Малюнок Андрiя ПОТОПАЛЬСЬКОГО.
Після того як випущені щойно інавгурованим Президентом Ющенком голуби розчинилися десь у небі, поставивши останню крапку на помаранчевому Майдані, ми засперечалися. Ні, не про те, якою буде нова влада, скільки помилок попередньої вона повторить і чи згадає через 11 місяців народний Президент про те, що обіцяв прийти на центральну площу помаранчевої революції й на першу її річницю відзвітувати перед Майданом. І навіть не про те, яким буде його звіт, якщо В. Ю. пам'ятатиме свої обіцянки, або якою буде реакція народу, що змагався не за Ющенка особисто, а за свою свободу взагалі, якщо таки забуде. Про все це було говорено-переговорено ще тоді, морозними революційними днями, помаранчевими вечорами й тривожними ночами. Тепер сперечатися про те, що надалі залежить тільки від нової влади, не було сенсу. Тому журналістська дискусія точилася навколо того, як довго перед іменниками «влада» й «опозиція» доведеться вживати прикметник «нова», перш ніж усі ми разом із читачами звикнемо до того, хто з них хто.
Зрештою, це сталося якось непомітно й значно швидше, ніж думалося тоді, в січні. Але навіть позбавивши «владу» як термін негативного ореолу кучмівсько-медведчуківсько-януковицької Банкової й надавши їй можливість творити власний, ющенківсько-тимошенківсько-порошенківський, ми вперто продовжуємо помилятися, називаючи владою все ті ж виконавчі інституції. І якщо раніше в цьому був якийсь резон, бо реальна влада зосереджувалася-таки в одній точці, з якої завжди можна було нагнути в потрібному напрямі і судову, і законодавчу гілку, то тепер помилка стає дедалі очевиднішою. Як може бути молодим дерево і, відповідно, новою — влада, якщо чи не найголовніша в умовах демократії його гілка (гірку тему судочинства поки що залишимо на потім), всихаючи від старості, витягує з молодого стовбура всі соки? І події останнього тижня переконливо довели: хвалячи чи, що трапляється значно частіше, критикуючи дії нової влади, неприпустимо ігнорувати парламент. Парламент, який усі ми пам'ятаємо, за яких умов обирався і кому в більшості своїй корився.
Здається, саме на цьому місці доречно було б озброїтися транспарантами «Геть Верховну Раду» й «Даєш дострокові парламентські вибори», що, до речі, радо зробили б не лише багато можновладців з-поза меж ВР, а і їхніх союзників «під куполом» будинку на Грушевського, 5. Але замість звинувачувача у всіх своїх помилках і невдачах парламент, який «не ухвалив» тих-то й тих-то необхідних уряду для ощасливлення народу законів, «перекрив дорогу» таким-то й таким-то спрямованим на те саме ініціативам, чи не варто пошукати колоду у власному органі зору? Бо ж навряд чи резонно винуватити Верховну Раду в тому, що в ній так і не утворена стала більшість. Так, склад парламенту старий, обраний в умовах тотального адмінресурсу й значною своєю частиною досі вірний кучмівсько-олігархічним ідеалам. Але тим очевидніше: ці депутати не вишикуються й не покрокують стрункими лавами в проурядову чи пропрезидентську більшість просто через те, що «там» змінилася влада. Їх — тих, хто ще не примкнув до жодного табору й ніби не проти б підтримати Ющенка-Тимошенко, але вагається, — треба переконувати, умовляти, зрештою, бодай просто пояснити, навіщо, власне, їм узагалі варто входити до більшості з точки зору уряду чи Президента. При цьому методи а ля «пальці у двері» чи «наїзд податківців на підприємство» не проходять апріорі — звісно, якщо все, сказане зі сцени на Майдані, не було порожньою передвиборчою балаканиною. Чи були подібні спроби (переконати, а не підкорити) з боку виконавчої влади?
