(Лесі ВОЛОШКИ.)
У вельми шанованій мною газеті «Україна молода» від 30 липня авторка, подаючи інформацію з прес-конференції київського міського голови в матеріалі «Мости, дороги, діти», відзначила: Олександр Омельченко заявляє, що не володіє «розкішною дачею» у Кончі-Заспі, про яку з парламентської трибуни заявляв народний депутат України Володимир Бондаренко. Коментуючи цю інформацію, мер Києва сказав, що йому б не хотілося, аби пан Бондаренко відповідав у суді, бо впевнений, що в разі подання відповідного позову він, Омельченко, виграє процес. Водночас Сан Санич сподівається, що депутат вибачиться перед ним: «Думаю, що Володимир Дмитрович зі мною зустрінеться найближчими днями. І я його пробачу. Якщо ні, то я запропоную поміняти ту неіснуючу дачу в Кончі-Заспі на його дачі в Київській області».
На таку заяву Олександра Олександровича не можу не відреагувати.
Питання щодо спроб приватизації дач у Кончі-Заспі можновладцями режиму Кучми мусуються довгий період. Мотиви, з якими я свого часу виступив з трибуни Верховної Ради, були одні — припинити вакханалію розграбування держави вищими посадовцями з оточення Леоніда Даниловича і зберегти 17 державних будинків, які передбачалося розібрати і які вже фактично були підготовлені до цього, а дехто отримав навіть відповідні документи.
Те, що були анульовані рішення з «прихватизації» цих 17 будинків, якраз і свідчить про ефективність тодішнього мого виступу в парламенті. Саме завдяки подібному відкритому демаршу негласна темна приватизація нами була припинена.
Ті ж, хто намірився забрати ці будинки, діяли як злодії, котрі з державної кишені хотіли поцупити державну власність.
На жаль, стосовно мого виступу я отримав реакцію міської державної адміністрації — мене звинувачують у наклепах і т.д.
Я ще раз підкреслюю: мій виступ не є безпідставним, я маю реальні документи, які засвідчують серйозність та реальність намірів щодо «дерибану» державної власності в Кончі-Заспі з боку конкретних фізичних осіб. Вірність документів не піддається сумніву, остільки вони були мною отримані з Державного управління справами.
Тепер стосовно войовничих заяв та погроз на мою адресу з боку київського міського голови, який нібито ніякого відношення до афер із будинками не має. Цілком щиро і відверто заявляю: якщо Олександр Олександрович хоче зі мною судитися — я теж готовий розбиратися в суді з цього приводу. Я прошу Омельченка вибачитися переді мною, за те що він звинувачує мене в наклепі. Якщо мер вважає, що моя позиція безпідставна, то нехай представить відповідні документи, покаже їх нам і широкому людському загалу.
Тепер стосовно особливостей фігурування в згаданих документах прізвища Омельченка. Воно там є. Можливий, хіба, збіг у прізвищах і іменах. Але я в жодному своєму виступі не говорив про Олександра Омельченка старшого чи молодшого. Можливо, в документах фігурує син міського голови? Якщо це так, то в мене виникає питання: яким чином і за що він потрапив у кампанію Азарова, Ківалова, Білоконя та майже всієї когорти заступників Медведчука? Може, він мав якісь заслуги перед тодішньою владою?
Тому я не знаю, хто буде зі мною судитися, але те, що один із будинків у Кончі-Заспі хотів привласнити Олександр Олександрович Омельченко, — це факт.
Від редакції: публікуючи матеріал-відгук від депутата Бондаренка в руслі продовження теми й подачі іншої думки в цій суперечці, зазначимо, що пана Володимира називають одним з імовірних суперників пана Омельченка на наступних виборах мера столиці.
Київський «мажоритарник» Володимир Бондаренко залишився в опозиції до мера-однопартійця по НСНУ і після помаранчевої революції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
