«Слава Богу, що ми дожили до того часу, коли держава зрозуміла, що є художники, є добрі художники, а є національне надбання. Іван Марчук — це наше національне надбання», — такими словами відкрив позавчора «підсумкову» виставку, присвячену 40-річчю творчої діяльності лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, народного художника Івана Марчука в «Українському домі» телеерудит Юрій Макаров. Влада насправді зрозуміла, бо грандіозний арт-проект пов'язаний із творчістю І. Марчука, вінцем якого є відкриття наступного року культурного центру «Музей художника Івана Марчука», ініціював Віктор Ющенко, який є прихильником творчості митця, а фінансово підтримав бізнесмен — засновник групи компаній «Фокстрот» Володимир Шульга, на рахунку якого останнім часом багато меценатських вливань в українську культуру. Відповідно до рангу класика, який у мистецтві досягнув головного — впізнаваності почерку, стилю, віднайдення власної техніки «пльонтанізму», було влаштовано й вернісаж — посли, дипломатичні представники, модні митці — Сергій Поярков і Олег Пінчук, поет Дмитро Павличко, міністр культури і туризму Оксана Білозір, Національний художній музей при повному штатному розкладі, критики, мистецтвознавці, очікували також провiдникiв Cекретарiату Президента. Але якби до розуміння владою національного надбання і високої культури додати ще трохи поваги власне до людей і митців, ми б самі собі заздрили. А так сотня VIPів на маленькому клаптику граніту — виставка ж бо загороджена обмежувальними стрічками — перед імпровізованою трибуною топталася годину і десять хвилин, а оскільки організатори не поскупилися на вино, на хвилину навіть здалося, що дочекатися вітання Президента пощастить не всім. До того ж в «Українському домі» стара вентиляційна система, і година в задусі там іде за три. Врешті о 19.10 з ліфту вийшов заступник держсекретаря Маркіян Лубківський і вiдразу перейшов до віншування, а потім зачитав привітання Президента. Сивий, але підтягнутий і молодцюватий Іван Марчук зі смиренною мудрістю слухав усі слова на свою адресу, і про те, що він лев, який поїдає баранів, і про те, що українці тепер не мусять бігати до Сальвадора Далі, бо в нас є Марчук, бо знав — у нього за спиною 260 полотен, частина того, що він намалював, побачив, створив, вистраждав, вони вартісніші за всі слова. «Для мене в житті було головне, — сказав Іван Степанович, — дорогоцінний час, який я хотів прожити якнайповніше. — Я був у світах, я посіяв картини на всіх 5 континентах, але я завжди знав, що в мене є моя земля. Коли я був у Голландії, я здивувався, як можна малювати ту землю, як там можуть працювати пейзажисти, коли б їх привезти в Україну, тут із кожної точки можна малювати фантастичні пейзажі».
Стрічку, яка відділяла людей від картин, нарешті перерізали, і розбрелися гості між полотен, споглядаючи раннього Марчука, пізнього, зовсім свіжого, його реверанси Далі й Пікассо, його прихильність до наївного мистецтва, його темпераментний нефігуративний живопис і фантастичні пейзажі при світлі сонця і місяця, відтворені до найменших нюансів, але не реалістичні ландшафти, філософські картини. Як може одна людина створити такі різні, такі химерні, такі глибокі картини, і кількість ніяким чином не затьмарює якість. До того ж Марчук сягнув найвищої висоти — національного митця, в хитросплетіннях жил і кореневищ ти точно знаєш, що це Україна — архетипічна, а не формально декоративна. Ця найповніша виставка з усіх марчуківських експозицій працюватиме до 3 серпня на третьому поверсі «Українського дому», а потім, сподіваємось, роботи Івана Марчука можна буде побачити в його музеї. Заступник київського міського голови Володимир Яловий сказав, що місце для музею на Андріївському узвозі уже визначено, проект майже закінчено, тож у наступному році до 70-річчя Майстер матиме власний музей. Він складатиметься із трьох блоків — постійно діюча виставка-музей творів Марчука, творча майстерня художника із майстер-класом для молодих художників і виставкова площа для тимчасових виставок сучасних молодих художників. Маркіян Лубківський також повідомив, що в Парижі домовлено про виставку творів Івана Степановича наступного року, але місце ще уточнюється — Лувр чи Центр Помпіду.