Самі претенденти у «більшовики» напередодні закриття 7-ї парламентської сесії переконували авторку цих рядків у тому, що не було. На диктофон і «по-секрету» депутати з «сірого сектору» (ні «помаранчеві», ні «сині», ні «червоні») зізнавалися, що й раді б приєднатися до сталої, а не ситуативної більшості, аби «офіційно» підтримувати уряд-Президента, але відчувають себе там просто не потрібними. Представники провладних фракцій на прохання пояснити таке упущення відповідали переважно або чимось на кшталт «більшість і так є — ви ж бачите, деякі урядові закони набирають значно більше, ніж 226 голосів», або гордим «а нам вона й не потрібна, більшість, — усе одно буде після парламентських виборів». Ось і не вір після цього як завжди говіркому, але вже набагато роздратованішому, ніж раніше, есдеківському «форвардові» Нестору Шуфричу, який пояснив ситуацію коротко і ясно: «А просто без більшості їм (виконавчій владі. — Авт.) легше уникати відповідальності, адже завжди можна звернути її на Верховну Раду — мовляв, в уряду зв'язані руки, бо ВР не ухвалила тих чи інших законів тощо. А не ухвалює-то вона їх якраз через те, що немає більшості!». Звісно, сам Нестор Іванович у проурядову більшість і без того не збирався, але чому б і не позловтішатися...
Та є серед опозиції й такі парламентарії, які щиро засмучені тим, що з огляду на розбалансованість і неоформленість робота парламенту за минулі 6 місяців була такою неефективною. «Цю сесію сміливо можна назвати сесією втрачених, а точніше — невикористаних можливостей тієї партійно-політичної й господарської еліти України, яка засідає в сесійній залі, — бідкається відомий запорізький підприємець, неофіт фракції «Регіони України» Ярослав Сухий. — Після помаранчевої... (пан Ярослав явно уникає терміну «революція». — Авт.) після виборів склалося таке враження, що частина залу ще не відійшла від Майдану, частина — почала гарячково облаштовувати собі нове місце роботи... Словом, законотворчої роботи, якої від нас чекає суспільство, було дуже мало — її замінили політичні ігрища, які, я певен, не на користь нашому народові».
А ось і пояснення щодо того, чому у ВР так і не була сформована стала більшість, від Сухого (чию не надто симпатичну нам думку поділяє, як з'ясувала «УМ», чимало не лише відверто опозиційних нардепів): «Я думаю, це сталося від головної стратегічної помилки. Я б ніколи не подумав, що Президент України так затято продовжуватиме лінію на боротьбу з кимсь. Він переміг, він став Президентом, і ті елементи політичної помсти, які тепер використовуються, відлякують від нової влади не тільки опонентів, а й потенційних союзників, бо вони не знають, як себе поводити, що з ними може бути завтра. Тому, на превеликий жаль, я це щиро кажу, більшості не сформовано, а ті ситуативні випадки більшості пов'язані переважно з бізнесовими інтересами. Якби ж була сформована більшість, у залі було б значно більше порядку, а від парламенту — більше толку».
Варто зазначити, що наші розмови щодо більшості й підсумків сесії відбувалися на тлі завивання комуністичних сирен і блокування трибуни. Завдяки скандальному розгляду законопроектів, необхідних для вступу в СОТ, присмаченому не менш скандальною ситуацією із сумісниками, всі попередні проблеми й здобутки законодавчого органу зразка першої після президентських і передостанньої перед парламентськими виборами сесії відійшли на задній план. Можливо, саме цей останній фактично промах уряду особливо яскраво висвітлив негативи цієї знакової сесії, спричинені відсутністю більшості, й затулив собою позитиви. А вони, проте, теж були — ухвалила ж Верховна Рада й новий соціальний бюджет, і вистражданий закон про вибори народних депутатів. Щоправда, і в першому, і в другому випадку знову ж таки не обійшлося без суттєвих недоліків, але як же без них...
