Платний монастир

      Колишня президентська ДУСя, як нині стало відомо, земельні справи у Криму вершила «по понятіях»: заповідні гектари фактично за безцінь наліво-направо роздавала «максам бешеним» та іншим особливо наближеним «авторитетам» і водночас не гребувала запускати руку в кишені православних прочан. Але годі вже всі гріхи списувати лише на колишнє відомство всюдисущого Бакая. За нинішньої влади «чистоган» триває, щоправда, з однією лише відмінністю: народне надбання безсоромно вже не кроять, його просто з розмахом хоча й потайки облаштовують. Йдеться про Кримський природний заповідник (КПЗ), що з 2000 року юридично закріплений за Державним управлінням справами Президента, і розташований на його території чоловічий монастир святих мучеників Косьми і Даміана Кримської єпархії УПЦ (МП). Так ось вхід до святих місць згідно з прейскурантом: 10 гривень з особи, 30 гривень за авто і 50 — за мікроавтобус (від автотраси Сімферополь-Алушта сюди добрих півгодини їзди). Немає особливої різниці — чи прибула людина на прощу за покликом віри, чи задля цікавості як звичайний турист. Про що можна казати, якщо навіть штатні ченці і послушники храму «запускаються» на роботу лише через касу заповідника. Водночас подалі від очей сторонніх, углиб заповідного лісу і мальовничих гір, триває шикарне світське будівництво, яке адміністрація КПЗ продовжує замовчувати.

      Узагалі ж історія заповідника, який розкинувся на площі 44 тисяч 175 гектарів на північ від курортної Алушти, бере свій початок з 1923 року. Монастир же виник у цих місцях значно раніше, його поруч iз цілющим джерелом на висоті понад 700 метрів над рівнем моря заснував у 1856 році ігумен Макарій (могила збереглась донині). Радянська влада, як відомо, вбачала в релігії «опіум для народу», тому й відібрала у служителів культу 40 гектарів монастирської землі і сам храм, переобладнавши його під контору і складські приміщення заповідника. Відтоді «храм природи» працював на збереження унікальної флори і фауни, а ще більше, вочевидь, відпочинку партійних вождів Союзу та їхніх друзів по соцтабору. Вони полюбляли тут бити із «двостволки» муфлонів та іншу живність, рибалити. За президентським указом Леоніда Кравчука, у 1992 року тутешній єпархії віддали під відродження монастиря лише каплицю, решту приміщень вона змушена була орендувати в заповідника, при цьому не оформивши жодних прав на прилеглу територію.

      Торік, як розповів кореспонденту «УМ» настоятель храму ієромонах Никанор, єпархія підготувала «прошеніє» про передачу монастирю бодай 5 гектарів землі з фондів КПЗ на ім'я тодішнього Президента Леоніда Кучми. Той начебто переадресував розпорядження Прем'єру Віктору Януковичу. Проте всіх випередив справжній поціновувач природних ландшафтів, до слова, лісник за професією, метикуватий Бакай.

      А церковні ієрархи натомість залишились ще й з «носом», бо Сімферопольська природоохоронна прокуратура порушила справу за фактом незаконного будівництва на території заповідника. Кримінал полягає у тому, що монастир самотужки добудував для своїх монахів і послушників лазню і туалети на ділянці... 7,2 х 8,5 метра. Тож тепер, за постановою господарського суду Криму, приміщення потрібно розібрати, а землю передати Ізобільненській сільраді.

      І все ж отця Никанора не полишає надія відновити історичну справедливість. Він знову зібрав купу необхідних документів вже на ім'я Президента Віктора Ющенка. Днями до цього процесу долучились й учасники міжнародної церковно-історичної конференції «Духовна спадщина Криму» у Партеніті. У своєму зверненні вони поскаржились главі держави, що керівництво заповідника «перешкоджає прочанам, які бажають відвідати монастир, встановленням плати за проїзд». Якщо врахувати розцінки і кiлькiсть людей (у будні, кажуть у монастирі, це щонайменше 200 осіб з усіх куточків Криму, України, ближнього та дальнього зарубіжжя, у свята — у десятки разів більше), то зрозуміло, який у підконтрольного ДУСі заповідника меркантильний інтерес.

      Однак ситуація не є тупиковою. Свого часу, наприкінці 90-х років минулого століття, все через той же платний вхід довго не змогли знайти порозуміння Бахчисарайський історико-культурний заповідник і розташований на його території Свято-Успенський печерний монастир. Дирекція державної установи довго пручалась, адже втрачався солідний прибуток від туристичного збору. Справа дійшла до того, що послушники під покровом ночі просто розібрали на друзки касову «будку» заповідника на вході. Це, зрештою, й підштовхнуло властей оформити землевідведення — і конфлікт на цьому фактично був вичерпаний. Щоправда, тоді на тутешні краєвиди ще не зазіхала всемогутня ДУСя.