«Тріалісти» бояться лише одного — міліціонерів. (Фото автора.)
...Ще хвилин десять тому цей хлопчина років п’ятнадцяти гасав на своєму велосипеді з неймовірними вихилясами. А тепер сидить у траві із закривавленою ногою і нелогічно задоволеним виразом обличчя. Від серветки відмовляється і натомість демонструє (ну, звісно, як справжній мужчина!) інші численні шрами на руках і ногах. «О, ви б ще голову мою бачили!..» Дивні вони якісь, ці відчайдухи... Хоча визнати потрібно: те, як вони вміють випробовувати свій організм, вражає...
Три дні Карпатські гори, зокрема Боржавський хребет, приймали екстремалів: дельтапланеристів, парапланеристів, парашутистів, маунтін-байкерів з усієї України. Усі вони, піднімаючись на гірський хребет, стрімголов летіли донизу — хто з неба, на крилах, хто землею, ямами та горбами — на велосипеді.
На галявині, біля підніжжя гори, куди сідали після польоту парашутисти й планеристи і де була офіційна «резиденція» фестивалю, теж було на що подивитися. На власноруч зведеному з піску трампліні (він називається дьорт) літали з різноманітними, майже акробатичними трюками велобайкери (цей різновид велосипедного спорту називається, до речі, дьорт-джампінг). Досить небезпечна штука. А займаються цими стрибками на двох колесах, в основному, школярі та студенти. До Боржави багато з них приїхали разом із батьками, молодшими братами та сестрами. Вболівали, словом, усією сім'єю. «Це нормально, — висловлює думку з приводу співорганізатор фестивалю Едуард Татуревич, який, власне, й збирав охочих велобайкерів докупи з усіх усюд, — батьки (щоправда, пересилюючи себе) купують досить дорогі велосипеди дітям. Бо розуміють: нехай вони краще захоплюються спортом, ніж вживають наркотики чи алкоголь».
А ще було видовищне шоу, яке називають велотріалом. Це коли на спеціально зведені численні конструкції слід залізти... на велосипеді. Численну публіку особливо потішив 15-річний Сашко з Івано-Франківська, який стрибав на своєму залізному коневі з фантастичною вправністю. «Мені це подобається — та й усе, що тут сказати, — мовить Сашко. — Навчитися цьому зовсім не важко: потрібен хороший велосипед — від 600 доларів — і велике бажання. Усі так зможуть». Займається франківський «тріаліст» цим видом спорту вже два роки — щонайменше п'ять разів на тиждень. Тренується у спеціально обладнаному в себе вдома спортзалі або ж у місті (якщо не ганяє міліція). «Я нещодавно отримав травму — вся нога була в крові, але це байдуже. Все одно буду кататися», — запевняє Сашко. Батьки до захоплення сина ставляться по-філософськи. «Якось показав мамі відеозапис наших вправ, — розповідає Сашко. — Вона подивилася і сказала тільки одне: «Синку, ти ненормальний!». А навчився, до речі, Олександр усім цим складним трюкам... завдяки спеціальній комп’ютернiй програмі.
«Для багатьох людей — це стиль життя, — розповідає Едуард Татуревич, який на велосипедах знається добре, він продає залізних коней та організовує спуски для маунтінбайкерів, — а для цього потрібно лише хороший велосипед і добрий захист». «Хороший» велосипед коштує, до речі, не мало — від 500 доларів. «Можна, звісно, купити й за 500 гривень, але спускатися з гори на такому велосипеді небезпечно», — каже Едуард. У повній екіпіровці (наколінниках, налокітниках, рукавицях, у такому собі «панцирі») маунтінбайкери схожі на хокеїстів. От тільки шолом інший (він, до слова, коштує від 80 гривень, і без такого захисту вас не допустять до жодних змагань). «Iз кожним роком у велосипедному спорті з'являються все нові й нові види, — розповідає Едуард. — Для них виготовляють абсолютно різні велосипеди, різний захист. Велосипед у всьому світі стає усе більш популярним. Наприклад, змагання із крос-кантрі вже стали олімпійським видом спорту». Таку увагу до велосипедного екстріму Едуард пояснює просто: «Коли ти їдеш — губишся у швидкості, в часі. У цей момент ти знаходишся в паралельному вимірі, забуваєш про свої повсякденні проблеми. Це добре психологічне розвантаження і водночас активний вид спорту».