«Та нормальною була сесія, все гаразд, — заспокоїв лідер Соцпартії Олександр Мороз. — Просто самі по собі питання, які розглядав парламент, були складні, й умови дуже непрості, бо змінилася влада, довелося робити серйозну корекцію бюджету... Та ще й політичний супровід — ті, хто раніше був при владі, тепер намагаються переконати, що їх переслідують. Здебільшого це абсурд, але бувають і справді такі випадки. А щодо більшості, то теж усе нормально — її не було створено, бо в цьому немає потреби. Ми ж бачимо, що всі розумні законопроекти проходять із великим запасом голосів, а всі інші Україні й непотрібні».
А от лідер фракції УНП Юрій Костенко з Олександром Олександровичем (чию політичну силу, до речі, уряд і його парламентські прибічники чи не в першу чергу звинувачують у тому, що парламентсько-урядова коаліція полетіла к бісовій матері) не дуже згодний, бо вважає, що ВР радо наприймала «популістських законів, а ті, яких вимагає економіка, здебільшого не проходили».
Але починаючи з п'ятниці, коли офіційно завершилася 7-ма сесія Верховної Ради ІV скликання (після останнього пленарного засідання парламентарії ще тиждень працювали хто в комітетах, хто в округах), минуле залишається позаду. І тепер головне запитання, яке, схоже, найбільше цікавить навіть не політичних аналітиків і самих законодавців, а Президента, — що чекає парламент попереду, на останній перед виборами сесії. Віктор Ющенко, якому днями довелося буквально розбороняти уряд в особі Юлії Тимошенко з Верховною Радою в особі Володимира Литвина, дав обом чітку установку: припинити чвари й подбати про те, щоб «до 1 вересня в парламенті запрацювала більшість, яка б узяла на себе відповідальність за поточну ситуацію». Чи можливо це?
За інформацією «УМ», навіть дуже. Бо «дехто» нарешті спохопився й активно взявся наздоганяти вчорашній день, працюючи над створенням парламентської більшості, яка хай не до 1-го, але до 6 вересня, коли відкриється остання сесія ВР нинішнього скликання, «точно буде». Яким чином забезпечуватимуть це «точно» — інше питання, але наші джерела присягаються, що методи будуть суто демократичними. Натомість не виключено, що склад цієї більшості вельми здивує «помаранчевих революціонерів», які, стоячи на Майдані, навряд чи бачили союзниками Ющенка і його команди деяких її потенційних учасників. А таких серед парламентських «більшовиків», судячи з усього, буде чимало, адже більшість, не виключено, доведеться творити без участі соціалістів і, не виключено, навіть «литвинівців». Хоча, якщо згадати останні поповнення у складі фракції БЮТ, яка б радо прийняла під своє крило, здається, навіть Шуфрича з Коновалюком (чи їх — особливо радо?), аби тільки перегнати у змаганні за кількість членів спікерську фракцію Народної партії, дивуватися вже й не варто.
І хоча питання «що нас чекає восени?» через призму парламенту, звісно, було б значно більш інтригуючим, якби політики справді пішли на канікули, замість влаштовувати гарячі передвиборчі «розборки», відповідь на нього все ще залишається в тумані. Безперечно одне: буде гаряче. Кляті вибори, від яких український народ, здається, вже втратив будь-яку надію колись нарешті відпочити, накладають відбиток на все політичне і, відповідно, суспільне життя країни.
Утім той же Олександр Мороз вважає, що не варто так боятися впливу передвиборчих настроїв на ефективну діяльність парламентаріїв. «Народ не очікує від нас ніяких законопроектів, йому потрібні нормальні умови для життя, господарювання тощо, і закони, які це забезпечують, будуть на наступній сесії ухвалені в будь-якому разі. А авантюрні законопроекти, потрібні комусь із політичних міркувань, у будь-якому разі не пройдуть. Так що і наступна сесія буде нормальна», — потішив прогнозом лідер СПУ.
