Подружіться з «карликом»

Собака з... руками і ногами

      У дитинстві батьки не дозволяли Оленці тримати собаку в міській квартирі. Може, тому вона мешкає зараз у приватному будинку, в якому під одним дахом уживаються її чоловік, син, дочка і... дванадцять собак, вісім з яких — такси. Кіт, на жаль, поки ця зграя господарює на подвір'ї, змушений ховатися в підвалі або переселятися на горище. А так у них цілковита гармонія. Чоловік кременчужанки Олени Турбаєвської, Юрій, дресирує собак, дванадцятирічна дочка — юний хендлер (тобто учасниця собачих виставок), а сама вона займається племінною селекцією незвичайних поки для України карликових і кроликових гладкошерстих такс. Ці маленькі голосисті створіння настільки милі, розумні й чарівні, що зовсім не зауважуєш їхньої кількості. І здається, начебто вони розуміють, що бесіда наша саме про них.

      Родоначальниця племінного заводу «Таксоманія» на кличку Горошинка — власниця всіляких чемпіонських титулів — усідається на стіл біля господарки з гордо піднятою граціозною мордочкою, манірно виставивши лапки з красивими чорними кігтиками, начебто тільки що від манікюрниці.

      — Такси — єдина порода, у якої передні лапи називаються руками, а задні — ногами, — просвіщає мене Олена Турбаєвська. — І оскільки нігтики в них легкі, не може сточити їх, тому їх необхідно підпилювати і підрізати. А ще мої такси люблять спати під ковдрою, тому що замерзають без тепла, і випивати зранку хто чашечку кави з молоком, а хто, от як Горошинка, чаю з лимоном.

      Моя співбесідниця зізнається, що все життя тримала великих собак, а на маленьких навіть уваги не звертала. Але коли одного разу «дівчинка» йоркширського тер'єра не привела цуценят, а потім й інша залишилась без потомства, подруга-москвичка втішила її карликовою таксою, що років сім назад тільки почали входити в моду в колишній радянській столиці. Маленька руденька собачка з лисячою мордочкою не викликала в Олени особливого захвату. «Але ти хоча б не кривдь її, добре?» — попросила подруга на прощання, зрозумівши настрій жінки.

      — А вже зранку на вокзалі в Кременчуці виходили з Горошинкою в повній упевненості, що ми знайшли одна одну, — розповідає Олена. — Вона мене підкупила відразу ж, як тільки я приготувалася поїсти в дорозі: виклала свої бутерброди, перед нею поклала собачий корм. І раптом це тримісячне щеня загортає своїми ручками корм назад у пакетик і дивиться на мене, мовляв, хочу те ж, що і ти.

      Відтоді вони один за одним — і у вогонь, і у воду. Якось на Олену накинувся великий собака, так Горошинка стала перед господаркою і зупинила звiра (нічого, що такси маленькі, зате хоробрі і дзвінкоголосі).

      Як відомо, ця порода була виведена в Німеччині для полювання на борсуків і лисиць у норах. Її родоначальниками були, швидше за все, древні гончі. Таксоподібних собак використовували ще в стародавнix Єгипті й Римі, про що свідчать знайдені фрески. А на сучасних племінних заводах такс почали зменшувати задля того, щоб вони могли проникати не тільки в лисячі нори, а й у заячі з кролячими. Завдяки тому, що кожна особа несе в собі ген карликовості, удалося вивести собак, якi зберігають усі переваги стандартних, але таких, що відрізняються від них вагою й обсягом грудної клітки. Найменші — «кролики», якi пішли від «карликів», важать уже у зрілому віці близько чотирьох кілограмів. Їхніх щенят навіть не помітиш у високій траві.

      Олена Турбаєвська працює не тільки над поліпшенням екстер'єру мініатюрних собачок, а й над окрасом. Такси, як ніяка інша порода, відрізняються великою розмаїтістю окрасу. У молодому розпліднику Турбаєвської є вже «мармурові» цуценята, які серед «карликів» зустрічаються дуже рідко, а мрія Олени — одержати «кавових», яких ще не існує в природі. Ген, що несе колір кави, у потомства Горошинки удалося виділити, хоча до здійснення мрії ще далеко. Необхідно буде прорахувати безліч варіантів в'язання і «зіграти» не одне собаче весілля (своїх «наречених» Олена воліє возити в Москву і Санкт-Петербург, де є відмінні породисті виробники), перш ніж зможе з'явитися бажане цуценя.

Заради чотирилапого друга підліток відмовився від комп'ютера

      На жінку, котра прогулюється за будь-якої погоди з виводком щенят із щурячими хвостиками (дорослі «карлики» відповідають розмірам 4—5-місячних цуценят стандартних такс), звертають увагу всі перехожі. Одного разу до неї підійшла мама із семирічним хлопчиком, у котрого, як з'ясувалося, зовсім немає друзів. Хлопчик був замкнений і сором'язливий. Крім того, дорослі не могли його залишити в квартирі самого — він цього страшенно боявся. Можливо, ці проблеми з'явилися унаслідок відсутності батька в родині (його виховувала бабуся), можливо, позначився і переїзд з іншого міста.

      — Побачивши моїх вихованців, хлопчик стояв біля них, поки мама не погодилася купити одного з цуценят, — згадує Олена Турбаєвська. — Після цього, наскільки мені відомо, дитина змінилася. Вона знайшла друга і вже перестала боятися самотності. У хлопчини і на вулиці з'явилися друзі — адже багатьом було цікаво познайомитися з малим, який вигулює таке незвичайне цуценя.

      А якось улітку після спілкування з таксами в розпліднику в іншого хлопчика, тринадцятирічного Ігоря, сталася істерика. Батьки були готові купити йому собачку, і усе йшло до того, та коли вони почули ціну (300 доларів), батько категорично сказав: «Ніколи!». На його думку, будь-який собака більше 50 доларів коштувати не може, тому що це усього лише... собака. Але через дві години мама Ігоря зателефонувала і спитала, скільки Олена може уступити, тому що син готовий віддати за собаку всі гроші, які родина відкладала, щоб купити комп'ютер.

      — Я значно зменшила вартість, адже собаку хотіла дитина, і буквально через п'ять хвилин родина була в мене, — розповідає Олена. — У дворі бігало троє цуценят, і одне з них кинулося назустріч хлопчику. Той схопив його в руки, і не випустив, поки не забрав. І за ті п'ять хвилин, коли я передавала батькам документи й інструктувала з догляду, він мені десять разів сказав «дякую». Я говорю, чим годувати, а він: «Дякую!». Говорю, треба, щоб водичка постійно стояла в мисочці, а він: «Дякую!». Мені дуже приємно, коли в дітей з'являються друзі. Вони добрішають. А це так багато значить у наш час, у якому жорстокість стала ледве не нормою.

      Багато хто, до речі, бере собаку спочатку «для себе», але згодом практично в кожного виникає бажання довести, що вона чогось варта і чогось може досягти, тому починають брати участь у виставках. І Олена Турбаєвська із задоволенням допомагає їм у цьому.

      А от мисливцям Олена не продала ще жодного щеняти. Знаючи про те, що вони можуть залишити собаку в норі, якщо та не справиться з твариною, і піти додому зі спокійним серцем, жінка воліє не підтримувати з ними контактів. Вона навіть лисеня, куплене для притравки, віддала лісникам — не могла натаскувати своїх такс на тварину, яку полюбила і почала розуміти...

Юрій ВОЛКОВ.