Гучна історія з міліцейським обшуком у донецькому готельному комплексі «Люкс» стала черговою «розвідкою боєм», яку здійснила влада на території велетенської фінансово-промислово-торговельної імперії найбагатшого українського олігарха. І хоч попередня втрата тієї ж «Криворіжсталі» матиме незрівнянно більші наслідки (якщо рахувати «по грошах»), ще ніколи люди в міліцейських погонах та з прокурорським ордером на обшук не підбиралися так близько до мозкового центру клану «донецьких».
Безперечно, імперія Ахметова встояла під першими стусанами долі. Проте й слабкі ланки в ній виразно означилися. Зокрема, пивоварне підприємство «Сармат», що принаймні географічно є найближчим до «Люксу» (розташоване буквально за кількасот метрів від апартаментів «директора Донбасу») несподівано заявило про плани переводу адміністративно-управлінського апарату до Києва. «Для преси новопризначений генеральний директор фірми Сергій Калінін оприлюднив такі міркування: «Сармат» із регіонального гравця перетворився на загальнонаціональну компанію, і тепер для неї принципово важливо мати топ-офіс у столиці. Київ — це діловий і політичний центр України, тут працює більшість наших партнерів, аудиторських компаній, банків. Тому ми як національна пивна група просто мусимо бути тут репрезентованими». Вирішено, що всі керівні структури броварного картелю переїдуть до фешенебельної контори на Московському проспекті Києва вже на початку осені.
Однак незалежні експерти припускають, що не одне лише бажання опинитися ближче до ділових партнерів та підвищити свій бізнесовий статус стало причиною несподіваного «сарматського рейду» (треба зауважити, вельми коштовного). Як стверджує класична політекономія, у підмурку будь-якого успішного приватного капіталу лежить якщо не злочин, то обов'язково таємнича історія з кістяком, заритим у льосі. Не уник темних моментів на старті своєї біографії й донецький «Сармат». Можливо, прагнення назавжди закрити ці «незручні» сторінки та щонайшвидше дистанціюватися від «Люксу» (та всього, що той заміський донецький готель символізує) й було справжнім спонукальним мотивом до того, щоб нині пролунала кваплива команда: «По конях!».