Інакші

      Hа сайті «Пори», яка 1 серпня нарешті отримала від Міністерства юстиції cвідоцтво про партійну реєстрацію і відтак має намір іти на парламентські вибори-2006, у розділах «Лідер» та «Партнери» — порожньо. Є і чимало інших пустот, які доведеться заповнювати в процесі швидкісного партбудівництва. Швидкісного — бо часу для наповнення та покращення вкрай мало: неофіційно серйозна передвиборча кампанія почнеться вже за місяць.

      Кількісний, якісний та ідеологічний остов партії «Пора» мусить чітко вибудуватися на початку вересня — після з'їзду, що пройде в Карпатах, у Яремчі чи Ворохті (це і дешевше, ніж у Києві, і — головне для політичної сили, котра завжди жадала вияскравитися, виокремитися з-поміж інших, — неординарно). На сьогодні ж «Пора» уявляється як романтичний, войовничий бренд, ностальгія за революцією, яку всі ми не програли, та водночас і не виграли. Думаю, не помилюся, коли скажу, що саме таким є загалом відбиток «Пори» в суспільних уявленнях (хоча соціологічних замірів «порівці» ще не проводили). І саме таке уявлення, як би це не наївно виглядало для «старих» політичних партій, може щонайбільше допомогти «Порі» у «поході на парламент». Головне сутнісне питання для «Пори»: в яких дозах змішувати несумісне — безкомпромісність революціонерів-романтиків, якими запам'ятав їх народ з часів боротьби з владою Кучми, та політичну варіабельність, яка в розумінні того ж народу є «справою брудною»?

      На сьогодні «Пора» схильна спробувати йти на вибори самостійно. (На користь такого рішення політради свідчать й емоції її симпатиків— 43,5 відсотка відвідувачів сайту дають саме таку відповідь на «опросник», вивішений на інтернет-сторінці «Пори»). Проте це далеко не остаточне рішення. «Зараз це позиція. Але вона може бути змінена, багато чого вирішиться на з'їзді», — каже Владислав Каськів, неформальний голова політради, людина, на чиє ім'я зареєстровано бренд «Пора». Каськів — поки що єдиний і безальтернативний кандидат на голову нової партії. Він має ще одну регалію — радник Президента України Віктора Ющенка. Схоже, сьогодні цей статус не перешкоджає ні «Порі», ні особисто Каськіву критикувати Президента в коментарях для ЗМІ. Також схоже, що ця критика «погони» радника не тисне, втім не вельми їм гармонує.

      До слова, про голову. Політичні аналітики вважають позитивним, що в умовах нинішньої української традиції, коли партія ідентифікується з її керівником, виникають нові політичні проекти, базовані на ідеї, бренді, а не на особистості лідера. Адже кожен серйозний прорахунок лідера загрожує втратою відсотків довіри до всієї партії, про що красномовить останній скандал iз сином Президента. «Бренд у випадку «Пори» важливіший за керівника. З точки зору соціологічного відгуку роль лідера тут маловажлива, головне — бренд, який несе ідею», — пояснює полiтолог Вадим Карасьов.

      Але повернімося до рішення «Пори» про автономний похід на вибори. Зарано розмірковувати, як «Пора», у разі «зміни позиції», рятуватиметься від політичної самотності, тобто з ким паруватиметься. Відомо, що попередньо неформальні розмови про блокування вела з «порівцями» УНП Юрія Костенка та люди від Юлії Тимошенко. Владислав Каськів у інтерв'ю «Дзеркалу тижня» 6 серпня туманно натякнув і на певні бесіди на цю тему з представниками НСНУ.

      Очевидно, що резон для вагань у новопартійців є. Блокування з потужнішою силою дає незаперечний шанс кільком чоловікам із «Пори» посісти на малинових кріслах у залі Верховної Ради, але в такому разі амбіції решти й шанси на політичне зростання «Пори» перетворюються на пшик. Іти самим — дещо ризиковано і потребує більшого фінансового ресурсу, якого в «Пори», судячи з усього, катма.

      В оцінках виборчої конкурентоздатності «Пори» різні експерти коливаються між «навряд чи» і «теоретично можливо».

      На думку Вадима Карасьова, конкурентоздатність «Пори» залежатиме, зокрема, й від того, чи нинішня влада піде на вибори в так званому троїстому форматі, чи очолювані Ющенком, Тимошенко, Литвином сили боротимуться за парламент поодинці. «Якщо політичні сили, які репрезентують владу, йтимуть окремо, то «Пора» зіткнеться з електоральними гігантами, в яких велетенський фінансовий та організаційний ресурс, і може потрапити під їхній коток. У такому варіанті шансів подолати тривідсотковий бар'єр у неї значно менше, — вважає політолог. — А якщо «Пора» увійде в коаліцію з НСНУ, стане її субпроектом, так би мовити, «електомолом НСНУ» — це гібрид слів комсомол і електорат, — то вона візьме те, що не добере НСНУ в середовищі революційно налаштованої молоді».

      «Чи пройде «Пора» самостійно в парламент? Сумнівно. Хоча б тому, що вік дорослішання партії до партії парламентського рівня — 4-5 років. Трапляються, звісно, винятки. Але рідко. У наступний парламент «Пора» має шанси потрапити, а зараз навряд», — прогнозує Дмитро Видрін, iнший полiтолог.

