Як бачиться авторці цих рядків, поки що основна відмінність полягає в іще досить сильному бажанні молодих чиновників та політиків самореалізуватися, довести свою спроможність, прославитися. Особливо це помітно в порівнянні з попередньою владою, яка наприкiнцi свого довгого правління вже втомилася від набридливого народу. Зрозумівши свою безсилість та бездарність на українському олімпі, вона оточила себе височенними мурами в усіх розуміннях і вирішувала суто свої шкурні проблеми. Незалежно від нас із вами. Такий собі український варіант незалежності.
Правда, це якщо порівнювати початок з кінцем. Адже починаючи своє правління, кучмівська влада була так само амбітною, впевненою в своїй правоті і в силах. І вони починали за здравіє...
Що ж до глобальних відмінностей, то, безумовно, сьогодні вже значно вільніші засоби масової інформації, б’є фонтаном свобода слова, совісті й демонстрацій. Отримали право голосу громадські зібрання. Відчутно збільшене соціальне забезпечення. Непоодинокі звільнення нерадивих та корумпованих чиновників. Керівники держави ще достатньо активно спілкуються з низами, ще не бояться помилятися, ризикувати, новаторствувати.
То чому ж у суспільстві зростає негатив по відношенню до верхів, невіра й байдужість? Чому ці в цілому позитивні відмінності не спрацьовують?
Спробую дати свою відповідь. Бо згадані відмінності більше кількісні, а не якісні. А тому, як наслідок, відносні. ЗМІНИ НЕ Є НЕЗВОРОТНИМИ. В таких умовах ймовірність сповзання сьогоднішньої влади до засад управління попередньої майже стовідсоткова.
Навіть поверховий загальний аналіз діяльності високопосадовців приводить до висновку, що влада не страждає комплексністю підходу до розв'язання загальнодержавних проблем, не обтяжена системністю. Спостерігаючи за її діями, виразно бачиш ілюстрацію до поняття зі шкільного курсу фізики «Броунівський рух». Не дивно, що в таких умовах окремо взяті законодавчі постанови та підзаконні розпорядження часто суперечать один одному. І це — попри оголошені наміри виробити з різних питань «дорожні карти».
Сьогоднішня провладна команда тільки номінально називається командою. У ній відчутно конкурують — не на користь загальній справі — кілька груп впливу. До того ж учасники виконавчої влади дуже часто чинять не як менеджери, а як політики. Сьогоднішній уряд, рекрутований із депутатів, нагадує продовження парламенту. На яку перебудову системи державної влади можна сподіватися, коли урядовці в кращих парламентських традиціях займаються, по-перше, піаром, а по-друге, вибивають з-під опозиціонерів нахапані тими економічні джерела їх політичної могутності? Відновлення законності й справедливості — річ, безумовно, необхідна. Але основною в роботі уряду повинна бути СИСТЕМНІСТЬ і турбота про постійне, неухильне, відчутне зростання добробуту ВСЬОГО народу. Якби я була Президентом України, то всерйоз подумала б про відокремлення урядових структур від політики...
Окремі міністри у своїх галузях малюють чудові перспективи, але навіть нефахівцеві видно, що буде дуже важко знайти кошти для реалізації райдужних обіцянок чи то в освіті, чи в медицині. Щодо останньої галузі, то бачимо навіть спробу повернення в старі командно-адміністративні часи. Інакше як оцінити наміри силоміць загнати випускників медуніверситетів у села? Загалом, це лише одна ілюстрація до спроб уряду розв'язувати нагальні проблеми в «ручному» режимі — тому самому, за використання якого нинішня влада критикувала колишню. Так само «примусово» зараз у нас намагаються розібратися і з цінами...
Нова влада прагне дати товстіший бутерброд найбіднішим верствам населення. Але за рахунок кого? Зауважмо, зростання ВВП суттєво сповільнилося. Бажання ж додати діям уряду соціальної привабливості вельми нагадує «потьомкінську дєрєвню».
Наголошу: збільшувати соціальні виплати, безумовно, необхідно. Але не по-дикунськи, віднявши й поділивши, а — примноживши й додавши. А то виходить, як завжди — відняли у школярів і розділили між новонародженими й студентами. І так далі в цьому ж дусі. А якщо б «по розуму», то можна було б поставити збільшення соціальних виплат у тісну залежність від приросту національного продукту.
Честь і слава, звісно, Юлії Володимирівні, яка працює в поті чола. Надто ж зараз, у спеку, коли інші відпочивають. Але: знову уряд, образно кажучи, з ранку до вечора роздає людям рибу, а не знаряддя лову. Знову нас «присаджують» на голку залежності від «доброї» влади, яка складається з конкретних політичних сил. Чи не для того насамперед, щоб уже в березні 2006 року на ці сили в народу подіяв безумовний виборчий рефлекс? І чи не варто було б зійтися на тому, що продуктивність нашої спільної з владою праці повинна зростати не за рахунок збільшення інтенсивності, а за рахунок її розумнішої організації?
Вчені з цього приводу кажуть, що розум — поняття інтегральне. Тобто щоб керівництво країною стало ефективним, необхідна тісна взаємоузгоджена співпраця і наукової думки, і управлінської, і підприємницької, і думки народу. Скажімо, не доводилося б сьогодні робити інтервенції цукру з держрезерву, якби держава підтримувала не тільки існуючих підприємців, а ще й створювала б умови для масового народження нових підприємств, про постійне оздоровлення й оновлення ринку.
Такий комплексний, системний підхід у різних галузях — від цукру й бензину до сільських шкіл і містечкових театрів, безумовно, вплинув би й на якість самої системи влади. Вона змушена була б трансформуватися у нову по суті систему, що відповідала б потребам не тільки самої влади, а й усього народу. В такій системі влади будуть задіяні всі типи суспільних інтелектів. За влучним народним висловом, така влада стане «сповна розуму». Чи стане?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
