Справжнього колекціонера, захопленого своєю справою, сьогодні знайти, напевно, досить важко. Але такі є. Знайомтеся: один із них — Михайло Гайдук із Київщини. Сам він людина військова (як кажуть: із суворим гартом), однак це не завадило йому присвятити своє життя незвичайному захопленню. Пан Михайло каже, що завжди хотілося не просто збирати щось нове, а вивчити за допомогою колекційних екземплярів історію нашої країни, всієї землі. Наприклад, знання з географії та історії він здобув саме за допомогою колекції монет і паперових грошей.
Михайло Степанович не належить до тих колекціонерів, які все життя збирають одне і те ж саме. Як і багато хто з його колег, він починав з філуменії — це наука збирати і вивчати сірникові наклейки. Захоплюватись цим почав із 7 років. У ті часи це було найдоступнішим для сільських хлопчиків, адже купувати не доводилося — просто чекали, коли батьки чи хто-небудь зі знайомих купував десяток-два пачок сірників. Десь із п'ятого класу Михайло перейшов на колекціонування монет. Тоді ніхто не думав, що знайдену монету можна продати колекціонеру, знахідки здавали до музею навіть без винагороди. У віці 17—18 років зібрав велику колекцію бонів (це старі паперові гроші, що «ходили» на території колишнього СРСР). Ця колекція навіть виставлялася у банку «Україна» деякий час. Після цього Михайло Степанович збирав ще багато чого: нотгельм (гроші німецьких та австрійських міст часів 1917—1923 років), фотографії царської Росії, монети України, вітчизняні предмети археології тощо.
Тепер Михайло Степанович на пенсії, але своєї справи не покинув. Останні два роки його захоплює колекціонування лотерейних квитків і сірникових наклейок. Ще він регулярно проводить виставки колекцій для своїх співробітників та школярів, активно співпрацює з «Національною Лотереєю», пишучи для них статті про історію виникнення лотерейних квитків.
На сьогодні лотереї — найулюбленіший вид колекціонування Михайла Степановича. Навіть каталог-довідник квитків видав власним коштом. Розпочав він свою колекцію з того, що купив одразу декілька десятків старих лотерейних квитків — з одного екземпляра, каже, ніхто не починає колекцію, повинен бути якийсь «фундамент». Кожний квиток має свої історичні обставини випуску, має благородну мету (наприклад, на користь голодуючим 1922 року, на користь школам, на боротьбу з безпритульністю і неграмотністю, на боротьбу з пияцтвом тощо). А ще з квитка можна дізнатися ціни початку минулого століття на продукти та промислові товари, на коней і корів, на прикраси в 20—30-ті роки. Цікавою буде також інформація про призи, наприклад, Київської лотереї 1912 року. Головним виграшем тоді був будинок вартістю в 4000 тодішніх рублів, крім цього, розігрувались коні, вироби зі срібла, меблі, вироби з діамантів, картини визначних художників, піаніно, самовари, вази, золотий годинник тощо. Мета лотерейного квитка дозволяла його покупцю не боятись шахрайства і не тільки сподіватись на фортуну, а й стати благодійником.
Таких лотерейних квитків у Михайла Степановича на сьогодні близько 2500. І про кожен із них він готовий розповідати годинами. Найдавніший екземпляр — 1870 року. У колекціонера немає найдорожчих чи найдешевших квитків, тому що, каже, і встановлених цін на них немає поки що.
Сам у лотерею Михайло Гайдук грає дуже рідко, але поважає азартних людей. Сучасні екземпляри йому не до вподоби. Вважає, що вони не мають цільового призначення, як це було раніше. На питання: що зробив би, якби виграв значну суму грошей, відповідає, що побудував би музей для своїх колекцій. Із цим проханням він уже давно безрезультатно звертається до місцевої влади.
Катерина СКАЧКОВА,
Наталя КАЗАЧУК.