«На­род­на во­ля» — жер­т­ва сво­бо­ди сло­ва по-бі­ло­русь­ки

      Ре­дак­цію опо­зи­цій­ної га­зе­ти «На­род­на во­ля» от­ш­ра­фо­ва­но на 100 міль­йо­нів бі­ло­русь­ких руб­лів (це приб­лиз­но 46 ти­сяч до­ла­рів США). Так про­дов­жи­ла­ся бо­роть­ба бі­ло­русь­кої вла­ди з опо­зи­цій­ною пре­сою.

          Са­ме в 100 млн. міс­це­вих руб­лів суд Ле­нін­сь­ко­го ра­йо­ну Мін­сь­ка не­що­дав­но оці­нив честь і гід­ність од­но­го з пар­тій­них лі­де­рів Бі­ло­ру­сі — гла­ви Лі­бе­раль­но-де­мок­ра­тич­ної пар­тії (ЛДПБ) Сер­гія Гай­ду­ке­ви­ча. При­во­дом для звер­нен­ня ос­тан­ньо­го в суд ста­ла пуб­лі­ка­ція на сто­рін­ках «На­род­ної во­лі» про тіс­ну спів­пра­цю ЛДПБ з ре­жи­мом Сад­да­ма Ху­сей­на під час пе­ре­бу­ван­ня то­го при вла­ді в Іра­ку. Йшло­ся про кон­фі­ден­цій­ні уго­ди між бі­ло­русь­кою й ірак­сь­кою сто­ро­на­ми, у ре­зуль­та­ті яких два дик­та­тор­сь­ких ре­жи­ми до­по­ма­га­ли один од­но­му. Зок­ре­ма, Гай­ду­ке­вич ні­би­то за­бор­гу­вав ко­лиш­ньо­му ірак­сь­ко­му ре­жи­му май­же міль­йон до­ла­рів, який не від­дав до цьо­го дня: як ві­до­мо, «друг Сад­дам» на­ра­зі че­кає су­ду як між­на­род­ний зло­чи­нець.

      Що ж сто­су­єть­ся осо­бис­тос­ті Гай­ду­ке­ви­ча, то йо­го ре­пу­та­ція до­сить сум­нів­на. За ос­тан­ні ро­ків де­сять він ус­тиг ви­я­ви­ти се­бе в зов­сім різ­них, ча­сом про­ти­леж­них «ам­п­луа»: то со­рат­ни­ка Жи­ри­нов­сь­ко­го, то йо­го опо­нен­та, то опо­зи­ці­о­не­ра що­до Лу­ка­шен­ка, хо­ча і ду­же згід­ли­во­го, то пал­ко­го при­хиль­ни­ка вла­ди, який лає чим­дуж усю мож­ли­ву опо­зи­цію. Ві­зи­ти ж в Ірак, крім пред­с­тав­ни­ків пар­тії Гай­ду­ке­ви­ча, здій­с­ню­ва­ли тіль­ки пред­с­тав­ни­ки вла­ди, при­чо­му лю­ди, близь­кі до пре­зи­ден­та Лу­ка­шен­ка.

      Під час су­до­во­го про­це­су спів­ро­біт­ни­ки «На­род­ної во­лі» пред'яви­ли, як во­ни вва­жа­ли, до­ку­мен­таль­ні до­ка­зи сво­єї пра­во­ти. Це офі­цій­ні ма­те­рі­а­ли уря­до­вих ус­та­нов США, у яких по­да­но точ­ні зве­ден­ня з ви­ді­лен­ня квот на си­ру наф­ту Лі­бе­раль­но-де­мок­ра­тич­нiй пар­тії ірак­сь­кою вла­дою ча­сів Сад­да­ма Ху­сей­на. Але суд­дя Лю­бов Ва­ле­вич не взя­ла до­ку­мен­ти до ві­до­ма і наз­ва­ла їх під­роб­кою.

      Ні­як не поз­на­чи­ло­ся на під­сум­ках роз­г­ля­ду і свід­чен­ня ко­лиш­ньо­го пер­шо­го зас­туп­ни­ка Гай­ду­ке­ви­ча, який  за­ли­шив пар­тію, — він ка­зав, що сво­го ча­су від іме­ні ше­фа осо­бис­то брав участь у пе­ре­го­во­рах із вла­дою Сад­да­ма про одер­жан­ня квот на си­ру наф­ту від ірак­сь­кої дик­та­ту­ри.

