На маленьку харків'янку, яка менше місяця тому відзначила своє шестиріччя під контролем медичних приладів закордонної клініки, чекають нові випробування — восени цього року дівчинка піде в перший клас. Про це повідомив лікар клініки Бостона «Шрайнерс» Сергій Самборський, передає інформагенція «Форум». Оскільки хірурги вже закінчили серію необхідних операцій із пересадки шкіри і передали естафету фізіотерапевтам, Настя може повернутися до нормального дитячого життя і готуватися до ролі сумлінної учениці. Не в останню чергу — завдяки Сергію Самборському, який помітив у дівчинки неймовірну тягу до навчання і вирішив, що вона вже готова йти до школи. Як розповів Самборський, дитина буквально вимагала, щоб він навчив її чомусь новенькому, а перед операцією похвалилася, що вміє рахувати до десяти. Але лікар присоромив дівчинку — мовляв, у шість років уже потрібно знати сотню. Вже через півгодини перебування в передопераційній кімнаті кмітлива дівчинка навчилася рахувати до ста, після чого лікар загорівся ідеєю віддати Настю до школи — таланти треба розвивати змалечку, особливо коли є бажання вчитися. Лікар додав, що дівчинку можна вчити й удома, але ж їй потрібен колектив, спілкування з однолітками, щоб не розвинувся комплекс неповноцінності через перенесену травму.
Вочевидь, для мами Насті така пропозиція стала справжньою несподіванкою — Ольга Овчар думала, що її дитині треба почекати ще рік, відновити здоров'я, а вже потім долучатися до шкільного життя. Тим паче що дівчинка отримала дуже серйозні ушкодження, коли виносила свою сестричку із полум'я, і навіть після серії операцій із пересадки шкіри потребує нагляду медиків. Насті потрібно рухатися, щоб не грубіли рубці, але водночас слідкувати за тим, щоб не відкрилися старі рани. А в школі чого тільки не буває...
Утім ініціативу Самборського підтримав доктор Шерідан, і мати вже готує дівчинку до свята першого дзвоника. Де саме дівчинка опановуватиме шкільну науку — в Бостоні, Харківській області чи Києві — поки що невідомо. Будинок у столиці, в якому родина купила квартиру на пожертвувані гроші, буде зданий в експлуатацію тільки в кінці вересня — пізнувато. До рідної Воронцівки, де зараз живе батько з молодшою дочкою, Настя повернутися не може — там немає спеціалізованої меддопомоги, яка може знадобитися особливій пацієнтці будь-якої хвилини. Та й до найближчої школи далекувато. Можна знайти для Насті українську школу в Бостоні, але звідти все одно доведеться переїжджати на Батьківщину, змінювати колектив, учителів... У будь-якому разі, остаточне рішення — за батьками.