Техніка доїння майбутніх правоохоронців

      Про розміри хабарництва в Луганській академії внутрішніх справ у місті й далеко за його межами ходили легенди. Тепер ці легенди частково підтвердилися, у тому числі й документально. Тільки, виявляється, космічні суми майбутні «менти» і «просто» юристи платили майже законно. Не в кишеню окремим викладачам або навіть ректорові, а в легальний «Благодійний фонд сприяння освіті й підвищення кваліфікації працівників внутрішніх органів», що існує при інституті де-юре з 1 грудня 1998 року, а де-факто, як стверджує начальник управління внутрішньої безпеки обласного управління міліції Михайло Притула (який, власне, й ініціював перевірку колись «недоторканного» навчального закладу), аж з 1994-го. Року, коли Академія й була утворена незмінним її ректором Едуардом Дідоренком.

      Едуард Олексійович — фігура теж свого роду легендарна. Він керував обласною міліцією у Фергані, коли там у 1989 році сталася перша на теренах СРСР міжетнічна різанина (узбеки проти висланих іще Сталіним турків-месхетинців). Після вікопомної події він змінив гарячу Середню Азію на рідний тоді ще Ворошиловград, а вже 1990-го балотувався до Верховної Ради УРСР. Причому серед довірених осіб кандидата найпомітнішим був народний депутат СРСР і першовідкривач радянської мафії Юрій Щекочихін. Його підопічний таки став народним депутатом, а коли закінчилася депутатська каденція, не став, подібно до інших, перебиратися до столиці, а створив «під себе» Інститут внутрішніх справ, пізніше перейменований в Академію iмені 10-річчя незалежності України.

      У ті скрутні часи раннього Кучми , коли бюджет держави винен був усім, благодійні фонди створювалися при кожному райуправлінні міліції. Специфіка фонду при ЛІВС/ЛАВС полягала в тому, що структури його надто міцно зрослися зі структурами інституту/академії: головою правління тут працював ректор, головним бухгалтером — начальник фінчастини тощо. Документи фонду зберігалися в службових приміщеннях вузу, причому жодних договорів оренди, за словами Михайла Притули, виявити не пощастило. Механіка поповнення фонду ім. Е.О.Дідоренка була простою. Кожного року до ВНЗ вступає до чотирьох сотень т.зв. контрактників. В «органи» після навчання вони не потрапляють, однак кваліфікацію юристів отримують. Так от, вся сума плати за навчання (3,2 тис. грн. на рік для заочників і 4,6 тис. — для студентів стаціонару) надходила на рахунки не академії, а саме фонду.

      Притула каже, що в розмові з ним Дідоренко сам зізнався: це було зроблено саме для того, аби не звітувати перед Міністерством внутрішніх справ. Мовляв, усе зручно: не радячись із начальством, можна преміювати особливо видатних викладачів холодильниками, мікрохвильовими печами, сковорідками. До речі, накази про нагородження видавалися спільно керівництвом фонду і ректоратом академії. Причому, стверджує начальник внутрішньої безпеки, серед наказів є й такі, які видавати ректорові провінційного міліцейського навчального закладу начебто й не по чину. Наприклад, про нагородження того чи того професора почесними відзнаками МВС або почесними грамотами того ж відомства.

      Серед інших легенд, що стосуються ВНЗ і його ректора, є й серія про те, як зверхньо Едуард Олексійович поводився з міністерськими «ревізорами». Підстави для такої зверхності в нього були: тісні стосунки з колишнім українським «гарантом». У 1999 році саме Дідоренко очолив обласний штаб кандидата в президенти Л.Д.Кучми (і тут же отримав звання генерал-полковника, а його інститут підвищив свій статус до «академічного» рівня). Природно, хоча комісії періодично й навідувалися в стіни дідоренківської «фортеці», жодних порушень вони в цих стінах «не помічали».

      Слід сказати, і при новій владі становище ректора не похитнулося. Він навіть залишився у складі колегії облдержадміністрації. Очевидно, тому що як депутат обласної ради сприяв становленню найбільшої фракції «Наша Україна». Однак варто було молодому й амбітному начальнику внутрішньої безпеки зацікавитися «недоторканною» академією... А почалася перевірка, стверджує Михайло Притула, під час цьогорічних вступних іспитів. За наказом міністра, вони проводилися за «антикорупційною» схемою, тобто результати тестування луганських абітурієнтів мали перевіряти в Києві, але раптом з'ясувалося, що 151 юнак — з тих, що вступали на бюджетну, тобто безоплатну, форму навчання, вже встиг заплатити до славнозвісного фонду не мало не багато — аж по 12600 гривень. Зрозуміло, абсолютно добровільно. Подальша перевірка відкрила ще багато цікавого...

      Утім її результати Едуард Дідоренко охрестив політичним замовленням. Однак хто його «замовив», ректор не пояснив. А було б дуже цікаво почути, адже тут приховується певна інтрига. Як уже було сказано, нова обласна влада виявила до нього прихильність, а лідер обласного осередку Соцпартії звернувся до свого недавнього однопартійця Юрія Луценка з прямим проханням про захист від свавілля Михайла Притули. Ректор академії повідомив про зібрання трудового колективу, яке начебто вирішило звернутися до суду по захист честі і гідності (а кому захочеться позбутися преміальних сковорідок?), запевнив, що всі його дії й помисли були стерильно чистими — а от заперечити фактичний бік справи навіть не спробував. Тобто виходить, це абсолютно нормально, коли шлях до офіцерських погонів МВС надійно перекритий для бідних верств українського населення. А ті окремі щасливчики, кому таки пощастить зібрати оті тисячі гривень по родичах та друзях, очевидно, будуть змушені «відбивати бабки» на посадах правоохоронців...

      За результатами перевірки, на даний час на рахунках «Фонду сприяння» зберігається близько півтора мільйона гривень, а всього за час його існування через нього пройшло близько 35 мільйонів.