«Довженко-фільм» — п'ять в одному

      Восьмого липня з канцелярії міністра культури Оксани Білозір вийшов наказ про створення Державного господарського об'єднання «Концерн «Компанія «Довженко-фільм», яке має об'єднати в єдину структуру п’ять державних кінопідприємств — Національну кіностудію ім. О. Довженка, Національну кінематеку, Українську студію хроніко-документальних фільмів, Українську кіностудію анімаційних фільмів і Національний центр ім. О. Довженка. Затверджено склад комісії зі створення ДГО, призначено в. о. гендиректора, почато процес державної реєстрації в Мін'юсті. Але директорам студій, Спілці кінематографістів так і не пояснили: а) навіщо об'єднувати п’ять різнопланових підприємств у одне (економічна доцільність, ефективність результатів); б) що буде з майном, нерухомістю студій; в) у яких юридичних стосунках між собою, державою і замовниками послуг вони будуть; г) якою сумою грошей держава готова підтримати «Довженко-фільм», якими пільгами, преференціями; д) врешті, яка ідеологічна «підкладка» стоїть за цим «укрупненням».

      Як сказала по телефону «УМ» радник міністра Оксана Мельничук, «зараз ми не готові відповідати на питання преси, бо цей проект у процесі творення». А якщо ідея виявиться помилкою, але вже буде запізно, що тоді обговорювати? «Як це — помилкою? Це ж не просто документ, над ним працювали в уряді, ви що, не довіряєте новому уряду?» — запитала пані Оксана.

      Нова українська влада зі свіжими силами, молодечим ентузіазмом, з бажанням «розгребти» злочини і завали попередників взялася до запущеної і відсталої в усіх сенсах кіногалузі. Але після парламентських слухань, пікетів, кількох «круглих столів» із горлохватськими настроями, пропозицій телеменеджерів гуманітарний блок уряду трохи охолов — пропозиції були, за ними стояли різні інтереси, але, очевидно, авторитетної фігури, яка б викликала загальну довіру, за цими пропозиціями не було. Креативу Миколи Томенка вистачило на новий бренд «Довженко-фільм», за яким би, як за російським «Мосфільмом», чеським «Баррандовим» чи американським «Парамаунт Пікчерз», у світі впізнавали українське національне кіно. Під назву Томенко хотів об'єнати всі українські кіностудії. Над цією ідеєю посміялися у кіноколах, як над утопічною, та й потому. Та виявилося: зарано сміялися.

      Мої спроби з'ясувати, хто автор нового формату об'єднання, не увінчалися успіхом. Швидше за все, ідея прийшла ззовні, бо в Міністерстві нiкому сьогоднi займатися кiно — після звільнення заступника міністра з питань кіно Тимофія Кохана і виходу на пенсію керівника Департаменту кінематографії Миколи Мазяра є тільки заступник департаменту Ярослав Голінський із відповідними повноваженнями, а головою комісії зі створення концерну призначено першого заступника Білозір В. Корнієнка, який ніколи кінематографом не займався.

      «УМ» вирішила опитати керівників підприємств, які хочуть об'єднати,  що вони думають про ДГО.  Віктор Слєпцов, директор «Укранімафільму»: «Яке до мене як до директора кіностудії відношення має цей наказ? Де я повинен реєструватися? Нехай у того, кому доручено реєструватися, болить голова. Ніхто нікого не об'єднає, цей наказ порушує 12 основних законодавчих актів і штук 20 підзаконних, я не хочу про це зовсім розмовляти.

      У принципі, я вважаю, що об'єднання давно потрібне, я маю на увазі суто кінематографічну ланку, — треба вибивати 5 процентів на кіно, треба лобіювати свої інтереси у Верховній Раді, хабарi давати. Бо зараз нікого нема, ніхто кіно не займається. У департаменті 12 чоловік, вони там звіти писати не встигають. Треба якісь люди, які будуть лобіювати наші інтереси, нехай це буде комітет по кіно чи фонд, ми будемо платити їм гроші, бо лобістська діяльність дорого коштує. Я маю побачити, яку вигоду я буду з цього мати, і тоді готовий укласти бізнесову угоду».

      Віктор Приходько, директор кіностудії ім. Довженка: «Ця соціалістична ідея — об'єднати 10 неприбуткових колгоспів і зробити один прибутковий — вмерла років 20 тому. Це все імітація діяльності і комсомольсько-паперове баловство, адже ніхто не зміг відповісти на запитання: що це буде, навіщо нове утворення-посередник між Міністерством культури і кіностудіями? Майно їхнє, люди наші, а податки, а земля — як це ділити? Я вже казав, що збираюся будувати свою приватну студію, тому що тільки приватне кіно сьогодні розвивається швидкими темпами, а державне перетворюється на музей радянського соцреалізму».

      Володимир Мандрика, директор Національного центру імені Довженка,  в принципі не проти об'єднання: «Якщо рухатись у бік прогресу, новацій, це добре, якщо мета інша — тоді у нас будуть проблеми. Модернізувати нашу кінокопіювальну фабрику простіше, сюди можна завертати всі замовлення, а не віддавати на сторону, і зробити прозорими всі операції, адже ми не працюємо з готівкою». Заступник директора національної кінематеки Валентин Марченко сказав «УМ»: «Зателефонуйте голові Спілки кінематографістів Борису Савченку, ми думаємо так само, як і він». Бориса Івановича дуже непокоїть режим секретності, в якому розроблявся цей план: «5 липня ми збиралися у Миколи Томенка, обговорювали наші проблеми, і домовилися, що Спілка разом із Міністерством збереться і виробить спільний план дій. На другий день, третій дзвоню в міністерство: коли зустрічаємось, а мені кажуть — ми дуже зайняті, не до цього. А 8 липня виходить цей наказ. Значить, вони його готували, працювали над ним, а нам ні слова. Я не маю права коментувати цей документ, мені навіть не надіслали примірника наказу. Це абсолютний нонсенс, це повернення назад». У Бориса Савченка є свій план розвитку кінематографа — теж радикальний, акціонувати кіностудію Довженка: невелику частку акцій має залишити собі держава, щоб у будь-який момент вона могла «підійти до станка» і зробити кіно на держзамовлення, величезний пакет — інвестору, який вкладає гроші, і частиною акцій володіють кінематографісти, які віддали кіностудії розум, талант, працю. Борис Іванович переконаний, що державні студії —неповороткі, забюрократизовані, погано оснащені — програють у конкурентній боротьбі з приватними.

      Ідея об'єднання студій на тих чи інших засадах, бувало, відвідувала голови столичних кінематографістів, і головний камінь спотикання тут —майно, нерухомість, земля. Кому вони дістануться — кінематографістам, найспритнішим ділкам, толковим менеджерам, людям із владної свити? Якщо такі речі, як створення ДГО, будуть робитися за зачиненими дверима, під килимом, по секрету, і наказ про передачу в оперативне управління майнових прав на нерухоме майно кіностудій концерну  «Довженко-фільм» передуватиме плану розвитку новоутворення, обговоренню і поясненню, виробленню чітких правил кіногри, до ворожки не ходи — чекай нового дерибану: а що, об'єднати 5 структур, а потім за одним махом приватизувати — це ж легше, ніж по одному їх добивати. Ми все дошукувалися нової державної культурної політики? Головний її принцип — тишком-нишком, а висновок — нас усіх знову мають за віслюків.