Подружіться з «карликом»

16.07.2005
Подружіться з «карликом»

Олена Турбаєвська (в центрі) зі своїми друзями.

Собака з... руками і ногами

      У дитинстві батьки не дозволяли Оленці тримати собаку в міській квартирі. Може, тому вона мешкає зараз у приватному будинку, в якому під одним дахом уживаються її чоловік, син, дочка і... дванадцять собак, вісім з яких — такси. Кіт, на жаль, поки ця зграя господарює на подвір'ї, змушений ховатися в підвалі або переселятися на горище. А так у них цілковита гармонія. Чоловік кременчужанки Олени Турбаєвської, Юрій, дресирує собак, дванадцятирічна дочка — юний хендлер (тобто учасниця собачих виставок), а сама вона займається племінною селекцією незвичайних поки для України карликових і кроликових гладкошерстих такс. Ці маленькі голосисті створіння настільки милі, розумні й чарівні, що зовсім не зауважуєш їхньої кількості. І здається, начебто вони розуміють, що бесіда наша саме про них.

      Родоначальниця племінного заводу «Таксоманія» на кличку Горошинка — власниця всіляких чемпіонських титулів — усідається на стіл біля господарки з гордо піднятою граціозною мордочкою, манірно виставивши лапки з красивими чорними кігтиками, начебто тільки що від манікюрниці.

      — Такси — єдина порода, у якої передні лапи називаються руками, а задні — ногами, — просвіщає мене Олена Турбаєвська. — І оскільки нігтики в них легкі, не може сточити їх, тому їх необхідно підпилювати і підрізати. А ще мої такси люблять спати під ковдрою, тому що замерзають без тепла, і випивати зранку хто чашечку кави з молоком, а хто, от як Горошинка, чаю з лимоном.

      Моя співбесідниця зізнається, що все життя тримала великих собак, а на маленьких навіть уваги не звертала. Але коли одного разу «дівчинка» йоркширського тер'єра не привела цуценят, а потім й інша залишилась без потомства, подруга-москвичка втішила її карликовою таксою, що років сім назад тільки почали входити в моду в колишній радянській столиці. Маленька руденька собачка з лисячою мордочкою не викликала в Олени особливого захвату. «Але ти хоча б не кривдь її, добре?» — попросила подруга на прощання, зрозумівши настрій жінки.

      — А вже зранку на вокзалі в Кременчуці виходили з Горошинкою в повній упевненості, що ми знайшли одна одну, — розповідає Олена. — Вона мене підкупила відразу ж, як тільки я приготувалася поїсти в дорозі: виклала свої бутерброди, перед нею поклала собачий корм. І раптом це тримісячне щеня загортає своїми ручками корм назад у пакетик і дивиться на мене, мовляв, хочу те ж, що і ти.

      Відтоді вони один за одним — і у вогонь, і у воду. Якось на Олену накинувся великий собака, так Горошинка стала перед господаркою і зупинила звiра (нічого, що такси маленькі, зате хоробрі і дзвінкоголосі).

      Як відомо, ця порода була виведена в Німеччині для полювання на борсуків і лисиць у норах. Її родоначальниками були, швидше за все, древні гончі. Таксоподібних собак використовували ще в стародавнix Єгипті й Римі, про що свідчать знайдені фрески. А на сучасних племінних заводах такс почали зменшувати задля того, щоб вони могли проникати не тільки в лисячі нори, а й у заячі з кролячими. Завдяки тому, що кожна особа несе в собі ген карликовості, удалося вивести собак, якi зберігають усі переваги стандартних, але таких, що відрізняються від них вагою й обсягом грудної клітки. Найменші — «кролики», якi пішли від «карликів», важать уже у зрілому віці близько чотирьох кілограмів. Їхніх щенят навіть не помітиш у високій траві.

