Трилер як «задник» для мелодрами

      Сідні Поллак — яскравий представник старої гвардії, що доволі успішно тримається на поверхні світового кінематографа років так із сорок. Має у своїй творчій біографії як акторські роботи («Військове полювання», «Тутсі», «Широко заплющені очі»...), так і фільми, де він виступив режисером («Загнаних коней пристрілюють, чи не так?», «Тутсі», «Якудза», «З Африки» — ця картина отримала сім «Оскарів», та інші). Його ж останній фільм, «Перекладач», який нещодавно вийшов в український прокат, заінтригував громадськість ще на етапі підготовки до зйомок. Річ у тім, що режисер першим серед своїх колег отримав дозвіл знімати в приміщенні штаб-квартири ООН. Кіношників до ООН рік тому запустив сам Генеральний секретар цієї організації Кофі Аннан, змусивши тим самим соратників Поллака думати-гадати, чим же старина Сідні так сподобався керівникові цієї поважної установи. Особливо соратників непокоїв той факт, що Альфред Хічкок свого часу так і не потрапив до приміщення на Іст-Рівер у Нью-Йорку, щоб зняти там невеличкий епізод одного з найвідоміших своїх фільмів «На північ через північний захід», а ось Поллак... Хоча, забігаючи наперед, можна сміливо констатувати, «ексклюзивність» ООН у цій картині відіграла хоч і помітну, але не таку вже важливу роль. Оскільки глядачі, мов загіпнотизовані, у першу чергу слідкували за розвитком стосунків героїв Ніколь Кідман та Шона Пенна.

      Кідман у фільмі зіграла перекладачку-синхроністку ООН, яка випадково підслухала розмову — змовники обговорювали вбивство лідера однієї африканської країни, причому діалект, яким вони спілкувалися, розуміло всього лише кілька тисяч людей на планеті. Сільвія Брум (Ніколь Кідман) виявилася серед їх числа, що й стало поштовхом до подальших подій фільму. За нею починається полювання, а розібратися у цій заплутаній справі мусить герой Шона Пенна, представник американських спецслужб. Поступово глядач розуміє, що доля до цих людей поставилися якось... не те що вороже, але не прихильно. В її минулому — коханий, який був чорношкірим і саме через це вони не змогли бути разом, а потім він загинув... У нього — дружина, яка також полишила цей світ, але й, перебуваючи по цей бік життя, не надто шанувала чоловіка і не раз ішла від нього до фотографа.

      Та ви що, он світ руйнується, африканський народ не має свободи, підлі гнобителі вже зовсім розпоясалися, повстанці гинуть за майбутнє своїх дітей, а ви тут за якимись романтиками сльози ллєте! Так вигукне, мабуть, відсотків сім глядачів, якi подивляться «Перекладача» і таки назвуть його політичним трилером. Інші або ж справді литимуть сльози, або ж смакуватимуть гру професіоналів Ніколь Кідман та Шона Пенна, які ці ролі можуть сміливо вписувати до своїх беззаперечних творчих удач. Дві людини серед цих безкінечних коридорів, залів засідань, трибун, політичних інтриг, величі ООН, яка була продемонстрована як ззовні так і зсередини, — погодьтеся, це символічно. Хоча, підозрюю, сам режисер розставляв зовсім інші, «політичніші» й «ідеоголічніші», акценти. А дехто ж з критиків навіть дорікнув Поллаку у спробі створити такий собі продакт-плейсмент ООН — настільки ретельно він чомусь хотів зафільмувати тамтешній інтер'єр. Цей докір, напевне, мав би звучати як жарт...