Мистецтво дружити завдяки живопису

      Запорізький художник Євген Прокоф'єв малює під джаз. Каже, надихає саме життя: зник з дому кіт-рудько, якого так любила донька Марія, — з'явився на картині Прокоф'єва, поїхав він у Гурзуф на Всеукраїнський пленер у Будинку творчості — і виник цикл кримських картин, побував у Пітері — і на полотнах настали білі ночі. Роботи у Прокоф'єва виходять соковитими, от і петербуржці дивувалися: он, які яскраві картини хохол привіз. Але привозив «хохол» картини не тільки в Петербург. Олег Прокоф'єв, чи як його називають через втрачене після трагічного випадку око — Wanoko — перший український художник, який виставлявся у Кремлі.

      10 листопада 2004 року персональну виставку Прокоф'єва у Державній Думі Росії відкривав Йосип Кобзон, схвально-здивовані відгуки були від багатьох народних обранців Росії. Володимир Жириновський, наприклад, після огляду полотна «Олігархи» навіть подарував автору ексклюзивний одеколон свого імені.

      Керівник культурологічного проекту «Єднання слов'янських народів», у рамках якого відбувалася виставка, Руслан Жаботинський говорить, що ідея створення проекту виникла в його батька, найсильнішої людини світу, олімпійського чемпіона Леоніда Жаботинського, який сам мешкає в Москві. Він спільно з ректором Московського інституту підприємництва та права Олегом Рихловим минулоріч створили проект, що має два напрямки: перший, культурологічний — обмін та підтримка для молодих художників та, звичайно, спортивний — проведення міжнародного турніру важкоатлетів, на який, сподіваються, приїде Арнольд Шварценеггер (див. «УМ» за 27.03.2005).

      Олег Рихлов у розмовi з кореспондентом «УМ» намагається переконувати, що Кобзон — патріарх україно-російської дружби. Але чому виставка саме Прокоф'єва і саме в Кремлі відбувалася, «УМ» дізнатися так і не вдалося. Сам майстер від політичних ігор видається далеким. Цікавиться історією України, а що родом із Запоріжжя, то й козаки на картинах скачуть на конях, грають на кобзах та стоять на варті.

      На острові Хортиця працює постійно діюча виставка Wanoko, присвячена історії козацтва і становленню української держави. «Куди їдуть іноземці, коли вони подорожують Україною? — запитує Руслан Жаботинський. — На Хортицю. А там — козацька історія у виконанні Прокоф'єва».

      Одну із своїх найкращих, як на мене, картин — «Метелики» — автор подарував школі № 4 у Беслані, де вчаться діти з горезвісної першої. «Мене шокувало те горе, я розумію цей біль, адже наша сім'я теж пережила трагедію», — розповідає «УМ» Євген Прокоф'єв. Бесланські діти написали художнику листа, вони і самі намалювали для нього багато картин, запрошують у гості.

      Та, попри виставковий досвід, експозиція, представлена 90 станковими графічними творами в Центральному будинку художника, яка відкрилася минулого тижня, для Прокоф'єва є втіленням мрії. Це не лише престиж, а й нагода поспілкуватися з іншими відомими митцями, і навіть домовитися про співпрацю. «Треба вірити у здійснення бажань! — каже Прокоф'єв. — Знаєте, в нас у Запоріжжі є театр «Вій», де перед початком вистави можна кинути копієчку, зав'язати на деревці стрічку і загадати бажання. Мої — збуваються».

      На відкритті виставки ми зустрічаємо ще одного мрійника всеукраїнського масштабу — Олега Скрипку. «На цій виставці є те, що цікавить мене сьогодні, — це національні мотиви, — розповiдає Скрипка. — Плюс оптимізм, а я сам — оптиміст, подобаються також яскраві кольори. Чи придбаю картину? Взагалі-то я не колекціонер, третину життя прожив у гуртожитку, та й, чесно кажучи, доволі далекий від такого виду мистецтва, рідко буваю на виставках, але експозицiя цікава. Навіть з'явилася ідея якимось чином використати живопис при зйомках кліпів...»