      Олена Турбаєвська працює не тільки над поліпшенням екстер'єру мініатюрних собачок, а й над окрасом. Такси, як ніяка інша порода, відрізняються великою розмаїтістю окрасу. У молодому розпліднику Турбаєвської є вже «мармурові» цуценята, які серед «карликів» зустрічаються дуже рідко, а мрія Олени — одержати «кавових», яких ще не існує в природі. Ген, що несе колір кави, у потомства Горошинки удалося виділити, хоча до здійснення мрії ще далеко. Необхідно буде прорахувати безліч варіантів в'язання і «зіграти» не одне собаче весілля (своїх «наречених» Олена воліє возити в Москву і Санкт-Петербург, де є відмінні породисті виробники), перш ніж зможе з'явитися бажане цуценя.

Заради чотирилапого друга підліток відмовився від комп'ютера

      На жінку, котра прогулюється за будь-якої погоди з виводком щенят із щурячими хвостиками (дорослі «карлики» відповідають розмірам 4—5-місячних цуценят стандартних такс), звертають увагу всі перехожі. Одного разу до неї підійшла мама із семирічним хлопчиком, у котрого, як з'ясувалося, зовсім немає друзів. Хлопчик був замкнений і сором'язливий. Крім того, дорослі не могли його залишити в квартирі самого — він цього страшенно боявся. Можливо, ці проблеми з'явилися унаслідок відсутності батька в родині (його виховувала бабуся), можливо, позначився і переїзд з іншого міста.

      — Побачивши моїх вихованців, хлопчик стояв біля них, поки мама не погодилася купити одного з цуценят, — згадує Олена Турбаєвська. — Після цього, наскільки мені відомо, дитина змінилася. Вона знайшла друга і вже перестала боятися самотності. У хлопчини і на вулиці з'явилися друзі — адже багатьом було цікаво познайомитися з малим, який вигулює таке незвичайне цуценя.

      А якось улітку після спілкування з таксами в розпліднику в іншого хлопчика, тринадцятирічного Ігоря, сталася істерика. Батьки були готові купити йому собачку, і усе йшло до того, та коли вони почули ціну (300 доларів), батько категорично сказав: «Ніколи!». На його думку, будь-який собака більше 50 доларів коштувати не може, тому що це усього лише... собака. Але через дві години мама Ігоря зателефонувала і спитала, скільки Олена може уступити, тому що син готовий віддати за собаку всі гроші, які родина відкладала, щоб купити комп'ютер.

      — Я значно зменшила вартість, адже собаку хотіла дитина, і буквально через п'ять хвилин родина була в мене, — розповідає Олена. — У дворі бігало троє цуценят, і одне з них кинулося назустріч хлопчику. Той схопив його в руки, і не випустив, поки не забрав. І за ті п'ять хвилин, коли я передавала батькам документи й інструктувала з догляду, він мені десять разів сказав «дякую». Я говорю, чим годувати, а він: «Дякую!». Говорю, треба, щоб водичка постійно стояла в мисочці, а він: «Дякую!». Мені дуже приємно, коли в дітей з'являються друзі. Вони добрішають. А це так багато значить у наш час, у якому жорстокість стала ледве не нормою.

      Багато хто, до речі, бере собаку спочатку «для себе», але згодом практично в кожного виникає бажання довести, що вона чогось варта і чогось може досягти, тому починають брати участь у виставках. І Олена Турбаєвська із задоволенням допомагає їм у цьому.

      А от мисливцям Олена не продала ще жодного щеняти. Знаючи про те, що вони можуть залишити собаку в норі, якщо та не справиться з твариною, і піти додому зі спокійним серцем, жінка воліє не підтримувати з ними контактів. Вона навіть лисеня, куплене для притравки, віддала лісникам — не могла натаскувати своїх такс на тварину, яку полюбила і почала розуміти...

Юрій ВОЛКОВ.
  • Пташку шкода!

    Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>

  • Замість «будки» — євродім

    Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>

  • Вепри на замовлення

    Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>

  • Смугастий рейс

    За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>

  • Волохатий «тренажер»

    Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>

  • Святе місце — порожнє?

    Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>