Успішний актор і театральний режисер, Валерiй Шалига цілком би міг обійтися без такого перманентного головного болю — особливо в умовах провінції, — як мистецтво рухомого зображення. Не випадково митець напівжартома приказує: «Для мене театр — це жінка, кіно — коханка: живеш з однiєю, а бігаєш до іншої». Проте схоже на те, що всі свої сорок два роки він прожив з обома і не збирається поки що кидати ні першу, ні другу.

До посуду всі ми ставимося приблизно однаково і використовуємо, як правило, за призначенням: перефразовуючи відомий анекдот про боксера, ми з нього їмо. А тим часом саме посуд може стати тим цінним спадком, який передаватиметься у родині з покоління в покоління. Справді, ну кого сьогодні здивуєш картинами чи коштовностями? А от поставити на стіл чайний сервіз, вироблений у позаминулому столітті, та налити запашного чаю в нереально красиву чашку — ось він, фунт родзинок, що з часом лише додає у вартості.