На коня!

      У Сумах відбулася презентація програми «Відродження села — справа молодих». До цього питання звертаються всі, хто хоче продекларувати свою турботу про державу. Про нього говорять давно й настирливо, якщо не сказати набридливо: від радянського «стирання меж» між містом і селом до програм усіх і всяких кандидатів на всі та всілякі посади. Проте селу не стає краще. Часом здається, що воно живе не завдяки, а всупереч. І статистика, наведена міністром аграрної політики Олександром Баранівським, лише підтверджує це. Смертність у сільській місцевості щорічно на 163 тисячі осіб перевищує народжуваність. За останні п'ять років 178 сіл зникли з карти України. І така перспектива залишається стабiльною: за останні три роки у восьми тисячах сіл не народилася жодна дитина. Чи виживуть ці села?

Експеримент від Сокола Дмитра

      Тому цілком закономірно, що, обговорюючи проект програми Міністерства агрополітики з відродження села, кожен згоджувався з правомірністю звернення саме до молоді. «Нема молоді — нема діток у селі, — каже Тамара Сторожева, директор ТОВ «Зоря» з Тростянецького району Сумщини. — Нема діток — нема школи. Нема школи — немає села».

      Дмитро Сокол виступав на форумі і як директор ТОВ «Юськівці» Лановецького району Тернопільської області, і як випускник Сумського аграрного університету. Його, уродженого сумчанина, свого часу надихнули заклики викладачів спочатку технікуму, а потім університету про потребу йти працювати у село.

      «Я виріс у місті, села не знав, — каже Дмитро. — Тепер знаю!» — завершує іронічно. Бо ж справді не сподівався, що буде так непросто і проблемно. Виявилося, що на підтримку держави очікувати марно. Що немає звідки брати кошти для початку бізнесу. Що молода людина, яка приїздить у село, не має ніякого заставного майна, отож не може розраховувати на отримання кредиту. А до того у молодих додаються побутові проблеми. Адже безліч наших сіл не мають нормально розвиненої інфраструктури, спеціалістів не забезпечують житлом, не просто знайти роботу й подружжю, якщо молодий фахівець приїздить до села не сам...

      Список таких проблем продовжив серед інших і Герой України, досвідчений керівник Анатолій Криворучко. Говорячи про програму відродження села, він запропонував створити і відпрацювати модель сільського району. Щоб усе в ньому було продумано, щоб усе діяло, як у бджолиному вулику. «Не знаю, скільки ворогів у бджоли, — говорив Анатолій Тихонович, — а у цього Сокола їх не менше сорока — перевіряльників, контролерів різного масштабу, які не допомагають, а заважають працювати».

      А сам Дмитро не лише констатував прикру ситуацію, а й висловлював пропозиції. Наприклад, аби гарантом для кредитів молодих фахівців виступала держава. Щоб зі спеціальних фондів можна було отримати зерно без застави. Щоб існував фонд пального... Таких пропозицій у виступах молоді, яка приїхала на форум з різних областей України, було немало. Вони хотіли гарантованих «підйомних» для тих, хто їде на роботу до села.

      Бо поки Дмитро, щоб взяти кредит, віддав під заставу свою хату. А яким буде врожай, він не знає, адже господарство обробило не всю землю: без сторонньої допомоги у ТОВ «Юськівці» на це нині не здатні. Якщо восени ситуація з цінами буде кепська, доведеться все покинути, робить висновок молодий господар. «Я — живий експеримент, який полягає в тому, як молода людина з міста пішла працювати в село. Поки що цей експеримент триває...» — каже хлопець.

      Треба сподіватися, що «експеримент» продовжиться. Адже на Дмитра звернули увагу керівники міністерства. А голова правління «Промінвестбанку» Володимир Матвієнко привселюдно пообіцяв допомогти енергійному голові. Та скільки таких молодих потребує підтримки й потребуватиме її, якщо покладеться на державу й пропоновану нею програму і піде працювати у село?

100 тисяч для молодих

      Є села й господарства, катастрофічно занепалі. Є сильні й здорові, як приватне підприємство «Маяк» Котелевського району Полтавщини — одне з найбільших в області і з мільйонними прибутками. Із середньою заробітною платою у співробітників 750 гривень. І з можливістю побудувати власний Центр матері та дитини... «Я думаю, а куди ж іде молодь, якщо вона й до нас не йде, де рівень все-таки хороший?» — каже генеральний директор «Маяка» Тетяна Корост. І робить висновок: треба змінювати психологію підходу до залучення молодих кадрів. Сьогодні вже не можна казати: а нехай спробують, нехай собі зароблять. Треба забезпечити умови, за яких юнацтво схоче прийти у село й залишитися в ньому.

      Про це говорив, презентуючи програму першочергових заходів, і міністр Олександр Баранівський. «Якщо заробітна плата фахівця — медика, вчителя, культосвітнього працівника, юриста — в селі буде мінімум удвоє вищою від тієї, яку отримують їх колеги в місті, тоді у нас буде конкурс на заміщення посад сільських лікарів, сільських нотаріусів і навіть косметологів, — каже він. — Ми пропонуємо виділяти по сто тисяч гривень тим, хто, пройшовши відповідну фахову підготовку, створює приватне чи фермерське господарство, обов'язково переїхавши на постійне місце проживання в село». За його словами, «це будуть пільгові довгострокові безвідсоткові бюджетні кредити», на які міністр просить виділити один мільярд гривень із державного бюджету вже наступного року.

