АКТивна «зачистка»

27.08.2005
АКТивна «зачистка»

Ксенiя Ляпiна. (Фото Укрінформ.)

      Власне, урядові постанови переглядають прискореними темпами. Як випливає зі слів Прем'єра Юлії Тимошенко, «під ніж» має піти 119 регуляторних актів, які народилися в стінах Кабміну, з них, як мінімум, 101 постанову вже скасовано. У результаті стало непотрібним брати ліцензію для ведення бізнесу в низці сфер. Зокрема, знято обмеження для тих підприємців, які надають побутові послуги. Крім того, скасовано постанови щодо переслідування за несплату податків і визначення доходів громадян за непрямими методами. Уряд також запропонував Вікторові Ющенку припинити дію 66 указів попереднього керівництва держави. Водночас зволікають із 22 постановами, які визначають порядок формування спецфонду держбюджету. Утім уже кілька днів тому пані Тимошенко визначила інший, більш реальний термін звітування з такого показника, як скасування регуляторних актів, —  жовтень.

      Нинішня кампанія з перегляду регуляторних актів не стала чимось несподіваним для чиновництва. Власне, цей процес розпочався в 1997 році, коли було створено Державний комітет з питань підприємництва і регуляторної політики. Однак ніякі декларації і проповіді «згори» так і не змогли переламати звичку держслужбовця «тримати і не пускати» всіх і вся. Чи стануться якісь принципові зміни в масштабах країни цього разу, «УМ» розпитувала в народного депутата (фракція «Наша Україна»), голови Ради підприємців при Кабінеті Міністрів Ксенії ЛЯПІНОЇ.

 

Нова «філософія» підприємства

      — Наскільки самі підприємці відчувають благотворний вплив дерегуляції, якої, з-поміж іншого, добивається Рада, яку ви очолюєте?

      — На жаль, навіть сьогодні доводиться роз'яснювати, що таке дерегуляція. Ще в 1996 році в книзі «Малий бізнес України» експерт Світового банку дав визначення терміна «дерегуляції» і розповів про суть цього процесу. Ішлося про нову «філософію» підприємництва. З 2000 року дерегуляція відбувалася вже досить активно. Запрацював «фільтр» для міністерських і відомчих нормативних актів у вигляді Держпідприємництва на чолі з Олександрою Кужель. Але, на жаль, цей титанічний внесок залишився абсолютно невидимим підприємництву. А чи відчувають підприємці дерегуляцію, можна побачити за статистикою: з 2000 року майже удвічі зросла кількість суб'єктів малого підприємництва.

      — Що потрібно зробити, аби пакет регуляторних актів оновлювали не по-кампанійськи, а системно? Як убезпечити підприємця від «самодіяльної творчості» міністерств, відомств, облдержадміністрацій та місцевих органів самоврядування?

      — У Законі «Про засади державної регуляторної політики» передбачено, що регуляторний акт через два роки має проходити «обстеження». Якщо виявляється, що він недостатньо результативний, то його або скасовують, або визначають інший шлях вирішення проблеми. Скажімо, було прийнято акт про дорожній збір. Минуло два роки, а дороги так і залишилися в аварійному стані. Отже, слід шукати інший спосіб вплинути на ситуацію — можливо, він має бути не регуляторний, а економічний. Вічних регуляторних актів не існує, і це закладено в законодавстві.

      — Наскільки серйозно гальмує прихід іноземних інвестицій наявність величезної кількості регуляторних актів в українському бізнес-середовищі?

      — Регуляторний клімат є важливою складовою інвестиційного клімату. Адже потік фінансових ресурсів тече туди, де для нього створено сприятливі умови. Такими є, насамперед, гарантії інвестору, що чиновники адміністративними важелями не зможуть забрати частину прибутку, а візьмуть лише те, що визначено законодавством про оподаткування, а суди чесно вирішуватимуть справи про власність і не «кинуть» тебе. Насправді інвестори не прагнуть пільг — вони прагнуть нормальних податкових умов і захищеності від свавілля держави.

Паперовий фенікс

      — Який фактор, на ваш погляд, є домінуючим у кампанії щодо скасування 1300 регуляторних актів: вимоги до бізнес-середовища в контексті вступу до СОТ; повільне формування середнього класу в Україні; відчуття провини у глави держави перед тими представниками малого і середнього бізнесу, які підтримали його на Майдані, міркування з огляду на парламентські вибори-2006 чи намагання пришвидшити надходження іноземних інвестицій?

