Азарт під пилом

20.08.2005
Азарт під пилом

Колекціонер Михайло Гайдук. (Фото Олексія ІВАНОВА.)

      Справжнього колекціонера, захопленого своєю справою, сьогодні знайти, напевно, досить важко. Але такі є. Знайомтеся: один із них — Михайло Гайдук із Київщини. Сам він людина військова (як кажуть: із суворим гартом), однак це не завадило йому присвятити своє життя незвичайному захопленню. Пан Михайло каже, що завжди хотілося не просто збирати щось нове, а вивчити за допомогою колекційних екземплярів історію нашої країни, всієї землі. Наприклад, знання з географії та історії він здобув саме за допомогою колекції монет і паперових грошей.

       Михайло Степанович не належить до тих колекціонерів, які все життя збирають одне і те ж саме. Як і багато хто з його колег, він починав з філуменії — це наука збирати і вивчати сірникові наклейки. Захоплюватись цим почав із 7 років. У ті часи це було найдоступнішим для сільських хлопчиків, адже купувати не доводилося — просто чекали, коли батьки чи хто-небудь зі знайомих купував десяток-два пачок сірників. Десь із п'ятого класу Михайло перейшов на колекціонування монет. Тоді ніхто не думав, що знайдену монету можна продати колекціонеру, знахідки здавали до музею навіть без винагороди. У віці 17—18 років зібрав велику колекцію бонів (це старі паперові гроші, що «ходили» на території колишнього СРСР). Ця колекція навіть виставлялася у банку «Україна» деякий час. Після цього Михайло Степанович збирав ще багато чого: нотгельм (гроші німецьких та австрійських міст часів 1917—1923 років), фотографії царської Росії, монети України, вітчизняні предмети археології тощо.

      Тепер Михайло Степанович на пенсії, але своєї справи не покинув. Останні два роки його захоплює колекціонування лотерейних квитків і сірникових наклейок. Ще він регулярно проводить виставки колекцій для своїх співробітників та школярів, активно співпрацює з «Національною Лотереєю», пишучи для них статті про історію виникнення лотерейних квитків.

      На сьогодні лотереї — найулюбленіший вид колекціонування Михайла Степановича. Навіть каталог-довідник квитків видав  власним коштом. Розпочав він свою колекцію з того, що купив одразу декілька десятків старих лотерейних квитків — з одного екземпляра, каже, ніхто не починає колекцію, повинен бути якийсь «фундамент». Кожний квиток має свої історичні обставини випуску, має благородну мету (наприклад, на користь голодуючим 1922 року, на користь школам, на боротьбу з безпритульністю і неграмотністю, на боротьбу з пияцтвом тощо). А ще з квитка можна дізнатися ціни початку минулого століття на продукти та промислові товари, на коней і корів, на прикраси в 20—30-ті роки. Цікавою буде також інформація про призи, наприклад, Київської лотереї 1912 року. Головним виграшем тоді був будинок вартістю в 4000 тодішніх рублів, крім цього, розігрувались коні, вироби зі срібла, меблі, вироби з діамантів, картини визначних художників, піаніно, самовари, вази, золотий годинник тощо. Мета лотерейного квитка дозволяла його покупцю не боятись шахрайства і не тільки сподіватись на фортуну, а й стати благодійником.

      Таких лотерейних квитків у Михайла Степановича на сьогодні близько 2500. І про кожен із них він готовий розповідати годинами. Найдавніший екземпляр — 1870 року. У колекціонера немає найдорожчих чи найдешевших квитків, тому що, каже, і встановлених цін на них немає поки що.

      Сам у лотерею Михайло Гайдук грає дуже рідко, але поважає азартних людей. Сучасні екземпляри йому не до вподоби. Вважає, що вони не мають цільового призначення, як це було раніше. На питання: що зробив би, якби виграв значну суму грошей, відповідає, що побудував би музей для своїх колекцій. Із цим проханням він уже давно безрезультатно звертається до місцевої влади.

Катерина СКАЧКОВА,
Наталя КАЗАЧУК.
  • Чоловiк i лялька

    У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>

  • Вiдчуй себе лицарем

    Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>

  • На даху Львова

    Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>

  • Карету подано!

    Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>

  • У музеї сміються — аж за животи беруться

    Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>

  • «Легенди» на колесах

    Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>