19 серпня православна церква відзначає Преображення Ісуса Христа, що сталося на горі Фавор. У народі свято це називається Другим Спасом, або Спасом яблучним. По всіх церквах святять яблука та різноманітні плоди нового врожаю, садовину та городину, наприклад гарбузи. Кажуть, ніби цього дня Спас ходить серед людей і куштує овочі. Господині обов'язково пекли різноманітні пироги, струделі й пиріжки з яблучною начинкою.
Літні люди, а також ті, у кого помирали діти, взагалі не їли яблук до Спаса. Вважалося, що в цей день на тому світі Матір Божа пригощає всіх яблуками, але тим, чиї родичі їли їх до Спаса, яблучка не залишилося. Повір'я це пов'язане з культом померлих предків, що напередодні свята нібито з'являлися на землі. За народними уявленнями, вони приходили на землю до живих родичів перед Різдвом, у Чистий Четвер перед Великоднем, перед Трійцею і перед Спасом — тобто чотири рази на рік, у перехідний час від одного сезону до іншого. На Другий Спас ішли на кладовище відвідувати померлих родичів, залишаючи на могилках освячені в церкві яблука й пироги. Яблука й милостиню роздавали старцям і жебракам на помин душі усопших.
До свята, як правило, всі господарі мали закінчити жнива. Разом із яблуками в церкві святять цього дня вінки з колосків жита або пшениці й так звану «квітку» — пучечок збіжжя (часто у вигляді хреста), перев'язаний червоною стрічкою, а також «буханці» — невеличкі паляниці з нового борошна. Звичай цей має прадавнє коріння. За свідченням Саксона Граматика (ХІІ ст.), на острові Рюген (деякі дослідники співвідносять його з міфологічним островом Буяном), що розташований у Балтійському морі, було слов'янське язичницьке капище. В середині серпня посланці від усіх слов'янських племен по завершенню жнив привозили до святилища паляниці хліба, випечені з борошна нового врожаю. Головний жрець ховався за величезним пирогом і питав присутніх, чи видно його. Люди відповідали, що ледве-ледве, на що жрець виголошував побажання, щоб наступного року його й зовсім не було видно за ще більшим пирогом, тобто щоб урожай був ще кращий, ніж цьогорічний.
На Поліссі до сьогодні зберігся звичай залишати на полі жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називається Велесовою або Спасовою «бородою», «козою», «перепілкою». Подекуди женці йшли танком навколо «бороди» і приспівували: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода». За язичницькими віруваннями, збереження в хаті на покуті останнього снопа (його ще називають Дід або Дідух) та обряд «завивання бороди» мали зв'язок із духом рослинності й покликані були передати силу, що перейшла у колосся, назад землі, а також усьому двору господаря. Закінчивши жнива, женці качалися по стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали:
Ой ниво наша, ниво,
Верни нам нашу силу!
Ми на тобі жили,
Силоньку положили.
Вінок, сплетений із пшеничних і житніх колосків, — символ щедрого врожаю й успішного завершення жнив, а також плодючості й достатку. Тому саме зерном з освяченого на Спаса вінка обсипали молодих на весіллях, сезон яких розпочинається по закінченню Спасівського посту. Цим же зерном господарі засівали озимину, примовляючи: «Сійся-родися на кожного долю: й бідного, й багатого, й для нас, і для птиці та звіра».
Отже, Спас, за народною уявою, вінчав літо, тому й казали: «На Спаса літо з осінню зустрічається». Примічали, що після Спаса відлітають на південь журавлі та ластівки, меншає гедзів i стають особливо кусливими мухи («До Спасівки мухи працюють на пана, а в Спасівку — на себе»). У свідомості українців яблучний Спас був першим осіннім святом, про що яскраво свідчать присвячені йому прислів'я та приказки: «Од Спаса та й рукавиці до паса», «По Спасі тримай кожух при запасі», «Після Спаса дня до півдня».
Олена ЧЕБАНЮК,
кандидат філологічних наук, фольклорист.