      Насамперед, вважає Баранівський, слід думати про забудову селянської садиби, заведення господарства. Як підрахували автори проекту, щоб наповнити програму реальним змістом, необхідно, аби у кожному районі за рік споруджували в середньому 20 сучасних садиб. Окрім того, у селі мають бути медичні заклади й заклади дошкільні та шкільні, дороги з твердим покриттям, комплекс підприємств для надання всіляких щоденних послуг, установи правопорядку.

      Потрібно багато чого змінювати і в законодавстві, й у визначенні пріоритетів, і в підготовці тих фахівців, які мають їхати до села. Адже дослідження показали, що вищі навчальні заклади, що діють в Україні, дають добру теоретичну, але слабку практичну підготовку. Як розповів Володимир Ладика, ректор Сумського національного аграрного університету, анкетування випускників показало, що 60 відсотків з них невдоволені практичними навичками, отриманими в університеті.

Рік села як спосіб порятунку

      Про те, що наступний рік буде Роком села в Україні, сказав Віктор Ющенко. Але справа не лише в оголошенні девізу-2006. «Перед нами надзвичайно непроста проблема, — каже глава держави. — Не можна відкрити шухляду, де лежать відповіді на безліч сьогоднішніх питань, — забагато втрачено. Дуже важливо зрозуміти важливість даної проблеми. Адже сільське господарство — не просто галузь, це спосіб життя. Це наша ідентифікація як українців і наша національна безпека. Коли йдеться про село, ми маємо зрозуміти, що це не панщина, не каторга, це — наша земля і наша держава».

      Віктор Ющенко сприймає село як його уродженець: без патетики, але з пієтетом. І вважає, що не можна відкладати вирішення його долі. Нині є кілька версій можливої політики щодо села. Їх пропонують громадські організації і політичні сили. У Сумах відбулося представлення версії Мінагрополітики, яке, як відомо, очолює креатура соціалістів.

      Президент же вважає, що необхідно вислухати всі пропозиції, всадовити всіх причетних за «круглий стіл» і віднайти уніфіковані підходи до цього питання. Звісно, важливо, аби люди, які йдуть в агробізнес, відчували підтримку держави. Відтак слід обговорювати питання і пільгових кредитів, і коштів на пільгове житлове будівництво для молодих фахівців. Село, на думку Президента, має стати суцільною вільною економічною зоною в сенсі оподаткування — треба лише розумно продумати цю систему. Слід належним чином заохотити тих, хто вже зі студентської лави орієнтуватиметься саме на роботу й життя в селі, тож, можливо, будуть засновані президентські стипендії для сільських професій. Буде створене інвестиційне агентство, яке працюватиме саме на сільську місцевість і агробізнес. І найголовніше, вважає Віктор Ющенко, бюджет-2006 має стати бюджетом села.

      Зі свого боку, голова Сумської обласної державної адміністрації Микола Лаврик запевнив, що область гарантує кожному сільгоспфахівцю, який поїде працювати в село, житло з водою, опаленням і супутниковою антеною. А якщо цей бізнесмен досягне необхідного мінімуму товарного виробництва, йому вручать ключі від легкового авто. Не «Мерседеса», звичайно, а вітчизняної машини, та все ж. Це, наголосив Микола Лаврик, будуть лише перші кроки. Надалі систему заохочень розроблять щодо медиків і учителів, які поїдуть у сільські лікарні та школи.

      «Хочеться, щоб цей проект був правдивим, — каже згадуваний уже Дмитро Сокол. — Бо зневірена літня людина — то півбіди, а зневірена молода людина — біда для держави». «Правди», — повторювали ті, хто дійсно стане (або не стане!) майбутнім нової України.

      «Якщо ми побалакаємо, а оці ось діти, відмінники, через рік поїдуть у село, а там зовсім погано, у що ж вони повірять ще?» — показував на своїх юних сусідів у залі заступник директора Роменського коледжу Сумського НАУ Володимир Маляренко, ділячись враженнями про форум.

      Нині є шанс наблизити або знову безкінечно віддалити, забалакавши, ту перспективу. Щодо останнього небезпека є. Бо під час форуму нападало таке собі «дежа вю», коли ніби переносився у «старі добрі» часи. Адже лунали раз по раз подяки Президенту, що «він цікавиться і є гарантом» (ніби не на те він і Президент), проголошувалася історичність моменту, «коли Президент починає новий державний курс щодо села»...

      Хай пробачать мені «штатні дякувальники» чи ті, хто навчив це робити навіть молодих, але саме в цьому є ризик. Бо ж так просто комусь подякувати і знову ніби зняти iз себе відповідальність: ми проголосили, а ви там розбирайтеся. Так не має бути, якщо є намір змінити ситуацію у державі. Бо ж село, як сказав Віктор Ющенко, — хрест колективний. І нести його всім разом.