Осягнути масштаби трагедії львів'янки Світлани Атаманюк не під силу людському розуму... 27 липня, три роки тому, з її квартири неподалік від Скнилівського летовища вийшла молода сім'я — єдина дочка пані Світлани Наталя, її чоловік Андрій та двійко маленьких дівчаток — 8-річна Наталка та 4-річна Андріана... Ходу родини Михайлів із під'їзду тоді сфотографувала на пам'ять племінниця пані Світлани... Тепер це фото стоїть на столі у вітальні спорожнілої оселі... У зворушливому куточку пам'яті, окрім нього, — чотири свічечки, дитячі іграшки, квіти й службові посвідчення дітей пані Світлани (в одному з них — сережка молодшої внучки Андріанки). 30-річна Наталя була слідчим карного розшуку, Андрій — старшим інспектором...
«Наш будинок від аеродрому метрів за 800, — розповідає пані Світлана, — я залишилася того дня вдома й бачила, як летів цей літак... Він пройшов так низько, що у дворі спрацювала сигналізація машин. Я одразу побігла на летовище... Однак нікого на територію аеродрому не пускали...»
...Знайшла пані Світлана своїх дітей у морзі: «Я стояла разом із іншими людьми біля входу. Коли під'їхала машина з тілами, стали виносити чорні поліетиленові пакети... і моїх дітей... усіх чотирьох по черзі... нічим не накритих...»
Відтоді ніхто із близьких загиблих не заходить у кімнату Наталі та Андрія. Світланину матір після трагедії паралізувало. Живуть вони тепер утрьох, розом зі старшою сестрою Світлани Людмилою.
За цей час багато що змінилося в їхньому житті. Пані Світлана стала активним учасником розслідування причин катастрофи, вона із друзями була в усіх містах, звідки прибули пілоти, ознайомилася з усіма матеріалами слідства. Усі судові засідання записані у неї на диктофон. У пані Світлани вдома маса технічної літератури про літаки (є навіть макет літака-вбивці). Найближчим часом пані Світлана випустить чотирма мовами книжку, присвячену трагедії. «Жодних домислів чи параної — лише факти, — запевняє пані Світлана. — Там ідеться про те, що відбулося і хто винен».
Говорити про нинішні будні цієї мужньої жінки не доводиться... «Про те, що сталося в моєму житті, неможливо написати у двох словах... — каже пані Світлана. — Висловити нереально цей біль, який я перенесла... І ваші запитання про те, як мені живеться, допомагає мені хтось чи ні, вже не мають жодного значення...»