      — На мою думку, жоден із перелічених факторів не є домінуючим, хоча кожен із них, безумовно, важливий. Домінуючою є вимога українського бізнесу, зокрема малого і середнього, покращити бізнес-клімат у країні. А досягти цього можливо лише в один-єдиний спосіб — докорінно «перелопатити» чинну нормативно-правову базу, особливо на рівні підзаконних актів. Звідси і взялося скасування 1300 регуляторних актів. До речі, ця цифра умовна, її уточнюють, і вже тепер видно, що скасувати потрібно більше документів. Також зазначу, що скасування — це не головне, головне — якість змін, яка і визначатиме якість бізнес-клімату в країні.

      — Чи проходили подібну «чистку» регуляторні акти в інших державах СНД? Як вчинили з «регуляторкою» в країнах Прибалтики та Східної Європи?

      — У інших країнах СНД подібного не було, в цьому Україна є піонером, а от наші сусіди-європейці, особливо ті, що нещодавно вступили до ЄС, пройшли через дерегуляцію. Навіть термін «гільйотина» народився саме внаслідок цього досвіду. Подібні «чистки» проходили в усіх країнах, які мали корумповану атмосферу (і це доведено дослідженнями міжнародних організацій), там із приходом нової влади щоразу розпочинався процес перегляду регуляторних актів. У Словакії, приміром, яка сьогодні має досить добрий бізнес-клімат, така чистка тривала три роки.

      — І все-таки, «скасування 1300 регуляторних актів» — це пропагандистський слоган чи така цифра базується на конкретному аналізі?

      — Указ Президента від 1 червня, який визначив дату і процедуру процесу дерегуляції, є абсолютно відкритим. Будь-хто може з цим документом ознайомитись і зрозуміти, чому визначено саме таку дату. Уявіть собі сантехнічну систему, яка перестала працювати. Ви один раз її добре прочистили, а щоб запобігти подальшому забиванню, поставили фільтри. Попередній політичній владі не вдалося зреалізувати чистку системи, хоча вдалося поставити фільтри. В указі визначено низку процедур з організації аналізу нормативно-правової бази. При кожному органі державної влади, при кожній облдержадміністрації створено «штаби», до яких на паритетних засадах увійшли представники влади, з одного боку, і, з іншого, — об'єднань підприємців, просто бізнесменів чи науковців, тобто тих, хто є, так би мовити, споживачами регуляторних актів. Безумовно, цифра, яку ви назвали, є попередньою. Її надали Президентові в Держкомпідприємництва на підставі аналізу матеріалів, які надійшли від робочих груп.

      — Є інформація, що з початку цього року в міністерствах і відомствах прийнято кілька тисяч нових регуляторних актів. Таке враження, що урядова машина, з одного боку, невпинно продукує ці акти, з іншого — скасовує. Як такий коловорот циркулярів впливає на взаємовідносини органів виконавчої влади і підприємців?

      — Є чітко визначена процедура, відповідно до якої виконавчий орган зобов'язаний оприлюднити проект регуляторного акта щонайменше за місяць до його прийняття. До того ж у повідомленні про оприлюднення має бути зазначено адресу, на яку підприємці можуть надсилати свої пропозиції та зауваження. Важливо також, що підприємці можуть вимагати від органів виконавчої влади аргументованої відповіді в разі, якщо їхні пропозиції не було враховано. Хоча, на жаль, слід визнати, що підприємницьке середовище не завжди готове конструктивно реагувати на ті чи інші нормативні пропозиції. Часто підприємці пропускають повз увагу багато речей, а потім волають, що вони негативно позначилися на бізнесі, хоча був і час, і можливість, аби своєчасно використати «фільтр».

      — Чи може статися так, що одним махом скасують потрібний регуляторний акт, від якого, скажімо, залежить надійність ядерних реакторів чи безпечність зберігання ядерних відходів?

      — Саме тому президентський указ і передбачив спільні робочі групи. Функція чиновника в них — бути тягарем для підприємців, які б поскасовували значно більше нормативних актів. Узагалі, за попередньою інформацією, швидше, існує небезпека, що не буде скасовано ті акти, які є ворожими для підприємців, а не навпаки.

      — Як визначити, які регуляторні акти є потрібними, а які — ні?

      — У Законі «Про засади державної регуляторної політики» чітко перелічено принципи, яким має відповідати регуляторний акт. Це — прозорість, зрозумілість і однозначність процедур, їх відповідність законодавчим актам вищого порядку, а також принцип мінімальної достатності. Тобто регулювання має відбуватися таким методом, щоб досягався максимальний ефект за мінімальні кошти. Важливим є також і принцип аналізу вигод і затрат — держави, суб'єктів господарювання, які користуватимуться цим актом, і, врешті-решт, власне споживачів. Якщо всі ці сторони мають максимальний ефект за мiнiмуму витрат, тоді це корисний регуляторний акт. В іншому разі він потребує скасування або внесення змін.

