Час читати Булгакова

      Навіть якщо б Міжнародний булгаковський фестиваль і не ряснів таким поважним списком учасників — підвищена увага киян йому була гарантована апріорі. «Толя — у горах, Ксюха — на дачі, а я — на морі...» — ситуація доволі знайома навіть і без реклами: літо, спека, творчий штиль... Тож будь-яка мистецька подія шанувальниками театру, які вже відпочили або лише збираються у відпустку, сприймається як останній шанс хоч якось протидіяти тотальному «мертвому сезону». Але цей фест не загубився б і восени чи навесні, коли сценічні майданчики ледь встигають змінювати декорації для чергових спектаклів. Він має те, що гарантує, як мінімум, 75 відсотків успіху: цікаву ідею і шляхетну мету.

      З 2 по 24 липня Міжнародний булгаковський фестиваль тримав у напрузі шанувальників творчості Майстра, концептуально дозуючи події, назви та імена. Почали панахидою за Булгаковим у Хрестовоздвиженській церкві, де колись хрестили маленького Михайла Афанасійовича. Сам фестиваль відкрив Театр імені Словацького (Краків, Польща), що показав виставу «Булгаков» . У галерії «Лавра» працювала експозиція «Київ—Булгаков—Місто». Як зауважував автор картин Аркадій Трубников, «місто є дуже неоднозначним символічним образом для Булгакова. З одного боку — це місто, в якому він виріс і яке сприймав суб'єктивно як його мешканець. А з іншого — він вихоплював його вселенським поглядом із висоти неба». Місто у Трубникова — тихе і спокійне, оповите туманом, крізь який пробиваються контури будинків та бані церков. Місто, у якому, напевне, було б дуже затишно душі Булгакова...

      Наступна подія фестивалю відверто дисонувала з лірично-щемною виставкою Трубникова, але досить успішно працювала на цілісність акції. У приміщенні Музею медицини Театр на Подолі показував виставу «Склади слово «вічність». Нетиповий для театрального мистецтва майданчик обрали невипадково: Музей медицини — колишній факультет Київського медичного інституту, де, як відомо, сам Булгаков сім років вчився на лікаря. Так ось, аби цей факт із життя великого киянина журналісти запам'ятали якнайкраще, організатори навіть повели їх на екскурсію до так званої трупарні, де зберігалися тіла небіжчиків. Близько ста місць останнього пристанища людського того вечора були, на щастя, вакантними, але і це не порятувало публіку від активного згадування всує майстра «жахливчиків» пана Хічкока. Далі, згідно з програмою, були «Записки юного лікаря», які читали актори-початківці. А щоб у повітрі витали не лише слова, а й запахи того часу, присутніх запросили на «святковий обід повітового лікаря»: варена картопля, малосольні огірки, шпроти, чорний хліб, для бажаючих — п'ять крапель чистого медичного спирту.

      Квінтесенцією Міжнародного булгаківського фестивалю мистецтв стали читання роману «Біла гвардія». Вистава-імпровіз, акція, сейшн — це можна назвати як завгодно, оскільки душі, поваги й любові до Булгакова в цих читаннях було значно більше, ніж складових вистави як такої. Майданчик у дворику Театру на Подолі був оформлений як вітальня Турбіних. А прочитати «Білу гвардію» художній керівник фестивалю Віталій Малахов запросив актрису Ольгу Рябець (Канада), дикторів каналу ВВС (Великобританія), донецький театр «Жуки», Дніпропетровський музично-драматичний театр, Тбіліський театр імені Грибоєдова, відомих російських акторів Ігоря Дмитрієва та Олександра Філіпенка, хор Ревуцького, відомих українських акторів... Розподіл ролей Віталій також залишив за собою. Хоча на «остаточну диктатуру» це рішення зовсім не тягне: пан Малахов прислухався до всіх побажань і пропозицій. Ігор Дмитрієв забажав читати четверту главу — він її отримав, Ада Роговцева залюбки погодилася зіграти матір, зі смерті якої і розпочинається історія «Білої гвардії», а Олександр Філіпенко регулярно надзвонював і нагадував, щоб нікому не віддавали двадцяту главу... Малахов не лише погодився, а й сам кілька днів шукав трьохлінійку зі штиком, без якої актор на булгаковських читаннях обійтися ніяк не міг. Режисер із Грузії Автанділ Варцсімашвілі запропонував одну з частин вистави вирішити, відштовхнувшись від нещодавніх подій у Грузії, коли ситуація подеколи справді нагадувала «Білу гвардію». (Режисер розповів, що, коли бомбардували Гамсахурдія, син його товариша був серед тих, хто бомбардував, а донька — поряд із президентом, бо була його прес-секретарем). Малахов цю ідею привітав і надав грузинськму колезі право зробити так, як він вважає за потрібне. Протягом двох вечорів на Контрактовій площі були зіграні дві унікальні оригінальні вистави, які не повторяться вже ніколи і за жодних обставин. Але обов'язково будуть інші — Булгакова можна читати і перечитувати безкінечно. До того ж, світовий досвід підказує, що форм і методів тут може бути безліч. Так в Іспанії щорічно перечитують «Дон Кіхота» Сервантеса: збираються люди і кожен — від міністра до пересічного іспанця — читає по одному абзацу.

      «Ви знаєте, — сказав Ігор Дмитрієв — після минулорічних читань я неодноразово пригадував ті дні, оскільки то була видатна подія. Одна з тих, які потім стають сторінками біографії. І я досі пам'ятаю, як у семирічному віці вперше почув це словосполучення — «Дні Турбіних». До нас, у Петербург, приїздив на гастролі МХАТ. І чоловік моєї тітки приніс квитки на вистави — вони там стояли за ними в черзі, відмічалися. А потім моя рідня довго сперечалася, хто на яку виставу піде. Вже не пам'ятаю, кому дісталися «Дні Турбіних»... А потім я мріяв зіграти Шервінського — на жаль, ця мрія так і залишилася нездійсненою...»

      Залишається нереалізованою і ще одна ідея, якою ми завинили перед Булгаковим — екранізація «Білої гвардії». Можливо, після такого розкішного, глибокого, вдячного і змістовного фестивалю, який провели Віталій Малахов із колегами, вона таки стане дійсністю. Зрештою, до «Собачого серця», а потім і «Майстра і Маргарити» кінематограф, який у даному разі представляє Володимир Бортко, також ішов довго і непросто.