Національний художній музей України — перший музей, який іде на розширення, реставрацію і розбудову. З держбюджету на це виділено 10 мільйонів гривень. Міська влада за сприяння вiце-прем’єра Миколи Томенка нещодавно передала-таки музею (через п'ять років!) приміщення на Інститутській, 3. Хоча до цього часу активно обіцяла ті руїни Музею історії Києва. Про нововведення в музеї, музейників, відвідувачів та музейну справу «УМ» спілкувалася з директором НХМУ Анатолієм Мельником. Була вісімнадцята година, Анатолій Іванович саме закінчував ділову зустріч. Серед картин Івана Марчука, Сергія Шишка, Любомира Медвідя, ескізів музейного альбому на масивному дубовому столі та прив'ялих соняхів ( це був той самий день, коли спека стояла за тридцять!) ми почали розмову.

«Неусвідомленою Рибою пам'ятаю себе давно — незабутні дитячі спогади безкінечної води, що біжить, яскравого сонця, піщаних мілин кришталево чистої ріки... озер, заповнених життям», — якось зізнався художник Валерій Шкарупа. І на доказ своїх відчуттів презентував виставку «Сонце в рибах», яку фахівці відразу ж охрестили продовженням його попередніх творчих пошуків (експозиції «Сонячний вітер», «Орієнтальне», «Інша подорож» тощо). Знову — інтуїтивні емоції, асоціації й домисли, невловима грань між кольорами, які переходять один в один настільки плавно і спокійно, що іноді починаєш сумніватися в існуванні таких «антагоністів», як білий і чорний. Техніка презентованих картин має милозвучну назву «левкас». (Левкас — це білий грунт для настінного та іконного живопису, Шкарупа наповнював його новими можливостями, додаючи льон, акрили, крейду, масло, пігменти тощо).