      — Які міністерства, відомства й облдержадміністрації накопичили найбільший стос непотрібних регуляторних актів?

      — Думаю, незабаром ми побачимо остаточну картину. Є в нас активні регулятори, зокрема Держстандарт і Мінекономіки.

Влада у бізнесі і бізнес у влади

      — А чи набагато зменшаться зловживання державних посадовців завдяки скасуванню цих актів?

      — Питання, що первинне: нормативна база чи політичний режим — на кшталт питання про те, що з'явилося раніше — курка чи яйце. Навіть прекрасний політичний режим на чолі з моральною людиною не може перебудувати систему влади на користь суспільства без досконалої нормативно-правової бази. Проконтролювати всіх неможливо. Особливо з огляду на те, що ми будуємо демократичну державу. Я не можу навіть припустити, що в демократичній державі візьмуться запроваджувати тотальну систему контролю вищої влади над нижчими щаблями.

      Можна, певна річ, будувати і таку систему, а можна будувати правила і мотивації. Вони закладаються двома речами — законодавчим впорядкуванням адміністративних процедур і регуляторними актами. Перші задають такі собі «рейки», по яких рухається машина державної влади, інші унормовують спілкування між державною машиною і суспільством. Тобто якщо існує політична воля, можна привести до нормального ладу нормативне регулювання і, відповідно, правильно побудувати «рейки», які в потрібному напрямі вестимуть державну машину. Доки ці рейки спрямовують її шляхом хабарів, лише політичною волею їх у реверс не повернути. Президент це мудро побачив, тому і видав указ про дерегуляцію.

      — Яка частка спірних питань у підприємців вирішується шляхом дачі хабара, а яка — через суд?

      — А у нас, на жаль, перше не виключає другого. Немає альтернативи: або хабар, або суд. Якщо в інших країнах хабар беруть, і це означає, що для тебе щось зроблять незаконне, то в Україні хабар беруть за те, що з тобою поведуться за законом. Але навіть у цьому разі не дають гарантії. Судову систему слід удосконалювати, вводити громадський нагляд. За владою вищого рівня ми вже отримали певні важелі громадського нагляду, а от судова система поки що є закритою від очей громадськості.

      — Яким чином, на вашу думку, вплине на розв'язання конфліктів між бізнесом і владою поява адміністративних судів і чи не доведеться цим судам займатися розбиранням завалів, які можуть виникнути після скасування справді потрібних регуляторних актів?

      — Нові адміністративні суди зможуть розглядати справу громадян проти держави (в особі державного органу) не тільки за індивідуальними рішеннями, а й дозволять оскаржувати ті чи інші регуляторні акти, тобто це буде така собі дерегуляція через судові справи.

      — Чи справді Президент виконає свою обіцянку звільнити з роботи тих чиновників, які не скасують до зазначеного терміну застарілих регуляторних актів і не переглянуть інші? Якщо це станеться, подібно до того, що відбулося з кадровою «чисткою» в Держмитслужбі і що триває у Державній податковій адміністрації, — чи набуде «регуляторка» цивілізованого вигляду, хоча б як у країнах Прибалтики?

      — Я переконана, що саме серйозність намірів Президента щодо звільнення змусила чиновників активніше проводити роботу з дерегуляції. Поки що існує питання, чи вдасться лише через кадрові зміни прийти до цивілізованого вигляду «регуляторки». А втім, у нас іншого шляху нема. Інше питання — яким тривалим буде це «генеральне прибирання». Адже потрібна серйозна фахова підготовка всіх працівників державних органів на всіх щаблях. Ми забуваємо, що, окрім політичної верхівки — міністрів-політиків, основну роботу «в низах» проводять чиновники. І важливо, щоб цей маленький двигунчик також був якісним фахово.

  • Повстанський поролон

    «У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>

  • Саша Ніколаєнко та Інна Цимбалюк: Ми узгодили жорсткий контракт — протягом року «Міс Всесвіт-Україна» не має права зустрічатися з хлопцями

    Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>

  • Василь Кощинець: Ми не перевиховуємо засуджених, а виправляємо

    Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>

  • Подяка від начальства

    «Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>

  • Ігор Ліховий: Ми вперше маємо культурного Президента

    Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
    «Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>

  • Юрій Луценко: Діячі, які здирали з народу три шкури, рано чи пізно самі пiдуть на барабан

    У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу. >>