      «Як­що ви­хо­ди­ти з іс­ну­ю­чої прак­ти­ки су­дів, то на­віть по кри­мі­наль­них спра­вах, пов'яза­них з убив­с­т­вом лю­ди­ни, ро­ди­чі за­гиб­ло­го одер­жу­ють як ком­пен­са­цію за мо­раль­ний зби­ток у де­сят­ки ра­зів мен­ше, ніж за­раз при­суд­же­но на ко­ристь Гай­ду­ке­ви­ча», — пи­ше в од­ній зі ста­тей ре­дак­тор «На­род­ної во­лі» Йо­сип Се­ре­дич. Він заз­на­чає, що ре­дак­ція на­по­ля­га­ти­ме на сво­їх прин­ци­пах. Біль­ше то­го, її твер­д­жен­ня  вже зна­хо­ди­ли своє ві­доб­ра­жен­ня на­віть у рі­шен­нях вла­ди. Не від­мо­ви­ла­ся ж га­зе­та в по­пе­ред­ні ро­ки від кри­ти­ки го­ло­ви Бі­ло­русь­кої те­ле­ра­ді­о­ком­па­нії Єго­ра Ри­ба­ко­ва — і ось Ри­ба­ков уже два ро­ки пе­ре­бу­ває за гра­та­ми, за­суд­же­ний за служ­бо­ві злов­жи­ван­ня...

      По­ки  ж у спра­ві про Гай­ду­ке­ви­ча й наф­ту ре­дак­ція нап­ра­ви­ла ка­са­цій­ну скар­гу на рі­шен­ня Ле­нін­сь­ко­го рай­су­ду у Мін­сь­кий місь­кий суд.

      До ре­чі, це не пер­ша за ос­тан­ні ро­ки спро­ба на­тис­ну­ти на «На­род­ну во­лю». Кіль­ка ра­зів ре­дак­ція що­ден­ної га­зе­ти, яка ду­же опе­ра­тив­но ре­а­гує на по­дії і на­дає три­бу­ну всім ба­жа­ю­чим, одер­жу­ва­ла по­пе­ред­жен­ня від Мі­ніс­тер­с­т­ва ін­фор­ма­ції. Од­не з ос­тан­ніх — че­рез ви­хід у світ на сто­рін­ках ви­дан­ня по­лі­тич­ної прог­ра­ми но­вої по­лі­тич­ної си­ли, яку ви­рі­шив сфор­му­ва­ти й очо­ли­ти екс-рек­тор Бі­ло­русь­ко­го дер­жу­ні­вер­си­те­ту Олек­сандр Ко­зу­лін. Мі­ніс­тер­с­т­во «за­че­пи­ло­ся» за те, що но­ве об'єд­нан­ня не за­ре­єс­т­ро­ва­не офі­цій­но в Мін'юс­ті, а то­му наз­ва­ло пуб­лі­ка­цію дек­ла­ра­цій Ко­зу­ли­на не­за­кон­ною. (Піз­ні­ше ко­лиш­ній рек­тор був об­ра­ний лі­де­ром од­ні­єї з опо­зи­цій­них пар­тій — Бі­ло­русь­кої со­ці­ал-де­мок­ра­тич­ної гро­ма­ди). Над га­зе­тою весь ми­ну­лий рік пос­тій­но ви­сі­ла заг­ро­за зак­рит­тя. Зас­туп­ник ре­дак­то­ра Алесь Си­ло­вич на по­чат­ку ро­ку, на­пев­но, сто­мив­шись від бо­роть­би, поп­ро­сив по­лі­тич­но­го при­тул­ку в од­ній із єв­ро­пей­сь­ких кра­їн.

      За сло­ва­ми Жан­ни Лит­ви­ної, го­ло­ви прав­лін­ня Бі­ло­русь­кої асо­ці­а­ції жур­на­ліс­тів, «На­род­на во­ля» — один із сим­во­лів не­за­леж­ної пре­си в Бі­ло­ру­сі, і як­що ми доз­во­ли­мо ос­та­точ­но роз­п­ра­ви­ти­ся з нею, то го­во­ри­ти про ін­с­ти­тут не­за­леж­ної пре­си, про роль ці­єї пре­си для Бі­ло­ру­сі вже не бу­де мож­ли­вим. Це єди­на на сьо­год­ні не­за­леж­на що­ден­на га­зе­та. Як­що втра­ти­мо її, втра­ти­мо ду­же ба­га­то».

ДОВІДКА «УМ»

      «Народна воля» — друга легенда білоруських ЗМІ після неіснуючої нині незалежної газети «Свобода». Починалася вона як державне видання («Народна газета») ще  в 1991 році. Але це була та ж команда, ті ж творці, той самий лідер — Йосип Середич. Коли після «білих плям у газетах» 1995-го Лукашенко зняв Середича з посади, заснована ним нова недержавна газета «Народна воля» вийшла з шапкою, написаною колишнім шрифтом.

      У липні цього року «Народній волі» виповнюється 10 років. Її тираж — майже 30 тисяч екземплярів, що досить багато в порівнянні з іншими незалежними виданнями суспільно-політичного формату. Номер «НВ» коштує 360 рублів — це як талончик на трамвай чи жетон на метро — дешевше, ніж номер будь-якої іншої опозиційної газети. Це приблизно вдвічі дорожче, ніж ціна одного номера державної газети, як-то «Радянської Білорусі» чи «Народної газети».