«Було таке відчуття: і Дмитрика не врятую, і сам загину»

      Річка Вовча у районі села Межиріч грандіозністю не вражає. Густо заросла рослинністю, вона тут прослизає, здається, геть вузькою звивистою стрічкою. Проте місцеві мешканці з такими початковими враженнями від водойми категорично не погоджуються і засвідчують її підступний характер. Мовляв, за лічені метри від берега ви можете тут зануритися з головою — настільки круті у Вовчої схили. Та й слизький глинистий грунт під водою погрожує неприємностями — ступивши на нього ногами, опору можеш втратити будь-якої миті, сам того ніскільки не очікуючи.

      Однак кожного літа охочих сховатися тут від спеки завжди вистачало: і місцевих, і приїжджих, — адже до райцентру Павлограда з Межирічі рукою подати. Навіть не зважаючи на те, що впродовж усієї Вовчої у районі села не знайдеш місцини, яку можна назвати пляжем хоча б умовно. Навіть там, де люди збираються зазвичай, — такий же крутий спуск, підступне дно... Та й просто позагорати тут ніде — на пісок жодного натяку, отож можеш половити сонячні промені, лежачи на сирій землі. Хіба що один позитив — це місце вважається найчистішим. До того ж Вовча тут ще більше звужується, спричинюючи ще сильнішу течію.

      14-річний Гена Пєсков на цьому пляжі, щоправда, бував дуже рідко. Він з друзями облюбував інше місце. Отож того дня, який мешканцям Межирічі запам'ятається надовго, тут опинився, швидше, випадково — захотілося половити раків. Як завжди, прихопив свою улюблену гумову камеру, лежачи на якій мав звичку плавати. У цьому ж місці навіть допомагати руками немає потреби — пливи собі за течією. Зате задоволення від такого балансування на водній стихії отримуєш незбагненне.

      Людей як на те зібралося чимало. Кожен займався своїм: одні пірнали, інші просто бовталися у воді, а хтось відпочивав на березі. Гена саме плив на своїй камері, не надто задивляючись на присутню публіку. Коли ж підняв голову, побачив щось жахливе: зовсім поруч плив непорушно малюк, занурений униз головою. Незадовго перед цим він безтурботно бігав берегом. «Втопився!» — відразу прикинув Гена і несамовито погріб до нещасного. Рішуче його схопив, прагнучи затягнути на камеру, однак нічого з того не виходило. «Допоможіть мені! Хлопець втопився!» — закричав. Присутні на це зовсім не зреагували. А ті, хто почув, відмахнулися іронічно — мовляв, жартуєш.

      У Гени ж для роздумів часу не було. Залишивши свою камеру, він схопив малюка за волосся і, загрібаючи однією рукою, поплив до берега. Там поклав його головою вниз. Присутніх на пляжі, що вже побачили, наскільки все було серйозно, немов корова язиком злизала. Не побоялися підійти лише 15-річний брат потерпілого, з яким він приїхав до річки, та дівчина з приїжджих. Насамперед Гена намагався намацати в потопельника пульс — жодного сигналу, і не дихав. Отож узявся робити штучне дихання з масажем серця, тиснучи на груди, а брату скомандував робити те саме з животом. Однак хлопчина ознак життя не подавав: очі так само залишалися заплющеними. Гена не зупинявся ні на мить, намагаючись вселити в малюка життя «рот у рот», навіть після того, як і його брат зневірився. Зрештою, хвилин через п'ятнадцять сталося щось неймовірне: у хлопчика заворушилися вії і руки. А потім — о, щастя! — він відкрив очі й задихав. Після цього Гена відніс його до машини, яка щойно під'їхала. Там була вже й бабуся потерпілого, яким виявився 5-річний мешканець Межирічі Дмитрик Луценко.

      Віра Луценко, бабуся потерпілого:

      — Я живу поруч із пляжем. Тому онуки до мене часто по дорозі заїздили. Але цього разу я навіть не знала, що вони там. Коли два хлопчики прибігають: «Біжіть до річки — ваш Дмитрик утопився». Я ледь свідомість не втратила. Мчу до свого сусіди Сергія Скориченка. Він швиденько заводить власний автомобіль і їдемо до річки. Приїздимо — а Дмитрик лежить на березі непорушно, весь брудний, у піску. Я як зареву... Ото й тільки трохи заспокоїлася, коли побачила, що і серце стукає, і дихає... Проте очей онук не розплющував. Тому відразу вирішили його везти до лікарні в Павлоград. По дорозі зустріли матір, мою невістку, яка вже поспiшала на велосипеді, кимось повідомлена про нещастя. Отже, підібрали і її. А в лікарні від серця трохи відлягло — Дмитрик почав говорити. Але злякався страшенно.

      Повна картина усього, що сталося, вималювалася згодом. Старший брат наказав Дмитрикові підсохнути на березі. Але той не послухав і ступив до річки. Там і підстерегла хлопчика біда: послизнувся на глині, опинився під водою з головою, ніхто й не помітив. Якимось дивом його побачив тільки Гена Пєсков.

      Сам рятівник виявився хлопцем не без гумору. Адже заявив, що за своє життя вже набачився... трупів. Тому, мовляв, і не злякався. Виявилося, він навчається у Межиріцькій музичній школі і грає на трубі в духовому оркестрі, з яким часто доводиться обслуговувати похорони.

      Що цікаво, Гена й плавати навчився лише років зо три тому. Причому досить своєрідно — його просто кинули до річки з мосту: «Пливи». А його мама Олена Іванівна пригадала, що в дитинстві він води навіть боявся. Згодом з'ясувалася і геть пікантна деталь. Виявилося, з батьком врятованого хлопчика вони ходили до одного класу. Більше того, Олена Іванівна Дмитрика Луценка й... хрестила, отож були кумами. Але Гена про це не знав, оскільки не дуже з цього приводу родичалися, бо живуть одне від одного далеко. Не за віком вмілі дії сина з врятування хлопчика Олена Іванівна пояснює тим, що він і в кіно бачив, як це робиться, і зі школи запам'ятав.

      Директор Межиріцької середньої школи № 1 Лідія Титаренко насамперед показала вивішений на першому поверсі стенд, де ілюструється, як рятувати людей у різних ситуаціях. І, звісно ж, завдячує предметові «Основи безпеки життєдіяльності», якому приділяють серйозну увагу. Проте вчинком Геннадія Пєскова Лідія Іванівна вражена неабияк. Років п'ятнадцять тому учениця з їхньої школи у Вовчій втопилася насамперед через невмілі дії тих, хто намагався її врятувати. Гена ж діяв напрочуд правильно.

      — Далеко не кожен дорослий зміг би все зробити настільки грамотно, — заявив начальник Павлоградського районного відділу Головного управління у Дніпропетровській області Міністерства з надзвичайних ситуацій України Олександр Милославський.

      Отож як відзнаку юному рятівникові вручили цінний подарунок. А на урочистій лінійці з нагоди першого вересня про його вчинок усім буде оголошено як про такий, що гідний наслідування.