Бої за першу виСОТу

      Прірва, що відділяла Україну від Світової організації торгiвлi, вчора стала значно мілкішою, хоч як намагалися завадити цьому опозиціонери зі своїм «передовим загоном» (у цій ролі відновлюють свої бійцівські якості комуністи). Після довгих «дебатів» із рукоприкладством і взаємними образами, на тлі заблокованої президії й під звуковий акомпанемент невигадливих «шумових ефектів» Верховна Рада почала-таки ухвалювати законопроекти, необхідні для вступу нашої держави в СОТ. Зокрема, незважаючи на протести комуністів, «регіоналів», есдеків(о) та членів Комітету ВР iз питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, парламентарії «дали життя» багатостраждальному Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо імплементації законодавства до вимог багатосторонньої угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) СОТ)».

      Тепер «піратським» дискам в Україні життя не буде — відповідно до ухваленого документа, за «незаконний оборот дисків для лазерних систем зчитування, устаткування і сировини для їхнього виробництва, матриці» встановлено кримінальну відповідальність. І хоча багато хто з противників закону наголошував, що, по-перше, тепер за бажання посадити за грати можна буде, по суті, будь-кого, хто записує на лазерні диски, наприклад, фотографії для друзів, а по-друге, «чорну мітку» цим законодавчим актом видано тільки вітчизняним «піратам», а для краденої інтелектуальної власності, ввезеної з-за кордону, навпаки, встановлюється, «роздолля», цивілізований світ тепер має бути нами задоволений. Адже питання про захист авторських прав, які порушує «піратська» продукція, ставила перед Україною не тільки СОТ і навіть не тільки Сполучені Штати Америки, про які безперервно згадували в сесійній залі комуністи, а й Європа. «Вдумайтеся, Україна — на першому місці в світі у чорному списку!» — лякав журналістів у кулуарах задоволений ухваленням цього законопроекту віце-прем'єр з євроінтеграції Олег Рибачук. І наголошував, що якби парламентарії не ухвалили закон про захист інтелектуальної власності, «інші закони по СОТ можна було б і не голосувати» — все одно в такому випадку «дорога до СОТ Україні була б закрита точно».

      Але у зворотний бік цей причинно-наслідковий зв'язок не діє. І ухваливши закон «про диски», депутатам належало підтримати ще не один законопроект, аби після 12 років «мурижиння» (термін Рибачука) цього процесу нарешті відчинити своїй державі двері до СОТ. Однак сказати значно легше, ніж зробити. У цьому, очевидно, переконалася і Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, яка раніше вельми впевнено «обіцяла», що проблем із ухваленням «СОТового» пакета не буде.

      Утім принаймні одну свою обіцянку Юля виконала: у вівторок разом із Президентом приїхала до Верховної Ради, щоб «морально підтримувати» своїх спраглих до євроінтеграції прибічників, яким так і не вдалося «оформитися» у бодай більш-менш сталу більшість. Але на головне «дабл Ю» країни у парламенті чекала не надто тепла зустріч: на той час «червоний загін» блакитної «контрреволюції» вже слухняно оточив президію, заблокував спікера й першого віце-спікера і всім своїм виглядом яскраво демонстрував (супроводжуючи свої дії недвозначними коментарями), що «кіна», тобто голосування, не буде.

      Аргументація капіталістично-комуністичної «масовки» була проста, як Основний закон: поки законодавці-сумісники не складуть депутатські повноваження й не перестануть ганьбити Конституцію, нема чого й мріяти про вступ до СОТ, як і про нормальну парламентську роботу взагалі. Виглядало це, відверто кажучи, смішно (термін «жалюгідно» вже так зрісся з новітньою опозицією, що зайвий раз навіть не хочеться його вживати). І, на жаль, вкотре доводиться зауважити, що ініціаторами цього цирку, хай навіть опосередковано, виступили представники нової влади, які всупереч власним передвиборчим обіцянкам поважати закон спокійненько його порушували. І хтозна, скільки часу це б іще тривало, якби не опозиційно-блокувальний скандал. Якби ж усі призначені у виконавчу владу нардепи взяли приклад із «першопрохідців» — Олега Рибачука, Миколи Томенка, Оксани Білозір та інших «виконавців» і одразу «здали» свої депутатські мандати, опозиції, власне, й сказати було б нічого, не те що таку виставу влаштовувати.