Однак справжніх професіоналів-велобайкерів в Україні не так уже й багато. У цій сфері, каже Едуард, ми відстали років на п'ять від Росії (про Європу говорити не доводиться). У Карпати часто приїздять іноземні велосипедисти (мовляв, природні умови у нас фантастичні), але заробляти ще на цьому наш брат не навчився: не розроблені у нас велосипедні маршрути, немає крісельних підйомників (велосипедисти мають на своєму горбi нести техніку, аби потім спуститися з гори), відсутня будь-яка довідкова інформація для велосипедистів, як у Європі: куди їхати і як спускатися?
І потім: ще українці не настільки багаті, аби мати можливість купити «велік» хоча б за 500 доларів.
Боржава — рай для різноманітних «літунів»: дельтапланеристів, парапланеристів, парашутистів. Сюди вони з'їхалися з усіх куточків України. Так, профі змагалися на приземлення точно у ціль, на дальність польоту. Катали й гостей фестивалю (до речі, хвилина кружляння на дельтаплані коштує 20 гривень). За словами Андрія, парапланериста з Чернівців, Боржава — це найкраще для польотів місце у Європі (мусимо йому повірити, бо літає чернівчанин уже 14 років). Мовляв, саме у цьому місці широка полонина для старту й долина для приземлення, сприятливі погодні умови. А навчитися керувати такою штукою, за словами Андрія, неважко. Головне «багато вільного часу та бажання». Ну і ще десь 3 тисячі євро для обладнання та 100—250 доларів на курс навчання.
«Боржавський хребет для проведення цього заходу обраний не випадково, — розповідає PR-директор екстрім-фестивалю Антон Яковина. — це казкове місце, дуже популярне серед любителів трейкінгу (пішохідних прогулянок горами) і лижників. Тут фантастична природа — прозорі букові ліси, добре відомий в усій Україні водоспад Шипот. До того ж сюди зручно добиратися. Щозими приїздять десятки тисяч людей, аби покататися на лижах. До того ж для польотів Боржавський хребет (найвища точка якого, до речі, понад 1600 метрів) ідеально підходить».
На фестиваль, організований асоціацією екстремалів «Боржава», «пішло» близько 20 тисяч доларів. Але причетні до благородної справи люди вважають, що вкладають гроші у перспективну справу — тим більше що в Україні ще такого не було. «Як будь-який фест, він повинен мати свою історію, — каже Антон Яковина. — Звичайно, ми плануємо «виростити» з цього фестивалю масштабне популярне шоу — з солідною рекламою в ЗМІ, з великою кількістю туристів і спонсорів». Майбутнє екстремального фестивалю пан Антон бачить таким: на галявині сила-силенна людей, на великій сцені співають зірки, а у небі кружляють всесвітньо відомі професіонали. «Таке шоу дозволяє зробити це місце», — каже він. Ось уже наступного разу планують залучити до фесту також і Федерацію авіаційних видів спорту. Можливо, будуть і повітряні кулі — з них стрибатимуть парашутисти.
Звісно, роботи в організаторів вистачає. Свої «проколи» вони врахували, висновки зробили. Не завжди гарно поводила себе й публіка: хтось під кінець фестивалю поцупив подарунок найкращому байкеру — дорогий годинник Swatch. Але найважливіше, що фестиваль відбувся. І він засвідчив: людям подібні дійства цікаві. Місцеві гірські мешканці, до речі, були у захваті від побаченого. Сюди, до місця проведення фесту, приїздили навіть молодята. Серед присутніх були помічені й народні депутати України. От тільки б влада місцева більше допомогла...
За словами одного з організаторів екстрім-фестивалю Інни Михайленко, він має стати традиційним. Більше того, його зимовий варіант (з лижниками та сноубордистами) має відбутися вже в лютому. «Ми плануємо створити тут сноупарк для професіоналів (в Україні існує такий один — у Києві, але він невеликий), — розповідає Інна, — на його основі ми й проводитимемо зимовий фестиваль». Збираються побудувати тут і крісельну дорогу, яка привабить до Боржави силу-силенну велосипедистів. «Існує ще одна перспективна й дороговартісна програма розвитку регіону, за якою планується зведення підйомників по всьому Боржавському хребту, — розповідає Інна. — Якщо це здійсниться, то це місце стане раєм для велосипедистів та лижників».
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
