Найвідоміші серійні вбивці України

      • У 1999 році було засуджено серійного вбивцю Анатолія Онопрієнка, який упродовж 1989—1996 років убив загалом 52 людей. Діяв він майже здебільшого за однаковим сценарієм: вибирав будинок на околиці, стукав у вікно (як правило, виходив чоловік, якого він тут же розстрілював з мисливської рушниці), а потім ножем добивав жінок і дітей (пізніше він розповідатиме, що йому було шкода витрачати кулі на тих, хто не міг йому чинити серйозного опору). Свідків Онопрієнко ніколи не залишав. Про мотиви вбивств маніяк казав, що вбивати йому наказували «міжгалактичні сили».

      • Влітку 2002 року в Житомирі заарештували банду людожерів, до складу якої входили чоловік з дружиною, її брат, а також їх спільний знайомий. Чотирьох злочинців затримали на місці зустрічі з батьками дівчини, за життя якої вони вимагали гроші. Одначе 18-річна дівчина вже місяць як була мертва, її тіло збоченці розчленували, а деякі з органів з'їли у вигляді фаршу. Людським м'ясом вони годували також чотирирічну дитину. Під час слідства з'ясувалося, що злочинці скоїли ще п'ять убивств, а також з'ясувалася їхня причетність до гучних пограбувань та розбійних нападів.

      • У січні 2003 року в Маріуполі почався суд над колишнім співробітником міліції Сергієм Довженком, якого звинувачували у скоєнні з 1999 по 2002 рік 21 вбивства (зізнався Довженко лише в 19 вбивствах). Серед його жертв — 12-річна дівчинка. Вбиваючи своїх жертв (часто цілими сім'ями), 30-річний нелюд отримував збочене задоволення, насолоджуючись безмежною владою над людьми. Судово-медична експертиза визнала маніяка осудним, зазначивши у висновку «потайний, амбіційний, мстивий мотив злочинів — користь і помста, трансформовані внутрішніми безсвідомими маргінальними і некрофільними тенденціями особистості». Засуджений до найвищої міри покарання — довічного ув'язнення.

      • У квітні 2003 року в селі Посада-Новомиська Старосамбірського району Львівщини було затримано психічно хворого Олександра Азова. Чоловік дві ночі наводив жах на мешканців села. Першої ночі він підпалив на вулиці кілька споруд, а також власну хату (аби відвести від себе підозру), і коли люди збіглися на пожежу, заліз до помешкання сусідки, де убив її 4-річного сина та тяжко поранив 7-річну доньку. Наступної ночі маніяк здійснив ще кілька підпалів, але згодом був затриманий.

      • У 2004 році винесено вирок бердянському маніяку Руслану Хамарову. Цей пацієнт психоневродиспансера, починаючи з 2000 року, убив 11 жінок віком 17 — 28 років. Тіла своїх жертв він скидав до колодязя у власному дворі. Через дім Хамарова пройшло загалом близько сотні жінок, одначе вбивав він не всіх — тільки тих, хто йому не сподобався. Метою маніяка було вбити 30 жінок, а потім залишити Бердянськ. При цьому він вважав себе «санітаром суспільства», вважав, що робить для міста корисну справу, — позбавляючи його від непорядних жінок. Серійному вбивці дуже не подобалось, коли його в пресі порівнювали з Чикатилом. Себе він називав «Чингіз-ханом — людиною з блакитною кров'ю».