Цей незбагненний банкрут...

      Публікація «Банкрут за власним бажанням» у газеті «Україна молода» за 30 квітня цього року викликала справжній шквал емоцій і відгуків, часом вельми категоричних.

      Зокрема, шановний екс-міністр промислової політики України, член-кореспондент Національної академії наук України Валерій Мазур побачив у ній не більше й не менше як образу своєї честі та гідності. Навіть вимагає від редакції публічного вибачення. І це тоді, коли його прізвище згадують у вищезазначеній публікації лише один раз та й то у рамках цитати з офіційного звернення генерального директора відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» Віталія Вербаса до Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко. Отож порадимо шановному Валерію Леонідовичу почитати статтю 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», яка так і називається — «Звільнення від відповідальності». Визначальну її частину процитуємо дослівно: «Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо... 3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян...» .

      Називає недостойною нашу публікацію і генеральний директор відкритого акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» Геннадій Кийко. Але це знову емоції. А нам, відверто кажучи, хотілося б отримати навіть від невдоволених публікацією конструктивний відгук. Головна її тема все ж — штучне доведення підприємства до банкрутства і розкриття всіх механізмів такого діяння. Маєте що аргументовано заперечити — будь ласка, для конструктивних суджень шпальти нашої газети завжди відкриті. Але коли як головний аргумент неодноразово повторюють слово «брехня», навіть шановний член-кореспондент Академії наук, то даруйте. Де та брехня? Який конкретно факт не відповідає дійсності? А все решта є оціночними судженнями. З цього приводу теж хочеться декому порадити почитати статтю 47-1 Закону України «Про інформацію», яка теж називається «Звільнення від відповідальності». «Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень... Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості», — її визначальні положення теж начебто звучать конкретно.

      Керівництво «Дніпрополімермашу» вдалося до ще одного методу — думки трудового колективу. Це мимоволі нагадує часи не настільки давно минулі, коли все робилося від імені «трудящих». Те, що трудящі й самі гаразд не знають, що відстоюють, не біда. Проте цей метод, справді силовий, надто ж при розв'язанні корпоративних спорів, нині набув повального характеру. Адже «звернення трудового колективу» часто-густо слугує звичайнісінькою ширмою для вирішення чиїхось корисливих інтересів.

      Та й звідки така впевненість у простих людей, робітників та службовців, що санація та банкрутство їхнє підприємство врятують. Звісно, проти начальства не попреш — якщо воно каже, то так і є. Але чи усвідомлюють люди, що банкрутство призведе до відлучення від власності насамперед акціонерів, які не потрапили до списку кредиторів? Опублікуй його — і хоча б одного робітника чи службовця з 2-10 акціями там не знайдеш, як би не хотів. Оце і весь секрет. То чи не є подібні посилання на спільну думку «трудового колективу» звичайним шахрайством? Тим паче зручно її «вивчати» перед черговим скороченням штатів. Спробуй-но не підпишися. Та ще й за нинішнього дефіциту робочих місць.

      Не менше вражають дії голови спостережної ради «Дніпрополімермашу» Ігоря Лаврута, який звернувся до правоохоронних органів з вимогою порушити... кримінальну справу стосовно журналіста нашої газети, який свого авторства стосовно публікацій довкола підприємства ніде не засвідчував. Звинувачує він нашого колегу не більше й не менше як у розповсюдженні конфіденційної інформації. Постановка питання напрочуд цікава. Адже ту «конфіденційну» інформацію можна спокійно почерпнути з постанови Бабушкінського районного суду Дніпропетровська від 10 лютого 2004 року.

      Валерій Мазур також звинувачує нашу газету в ще одній, на його думку, неточній інформації. Мовляв, «Дніпрополімермаш» є не єдиним в Україні виробником прес-форм для вулканізації шин, як ми написали. Що цікаво, ці сумніви Валерія Леонідовича розвіяв не хто інший як вищезгадуваний... Геннадій Кийко, на сторінках дніпропетровської газети «Вісті Придніпров'я» (номер за 23 вересня 2004 року): «Підприємство є одним із найбільших в Україні та СНД виробником прес-форм для вулканізації пневматичних та масивних шин, камер, обідних стрічок та діафрагм. Наша продукція застосовується на всіх шинних заводах країн СНД і становить близько 90 відсотків від їхньої потреби у шинних прес-формах за нашою спеціалізацією». До речі, та публікація так і називалася — «Дивимося у майбутнє з оптимізмом». І раптом — ні сіло ні впало — «рятівна санація» . Здоровим глуздом такі катаклізми справді збагнути важко. Адже ті ж «Вісті Придніпров'я» повідомляють про зростання обсягів виробництва на «Дніпрополімермаші» відразу на 566,3 відсотка.

      Ще категоричніше Валерій Леонідович Мазур звинувачує нашу газету в такій, на його думку, суттєвій неточності: «... Я поцікавився на «Дніпрополімермаші» відносно суті фактів, які наведені в статті, і отримав відповіді. «Дніпрошина» ніколи не надавала фінансову допомогу «Дніпрополімермашу» для виплати заробітної плати» . Що тут скажеш? Як  відповідь на це просто процитуємо пункт 1 Угоди № 538 від 19 березня 1998 року: «Займодавець (ВАТ «Дніпрошина» ) виділяє фінансову допомогу в сумі 344000 грн. з перерахуванням на розрахунковий рахунок Займоотримувача (ВАТ «Дніпрополімермаш»)...» . Більше того, «Дніпрошину» ще й звинувачують у тому, що заборгувала 3 мільйони гривень, які під різними приводами не повертає. Тут теж привертає увагу одна цікава деталь: чому ніхто не посилається на судові рішення з цього приводу? Чи не тому, що їх у природі просто немає. А голослівні заяви до справи, як кажуть, не пришиєш.

      Наша газета для дискусій відкрита. Але тільки для дискусій конструктивних, а не таких, коли замість аргументів виплескують одні емоції. Таке зазвичай буває хіба що тоді, коли зачіпають за живе. З усього видно, наша публікація все ж зачепила... Отож і своєї мети досягла.