      Віктор Небоженко оцінює можливості «партії молодих революціонерів» оптимістичніше. «Пора» може відтягнути в конкурентів частку голосів молоді, причому по всій Україні, якщо виступить у правому спектрі, вважає він. «На правому фланзі є велика дірка, ціла незаймана лагуна. І це чималий електорат, за соціологічними даними, понад 5 відсотків. Якщо «Пора» зорієнтується більше на правий фланг — це буде великий плюс для неї, а якщо зміщуватиметься ближче до центру — це безперспективно, — припускає Віктор Небоженко. — Нині бренд «Пори» затребуваний. Люди дедалі розчаровуються у політичних реаліях, які принесла нова влада, бо ці реалії значно нижчі за їхні очікування, отож з'являється ностальгія за ідеалами помаранчевої революції, а «Пора» якраз добре входить у цей образ. Але для партії буде катастрофічним, якщо вона спробує «виїхати» винятково на бренді».

      Деякі інші експерти порівнюють «Пору» з Партією озимого покоління. Утім навряд чи це коректно, позаяк «озимі» постали як винятково технологічний проект. Для того щоб стати справжніми, в «озимих» було забагато грошей. Саме тому вони й провалилися на виборах-2002, а їхні залишки проросли невдовзі в інших політичних та бізнес-проектах. Минулий рік чітко продемонстрував, що на шкірі українського народу, йменованого у подібних статтях електоратом, марно випробовувати нові штами політтехнологій — погано приживаються. Тому майбутні вибори обіцяють бути змаганнями ресурсів та ідей, а не політтехнологій.

      Єдиний критерій, за яким можна співставляти штучну, «пробіркову» появу «озимих» і природну «Пори», — це жадання суспільства до оновлення політикуму, а самого політикуму — до омолодження. Природу цієї тяглості добре розумів професор Преображенський, котрий не лише давав протипоказання своїм пацієнтам до читання газети «Правда», а й, як пам'ятаєте, трансплантував молоді гормони старим мавпам.

      Революційний бренд, молодість і безкомпромісність критики — це ті чинники, які посилюють шанси «Пори» у спробі самотужки подужати парламентський бар'єр. Молодість наразі — це те, що не псує «Пору», а визначає її, ба, навіть обіцяє випадкові бонуси.

      «З п'ятнадцяти членів політради наймолодший, мабуть, я — мені 22 роки, — відповів на моє запитання Андрій Юсов, — а найстарший — Юрій Бауман, йому, схоже, добре за 40». Однак ідеться не тільки про біологічний вік партійців, котрі входять у царство політичних «кощеїв безсмертних». Молодість нового політичного об'єкта — це ще й певна, вочевидь тимчасова, але все-таки невразливість до негативних процесів та явищ, якими живе старший, застояний політикум. Молодість у нашому разі — це можливість швидко мобілізовуватися, швидко рухатися, проявлятися в різних точках «фронту», безоглядно робити сміливі і творчі кроки. За той час, доки «порівці» судилися з Мін'юстом за своє право називатися партією, вони встигли провести кілька акцій, котрі свідчать, що «Пора» — не тільки «барабанщики революції» і родичі Робін Гуда, а думаюча, зростаюча сила. До прикладу, акція на підтримку малого та середнього бізнесу, в результаті якої «Пора» домоглася реанімації спрощеної системи оподаткування, провела низку пікетів по всій Україні, зокрема і в Києві, з вимогою змінити керівників столичних райдержадміністрацій, у Львові два дні возила містом опудало мера Буняка, вимагаючи його відставки, шляхетна акція у галицькій столиці — створення парку імені Івана Павла II і ще, і ще. І ще всілякі інші акції. Себто навіть у літньому політичному штилі «Пора» рухалася.

      Людський ресурс партії теж молодий, але різноманітний і маловивчений самим керівництвом «Пори». Завдяки тому, що існує і партія, і громадянська компанія «Пора», це дозволяє ширше обчислювати кількість наших людей, розповідає Каськів. Виходячи з таких розмірковувань, каже він, їх значно більше, ніж згідно з тими суб'єктивними оцінками, які можна зробити зі списків, поданих до Мін'юсту — тобто більше, ніж 30 тисяч. Нагадаємо, що тільки членів ГК «Пора» — компанії, яка постала минулого року, — нараховується близько 40 тисяч.

      Чільні «порівці» часто нагадують, що їхня партія успадкувала все найкраще, зокрема і кадровий вимір, від бурхливих, але недовершених новочасних повстань та революцій — студентської «революції на граніті» 1989—1990 років, «України без Кучми», руху «За правду», нарешті помаранчевої революції. «Це загальноєвропейська традиція ще з 60-х років, від студентських революцій у Франції та Німеччині, коли студентство усвідомило себе не лише віковою групою, а й політичною. Тобто «Пору» можна розглядати як свідчення вписаності України в загальноєвропейський політичний процес, — каже Дмитро Видрін. — Тому «Пора» є неуникним явищем в Україні, у чомусь навіть бажаним — доповнює політичний ландшафт яскравими барвами, викличними акціями. Це «далекобiйний» проект».