Але, хоч як би хотілося в цьому питанні вірити досвідченому соціалістові, все ж сумнівно, що, з огляду на тотальну заполітизованість, законодавцям вдасться спокійно ухвалити такі необхідні закони, як закон про Кабінет Міністрів і Фонд державного майна, Господарсько-процесуальний кодекс, зрештою (і насамперед), Державний бюджет на наступний рік. «Наступна сесія, мені здається, буде ще гіршою за ефективністю «виробництва», тому що проходитимуть процеси формування партійних списків, активізуються процеси міграції, міжфракційних розборок тощо. Таким чином, 2005 рік можна сміливо називати роком втрачених надій і згаяного часу», — гне своєї Ярослав Сухий. Який, до речі, переконаний, що «в цьому скликанні парламенту більшості вже точно не буде, а в наступному буде нормальна, конструктивна, прагматична більшість, і очолить її Віктор Янукович». При всій повазі до пана Ярослава і його політичної позиції — останнє вже точно утопія.
Що цікаво: із Сухим повністю згоден — звісно, якщо «опустити» Януковича — і лідер фракції «Наша Україна» Микола Мартиненко. «У мене викликає сумнів можливість створення до виборів 2006 року стабільної парламентської більшості — саме через наближення виборчої кампанії, яка багатьох позбавляє здорового глузду», — вважає пан Микола, прогнозуючи, що «парламентську трибуну все більше будуть перетворювати в агітаційний майданчик для виголошення пропагандистських гасел», а в сесійному залі «наростатиме напруга».
«Не складно передбачити, що наступна сесія буде ще більш конфліктною, адже починаються вибори... Тому політичні сили дбатимуть не про інтереси України, а про те, як завоювати симпатії виборців», — не сумнівається й керівник УНП Юрій Костенко, підсумовуючи, що з огляду на загострення популізму на шкоду конструктиву особливо важливим буде налагодження чіткої взаємодії уряду і парламентської коаліції. Знову повертаємося до наших баранів: потрібна більшість.
Але якщо подумати, то чи варто зараз так перейматися «більшовицьким питанням», яке й без того буде розв'язане після виборів, що вперше в Україні пройдуть за стовідсотково пропорційною системою? Хіба нам звикати до потрясінь і неспокою, тим паче у стінах парламенту — якось дочекаємось. Тим паче що при обраній за партійною системою Верховній Раді після вступу в дію політичної реформи всім суперечкам між законодавчим органом і урядом буде покладено край, бо будуть вони одним владним цілим... От тільки чи буде та реформа — цього вже, здається, напевне не може сказати ніхто (крім, хіба, соціалістів, які запевняють, що кістьми ляжуть, але конституційну реформу відстоять у будь-якому випадку). Вона, до речі, могла б вступити в дію вже 1 вересня, але, здається, за бюджетним популізмом і СОТівськими суперечками парламентарії просто забули про те, що для цього їм треба було протягом минулої сесії ухвалити закон про місцеве самоврядування. Чи не для того, бува, була випущена у світ ідея адміністративно-територіальної реформи, аби відвернути увагу від конституційної? Втім це вже зовсім інша історія...
Президент Віктор Ющенко
вважає за потрібне формування з 1 вересня у Верховній Раді парламентської більшості. «Я проситиму парламент і уряд спільно працювати над цим, а націю — не судити строго щодо того, які сили ввійдуть до більшості, бо ми маємо налагодити роботу з тими силами, які вже є в парламенті», — сказав глава держави минулого тижня, перебуваючи в Австрії.
Голова Верховної Ради Володимир Литвин
переконаний, що штучне формування парламентської більшості, яка не склалася природним шляхом у результаті виборів, можливе тільки на певний час: «Якщо заганяти [депутатів у більшість], то будуть бігти при найменшій можливості». На думку Литвина, більшість можна сформувати й «мирним шляхом», тобто «сісти, домовитися й створити дійсно коаліційний уряд, щоб він відповідав інтересам усіх політичних сил». «Але тоді потрібно переформувати уряд, а на це ніхто не піде», — відзначив спікер. І, нарешті, є ще третій шлях — скликати позачергову сесію, на якій ухвалити Закон «Про внесення змін у Конституцію України», що стосується реформування системи місцевого самоврядування, аби політична реформа вступила в дію вже з 1 вересня цього року. «Якщо ці варіанти підходять, то нехай беруть і роблять», — сказав Литвин, виступаючи позавчора на зустрічі з організацією НПУ в Дніпропетровській області.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
