вас, вкладаючи у кожну страву всю свою душу і любов до найрідніших, найдорожчих, тобто до вас. Коли ж настає пора овочевих «жнив» і прилавки магазинів та ринків потопають у різнобарв'ї помідорів, перців, баклажанів, то просто гріх не стати до плити і не зготувати, та хоч би й для себе, коханої, щось смачненьке й оригінальненьке.
А що може бути пікантніше і смачніше за страви з баклажанів! Скажімо, гостренької закуски з цього диво-овоча. Правда, й мороки з нею чимало, зате ваші труди не пропадуть намарне, і ваші близькі оцінять їх.

Сідаючи сьогодні за красиво сервірований стіл у ресторані чи на домашній гостині, ми часто навіть не замислюємося, звідки ж пішла та чи інша традиція, той чи інший предмет сервірування столу. А історія застілля така ж цікава, як й історія стародавніх часів, середньовіччя чи Ренесансу. Власне, вони тісно пов'язані між собою.
Ми вже почали знайомитися із зародженням культу (саме так я б назвала традиції трапезування) споживання їжі, адже це не просто процес погамовування голоду, а спілкування, обмін інформацією, знайомства, приємне дозвілля. Нині, коли суспільство переживає період урбанізації, індустріалізації, глобалізації і ще бозна-якої «-ації», багато красивих, але надто церемонних звичаїв відмерло, проте про деякі з них забувати не слід.