Мі­ла бу­ла ми­лою

      Зда­ва­ло­ся, ар­те­ків­ців, які ба­чи­ли ген­сек­ре­та­рів Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу, сьо­год­ніш­ніх пре­зи­ден­тів, кос­мо­нав­тів та й, влас­не ка­жу­чи, ба­гатьох зі­рок, уже ні­чим не зди­ву­єш. На Мі­лу че­ка­ли в се­ре­ду п'ять го­дин — хто в Сім­фе­ро­поль­сь­ко­му ае­ро­пор­ту, ад­же її приватний лі­так «Сессна» (з Нiмеччини) за­піз­нив­ся, а хто — без­по­се­ред­ньо під го­те­лем. По­ки че­ка­ли, ук­ра­їн­сь­кі жур­на­ліс­ти на­ма­га­ли­ся прок­рас­ти­ся в но­мер-люкс у ком­п­лек­сі «Скель­ний» (від міс­ця роз­та­шу­ван­ня на ске­лі), де ні­би­то по­вин­на жи­ти Мі­ла (це як­що во­на по­го­дить­ся). З вік­на від­к­ри­ва­єть­ся гар­ний вид на мо­ре, збо­ку — ске­ля, дві кім­на­ти, шкі­ря­ний ди­ван... Ми­ну­ло­го ро­ку в цьо­му но­ме­рі жив Слав­ко Ва­кар­чук. А за­раз десь по­руч — Рус­ла­на, лі­дер гур­ту «Тар­так» Саш­ко По­ло­жин­сь­кий. Пе­ред са­мим при­їз­дом Йо­во­вич Рус­ла­на в бі­ло­му ка­пе­лю­сі і бі­лих чо­бо­тях сі­дає в ма­ши­ну і ку­дись їде. Ка­же, що назус­т­річ. Та й що ро­би­ти од­ній зір­ці в но­ме­рі, як­що ін­ша — в об'єк­ти­вах стіль­кох ві­де­о­ка­мер...

      Ці­ка­во, що іно­зем­ні жур­на­ліс­ти на при­їзд найбiльш оплачуваної у свiтi топ-моделi й зiрки «П’ятого елемента» не зва­жа­ють. Вся ува­га — на ді­тей. «Зі­рок, — ка­жуть во­ни, — у нас вис­та­чає, вже на­ди­ви­ли­ся».

      Са­мі ді­ти ве­се­лять­ся на пля­жі та­бо­ру «Ки­па­рис­ний». «За­раз уже бу­де­мо їх пе­ре­о­дя­га­ти в но­ві фор­ми (по­ши­ті спе­ці­аль­но для свят­ку­ван­ня. — Авт.)», — го­во­рить лан­ко­ва дру­гої лан­ки та­бо­ру. Троє ді­тей, які бу­дуть спі­ва­ти для до­ро­гих гос­тей фір­мо­ву ар­те­ків­сь­ку піс­ню-при­ві­тан­ня та да­ру­ва­ти їм тро­ян­ди, в «Ар­тек» при­ї­ха­ли впер­ше.

      Юля Сав­чен­ко з Кі­ро­вог­ра­да ка­же, що їй най­біль­ше по­до­ба­єть­ся в Мі­ли Йо­во­вич «П'ятий еле­мент», ки­я­нин Ро­ман Са­пож­ник пам'ятає, що Мі­ла теж жи­ла в ук­ра­їн­сь­кій сто­ли­ці, а їх­ній ко­ле­га роз­по­ві­дає, що зав'яза­ти фір­мо­ві ар­те­ків­сь­кі хус­ти­ни на шиї зiрки та її ма­ми Га­ли­ни Ло­гі­но­вої змо­же без­до­ган­но — тре­ну­вав­ся без кін­ця. Вреш­ті ар­те­ків­ці з дру­гої лан­ки та­бо­ру «Ки­па­рис­ний», зіб­рав­шись пів­ко­лом, жва­во спі­ва­ють про ро­сій­сь­ку дів­чи­ну Ду­ню, «Прєк­рас­ноє дальо­ко».

      Ко­ли при­їж­д­жає Мі­ла, во­на пруд­ко вис­т­ри­бує з ма­ши­ни ке­рів­ни­ка Дер­жав­но­го уп­рав­лін­ня спра­ва­ми Іго­ря Та­ра­сю­ка, бі­жить до ді­тей і всю піс­ню-при­ві­тан­ня всмі­ха­єть­ся аме­ри­кан­сь­кою ус­міш­кою в ка­ме­ри. Хрип­лу­ва­тим го­ло­сом Йо­во­вич пос­тій­но пов­то­рює «Спа­сі­бо вам, мої до­ро­гіє», і од­ра­зу піс­ля піс­ні зни­кає у но­ме­рі. В цей мо­мент дів­ча­та за­тя­гу­ють ук­ра­їн­сь­ку на­род­ну (до сло­ва, прос­то без­до­ган­но), і Га­ли­на Ло­гі­но­ва, зу­пи­нив­шись, ха­пає за пле­че то­го, хто сто­їть по­руч: «Ой, по­вер­ніть, будь лас­ка, Мі­лу. Я би ду­же хо­ті­ла, щоб во­на цю піс­ню пос­лу­ха­ла».

      Нас­п­рав­ді Йо­во­вич ви­яв­ля­єть­ся неп­ре­тен­зій­ною: на сні­да­нок їла мюс­лі з мо­ло­ком, хо­ча в хо­ло­диль­ни­ку у зір­ки є, зви­чай­но, все, чо­го ду­ша за­ба­жає, в мо­рі пла­ва­ла без охо­ро­ни (По­ло­жин­сь­кий — сві­док), а в Ук­ра­ї­ні про­бу­де до 24 сер­п­ня, від­ві­дав­ши та­кож міс­то, в яко­му на­ро­ди­ла­ся (пла­ну­єть­ся, що 20 сер­п­ня Мі­ла дасть прес-кон­фе­рен­цію в Ки­є­ві).   «Ким ти се­бе вва­жа­єш за на­ці­о­наль­ніс­тю?» — пи­тає жур­на­ліст у Мі­ли. «Моя ма­ма ро­сі­ян­ка, але ж я на­ро­ди­ла­ся в Ки­є­ві...» — від­по­ві­дає во­на. За­раз ак­тор­ка та спі­вач­ка пра­цює над роз­роб­кою влас­ної лі­нії одя­гу, ка­же, що обож­нює по­ма­ран­че­вий ко­лір і має ду­же ба­га­то оран­же­вих ре­чей.

      В Ук­ра­ї­ну ра­зом з Мі­лою та її ма­мою при­ї­хав та­кож про­дю­сер та гол­лі­вуд­сь­ка зні­маль­на гру­па, яка го­ту­ва­ти­ме фільм про пер­ший ві­зит Мі­ли на бать­ків­щи­ну. Вчо­ра Йо­во­вич з Ка­те­ри­ною Ющен­ко при­бу­ла на від­к­рит­тя Цен­т­ру ук­ра­їн­сь­кої куль­ту­ри «Ли­бідь».