Помилуйте мене, Президенте!

      Україна перебуває не в надто приємному списку лідерів за кількістю засуджених, де посідає 8 місце у світі. Так, українське небо в клітинку нині бачить бiльше 180 тисяч наших співгромадян. Однак кожен iз них має шанс на нове життя, а чимала частина порушників закону —  на гуманніше до себе ставлення. Президент Віктор Ющенко неодноразово заявляв про необхідність зменшення кількості засуджених. I кожен із тих, хто потрапив за грати, має беззаперечне конституційне право — просити про помилування у самого глави держави. Те, як відбувається цей процес, хто до цього причетний і кому найперше «світить» таке щастя, з'ясовувала «УМ».

Помилувальна демократія

      У Секретаріаті Президента саме Служба з питань помилування опікується долями наших громадян, що стали на слизьку стежку й хочуть змінити своє життя. «Ініціатором клопотання про помилування може бути будь-який громадянин. Не обов'язково навіть України, — розповідає «УМ» керівник Служби Віктор Мойсеєнко. —  До нас звертаються з різних країн родичі засуджених у нашій державі . Ось, наприклад, із Франції нещодавно жінка зверталася — в Україні відбував покарання її племiнник. Писати клопотання про помилування може, перш за все, сам засуджений, його родичі, адвокат. Однак усі звернення мають бути адресовані безпосередньо на ім'я Президента України». 

      Нерідко клопочуть про по-милування народні депутати України — у такому разі пропоновані ними справи в обов'язковому порядку виносять на Комісію при Президентовi України у питаннях помилування. Іншi матеріали розглядаються у загальному порядку.

      Прийняття рішень про помилування — тривалий та грунтовний процес. Отримане клопотання реєструють, а потім консультант відправляє різноманітні запити — у місце, де відбуває покарання засуджений, в органи місцевої влади за колишнім місцем проживання особи тощо. Усе це робиться, аби отримати якомога більше інформації про засудженого, що в результаті допоможе зробити висновок: заслуговує вона на помилування чи ні? «Ми завжди прислухаємося і враховуємо думку працівників установ виконання покарань, бо вони найкраще знають таку людину, — каже Віктор Миколайович, — однак це не завжди визначає наше рішення. Ми стали активніше залучати до цього процесу місцеві органи влади, тому що важливо знати їхню думку — той, хто скоїв злочин, після помилування повернеться, швидше за все, додому».

      По кожному випадку в Службі складається таке собі «досьє», і коли вже зібрано матеріали стосовно засудженого, починає працювати Комісія, члени якої — поважні фахівці у сфері юриспруденції. До речі, після того як Президентом України став Віктор Ющенко, склад Комісії оновлено повністю. Головує у ній відомий державний діяч — народний депутат Левко Лук'яненко, фаховий юрист та людина, що сама свого часу спробувала арештантського хліба. Серед 11 членів Комісії — заступник міністра юстиції, перший заступник Голови Верховного Суду, керівник Державного департаменту з питань виконання покарань. Ці люди, збираючись у середньому раз на місяць, i вирішують долі засуджених.

      Саме засідання Комісії відбувається у дуже демократичній атмосфері (кореспондент «УМ», до речі, була присутня під час одного з них). Фахівці напередодні отримують розширені довідки про засуджених, чиї клопотання виноситимуться на розгляд, і приймають своє власне рішення. Потім — обговорення. Того дня, під час засідання комісії, було помилувано 25 засуджених громадян — 20 чоловiкiв i 5 жiнок. 5 помилуваних будуть звiльненi вiд подальшого вiдбування покарання, ще п'ятьох також звiльнять, але за умови перiодичної появи для реєстрацiї в органах кримiнально-виконавчої системи, iншим термiн покарання скорочено. До слова, Віктор Ющенко вже підписав указ про помилування цих людей.  Члени комісії розглядали кожну окрему справу не тільки з огляду на юридичні нюанси, а й, так би мовити, суто по-людськи. Ось, наприклад, в одному із випадків врахували прохання літньої хворої матері, яка вже втратила одну дитину, помилувати її сина. І нерадивому хлопцеві скорочено термін перебування у колонії — до Різдва вже повернеться до матері. В іншому випадку помилували чоловіка, який завдав важких тілесних ушкоджень ножем власному братові, адже постраждалий сам просив помилувати кривдника.

«Милують» по-новому, але не всіх

      Однак чимало клопотань залишено без задоволення з поважних причин. «Приймаючи рішення, ми враховуємо обставини скоєного злочину, ступінь важкості, сімейний стан, стать, вік, характеристику засудженого. Важливе значення має термін, який він відбув, — каже Віктор Мойсеєнко. — Якщо суд призначив, наприклад, 5 років за скоєний злочин, а людина відбула всього рік — про помилування не йдеться. Засуджений має відбути не менше половини строку покарання».

      Щомісяця до Служби надходить близько двох тисяч звернень із проханням про помилування, однак далеко не всі достойні цього гуманного акту. «На жаль, близько 80 відсотків усіх звернень стосуються важких злочинів — убивств, згвалтувань, розбійних нападів. Таких людей ми не можемо милувати. Натомість ті люди, які б могли розраховувати на помилування, звертаються рідко», — каже Віктор Миколайович.  Статистика говорить сама за себе: за останні півроку помилувано було лише 298 осіб. Однак кількість звернень за це півріччя зросла на 17 відсотків. Прикметно, що під час президентства Леоніда Кучми милували більше людей, хоча менше зверталося. «Мене зацікавила статистика, я попросив «підняти» деякі справи й з'ясував, що раніше відбувалися неприпустимі помилування, — каже Віктор Миколайович. — Ось, наприклад, милується людина, яка катувала праскою жінку. Або ось: банда, озброєна автоматами, пістолетами, в масках. Проникали у будинки, вимагали у людей гроші, жорстоко били, одному з потерпілих вирвали зуби, обливали окропом. Як можна милувати за такі злочини?».

      У роботі Служби нині багато чого змінилося. Тепер фахівці збирають більше інформації про претендентів на помилування, готують більше запитів. Відмінені відписки для засуджених, яким відмовлено: замість лаконічного «Ваше клопотання залишено без задоволення» ув'язненому відправляють відповідь із зазначенням причин, що не дозволили застосувати помилування. У минулому і бюрократична традиція, за якої ті звернення, що надійшли поза адміністрацією виправного закладу, повертали назад. Розглядаються всі прохання. «Я орієнтую своїх працівників таким чином: якщо є щонайменша підстава для помилування — потрібно допомагати людям якомога швидше вийти на волю, — каже пан Віктор, — наші рішення законні й аргументовані. Тому наша совість чиста».

      На думку Віктора Мойсеєнка, основний шлях до зменшення кількості засуджених — не в помилуваннi, а у змінах окремих пунктів кримінального кодексу. Наприклад, за викрадення автомобілів «дають» по 10-15 років, тоді як за вбивства іноді отримують менше.  «Судді поставлені в такі рамки, що вони не можуть винести інший вирок — закон не передбачає варіантів», — каже пан Віктор. До речі, ще один прикметний факт: за один і той самий злочин у різних регіонах призначають різний строк. Багато залежить від того, скільки обвинуваченому просить «дати» прокурор. Так, у Донецьку, як правило, засуджують на рік-два довше, ніж у столиці. І саме з Донбасу надходить найбільше звернень.