Останній штрих революції

      Відучора в Книзі рекордів України є й ім'я художника Володимира Зайця. Про 44-річного митця із села Затоки Барського району Вінниччини і його рекордну картину «УМ» розповідала вже не раз. Пан Володимир, нагадаємо, починаючи з помаранчевої революції й до вчорашнього дня, мандрував Україною, долучаючи до свого рекорду — картини, яку малювало найбільше людей, — мешканців різних куточків нашої держави. Учора на полотні був поставлений останній штрих.

      А точніше, замальований останній квадратик, адже картина Володимира Зайця складається з 2516 клітинок — 37 по вертикалі й 68 по горизонталі. Щоправда, за словами художника, близько півтисячі квадратиків він замалював сам — цей простір відведений під центральну фігуру картини, постать народного Президента Віктора Ющенка. Інші 2004 клітинки олійними фарбами різних відтінків жовтогарячої палітри замальовували учасники помаранчевої революції, звичайні перехожі вулиць різних міст, народні депутати й можновладці, односельці Ющенка з Хоружівки і сам Президент разом із донькою Христинкою. Долучився до рекорду й «УМний» колектив: тепер серед помаранчевих прапорів є й логотип «України молодої».

      Пан Володимир дуже хотів, аби останній порожній квадратик зафарбувала «наша Юля» — Прем'єр-міністр Тимошенко, але, на жаль, до неї добитися так і не вдалося. Митець переконаний, що інформація про картину до Юлії Володимирівни просто не дійшла. Втім Заєць не втрачає надії, що Тимошенко таки захоче долучитися до історичного витвору мистецтва. Щоправда, білих плям на полотні уже немає, але чому б «богині революції» й не поставити власною рукою штрих на живописному дітищі цієї революції?

      Наразі ж щасливицею, якій випало завершити почесну місію художника й зробити останній мазок на рекорднiй картині, стала журналістка Наталя Каратун. Планувалося, що цю місію виконає перший віце-прем'єр-міністр Анатолій Кінах, але він чомусь на майдан Незалежності (а саме там Володимир Заєць вирішив «зареєструвати» своє досягнення, мовляв «ця картина належить Майдану», тому кращого місця для її завершення й не знайти) не приїхав. Шкода, була б непогана пам'ять про 51-й день народження, який Анатолій Кирилович саме вчора відзначав...

      Отже, роботу, яка тривала, за підрахунками офіційних представників Книги рекордів України, 240 днів, завершено, про що свідчить відповідний диплом. Пан Володимир, до речі, вважає, що він би домалював картину й значно раніше — «впорався б за два місяці», якби не доводилося займатися фінансовим забезпеченням рекорду фактично самотужки. Адже витрачатися треба було і на фотоплівку (кожного учасника акції художник не лише заносив до реєстру, а й фотографував, аби надати упорядникам Книги рекордів документальні підтвердження кількості людей, що долучилися до рекорду), й на квитки для переїздів між містами й селами. На щастя, зовсім без жертводавців не обійшлося, але пожертви були досить скромними. Принагідно Заєць просив висловити всім спонсорам величезну подяку, як і кожному, хто малював його рекордну картину.

      Подальша доля полотна, до речі, наразі під питанням. Пан Володимир каже, йому дуже хотілося б, аби цей помаранчевий витвір революційного мистецтва висів «десь у Віктора Ющенка, щоб Президент щодня міг поглянути і згадати, як було на Майдані». До слова, на запитання про те, чому картина саме помаранчева, а не в різнобарвних тонах бурхливої президентської кампанії-2004, художник відповідає просто й щиро: тому що він був на боці Ющенка тоді й залишається там зараз. Втім у подальших планах митця є наступний рекорд — цього разу вже для Книги Гіннесса. Подробиць пан Володимир не розповідає, аби не наврочити, але запевняє, що обмежень у кольорах цього разу не буде, тож синіх барв у новому творі може бути не менше, а то й більше, ніж жовтогарячих.

      А щодо долі нинішнього, помаранчевого, полотна Майдану, то вона тісно пов'язана якраз із наступним проектом. Річ у тім, що, намучившись із цим рекордом, Володимир Заєць переконався: без фінансування до Книги Гіннесса не потрапиш. Тому якщо знайдеться хтось, хто надасть йому спонсорську допомогу для наступних звершень, пан Володимир готовий подарувати йому свою унікальну картину. Звісно, митцевi дуже хотілося б, щоб це був саме Ющенко, але як воно вийде — хтозна. Тож ми, користуючись нагодою, звертаємося до Президента з проханням: Вікторе Андрійовичу, будь ласка, не дозвольте безпрецедентному мистецько-політичному явищу, у якому є частка і нашої, і вашої праці, потрапити у невідомо чиї руки.