Друге життя погорілого театру

      Не минуло двадцяти п'яти років, як Харківський театр імені Пушкіна повернувся під рідний дах, відкрив новий мистецький сезон і навіть обіцяє порадувати своїх шанувальників кількома гучними прем'єрами.

      Історія відродження російської драми чимось нагадує одвічні пригоди бідолахи Фенікса. Чверть століття тому в найпопулярнішому на той час мистецькому закладі Харкова спалахнула пожежа. Хто і навіщо чиркнув там сірником, залишилося таємницею. Існувала навіть версія, що то була помста за надмірне режисерське вільнодумство. Але як би там не було, завісу розкішного храму Мельпомени довелося перенести до скромного Будинку культури працівників з'язку. Три гримерні на всіх, відсутність умов для репетицій, далека від театральної зала. Все це не додало російській драмі популярності, і вона надовго розпрощалася з аншлагом.

      Історія відбудови ще більш промениста. Довгих сімнадцять років харківська влада неквапно розмірковувала над тим, що їй коштуватиме дешевше: знести обгорілий палац і збудувати новий чи розпочати нелегку затяжну, а значить, не зовсім перспективну реставрацію. Вісім років тому обрали друге. Нинішній мер Володимир Шумілкін — вже третій голова, що змушений тягти цього нелегкого воза. І оскільки першим був теперішній голова облдержадміністрації Євген Кушнарьов, для обох велике будівництво стало вже чимось на зразок справи честі. Обидва шукали гроші по харківських бізнесових офісах та бюджетах усіх рівнів, і диво таки сталося. За сімнадцять мільйонів гривень багатостраждальна будівля зрештою повернулася з попелу до життя. Головний режисер і художній керівник театру Олександр Барсегян говорить, що тепер живе з відчуттям, ніби заочно закінчив будівельний інститут.

      Російська драма Харкова нині асоціюється з планом. Усередині — мармур, паркет, килими. Облицювальні роботи проведені у яскравих тонах. На фасаді красуються витончені фігурки муз. Правда, помітно зменшилася кількість глядацьких місць, але набагато зручніше стало розміщення самих крісел. У театрі встановлено англійську звукову і німецьку світлову апаратуру. Замість трьох гримерних актори отримали сімнадцять. Плюс професійно обладнаний зал для репетицій. Схоже, театр збирали, мов дитячу мозаїку, старанно відбираючи кожен пазлик. Був випадок, наприклад, коли меру не сподобалися вже закуплені столи зі стільцями для буфету — надто схожі на пересічний інтер'єр міських «забігайлівок». Меблі одразу ж замінили. Олександр Барсегян, у свою чергу, мріє про те, щоб до його палацу ходили у вечірньому вбранні, і навіть пообіцяв повернути традицію зміни вуличного взуття на театральне.

      У планах харківської трупи одразу п'ять прем'єр: «Касатка» Олексія Толстого, «Надто одружений таксист» Рея Куні, «Милий друг» Гі де Мопассана, «Чайка» Антона Чехова і «Дякую вам назавжди» Євгена Євтушенка. Останньою виставою планували відкрити сезон, але, як говорить режисер, на заваді став усе той же ремонт. Тому за всіх знову працював Олександр Сергійович Пушкін. П'єсою про його любов до Єлизавети Воронцової і розпочався новий відлік часу в давньому храмі мистецтва.