Де відродиться Музей історії Києва? Коли кияни та гості міста нарешті знову побачать експозиції, які розповідали про історію столиці від часів її виникнення і до сьогодення? Ці питання хвилювали учасників прес-конференції, яка відбулася 5 місяців тому в Українському домі, на ці ж запитання не знаходили відповіді люди, які два дні тому зібралися в залі УНІАН. Доля музею, до якого щодня звертаються охочі переглянути багату експозицію, досі залишається невизначеною.
Директор музею Тамара Хоменко розповіла, в якому критичному стані зараз перебувають 250 тисяч унікальних експонатів музею: «Археологічні пам'ятки, картини, скульптури, панорамні комплекси та безцінні книги, які запаковані у дві тисячі спеціальних ящиків, вже півтора року зберігаються в Українському домі. Після того як музей був змушений оперативно звільнити Кловський палац для Верховного Суду (за рішенням тодішнього Прем'єр-міністра Януковича), експонати були буквально поховані в будинку, що на Хрещатику, 2. Двох поверхів будинку, наданих державою замість Кловського палацу, ледве вистачило, щоби вщент забити їх нашими ящиками й коробками».
Вийшло так, що для організації виставок найголовнішого напрямку роботи музею місця зовсім не лишилося. Іншими словами, є чим народ подивувати, але немає де. Музейники наївно чекали, поки їм передадуть увесь Український дім (навіть гроші на проект реконструкції в міста отримали), але час минав, а рішення про таку передачу все не з'являлося. Із будівництвом нового комплексу, який би вмістив багатющу колекцію київських цікавинок, держава теж не квапилася. А плани нового міністра культури Оксани Білозір, яка вирішила змінити назву, форму й зміст Українського дому й перетворити його на «українську хатину», вбили будь-яку надію музейників на розв'язання їхньої «квартирної» проблеми...
Як слушно зауважив відомий поет Борис Олійник, Міністерство культури має опікуватись не лише естрадою, а й клубами, в яких протікає дах, бібліотеками, в яких немає грошей, та музеями, яким нема де жити. Бо ж до кого мусять звертатися ті самі музеї та бібліотеки, як не до «рідного» міністра?