      «Любі друзі! Я звертаюся до кожного з вас — незалежно від того, чи належить депутат до проурядової більшості, — як до громадянина: підтримайте ці надзвичайно актуальні для національних інтересів закони!» — звернувся до сесійної зали Президент. Крики й галас одразу вщухли. Є у Віктора Ющенка такий талант: коли він говорить, його завжди слухають. «Друзі, йдеться не про кольори чи ідеологію, а чи буде ринок навколо України опанований Україною, чи будемо ми говорити однiєю абеткою, працювати за одними правилами... Чи можна буде наші прекрасно створені літаки приземлити на виставці в Парижі й ніколи не боятися, що їх арештують», — умовляв залу В.Ю. «Друзі» вмовити себе не дали й після промови Президента продовжили скандувати: «Сумісників геть». На тому вівторкове вечірнє засідання й закрилось.

      Зранку наступного дня комедія розпочалася знову. Спокійно заслухавши запити й зачитавши заяви, комуністи з есдеками швиденько зайняли місця попередньої дислокації, щойно зайшлося про «СОТові» закони. Цього разу в «глядацькому залі» за виставою спостерігали вже тільки урядовці на чолі з Тимошенко — Президент перебував з візитом на Сумщині. Оточивши трибуну, на якій виблискував свіженькою фарбою «відредагований» плакат із фотографіями та прізвищами сумісників (замість «ющенкОвці», «морозОвці», «тимошенкОвці» на ньому тепер було написано «ющенкІвці», «морозІвці» тощо), «блокатори» приготувалися тримати оборону. Для більшої переконливості вони ще й озброїлися сиренами, якими «завивали» депутатки-комуністки. І як уже спікер не просив, не «умоляв» і не закликав колег «бути людьми», «не сприяти зниженню авторитету Верховної Ради» та «не помилятись, намагаючись таким чином підвищити свій рейтинг перед парламентськими виборами», з місця не зрушили. Не допомогли навіть запевнення спікера в тому, що заяви про складення повноважень народних депутатів подали вже дев'ятеро (на що голова регламентного комітету Валентин Матвєєв парирував, що тільки шестеро: Сергій Іванов, Олексій Івченко, Микола Поліщук, Павло Рябікін, Василь Цушко і Станіслав Ніколаєнко) сумісників. До речі, принагідно Володимир Литвин відповів на «закиди деяких депутатів», опубліковані «Україною молодою», про те, що нібито тримає у своєму сейфі заяви про складення повноважень нардепа, які дехто із сумісників уже давно написав. «Я сейфом не користуюся з відомих причин», — запевнив Володимир Михайлович.

      Зрештою справа двiчi доходила навіть до бійки, і до поламаних ще звечора мікрофонів у президії ледве не додалися ще й поламані руки-ноги. Сердешний Литвин тільки хапався за голову і запевняв, що «Верховна Рада буде працювати за будь-яких умов», навіть якщо парламентарії «організують стінка на стінку». Спікерові навіть довелося попросити ввести в зал охорону, хоча його вже й так як могли захищали «підлеглі» з фракції Народної партії та деякі БЮТівці (особливо старався Андрій Шкіль) і «нашоукраїнці». Між іншим, «регіонали» участі в тисняві не брали взагалі, спостерігаючи за нею збоку. Як пояснював у кулуарах Тарас Чорновіл — через те, що «сьогодні перейдено грань, яку не можна переходити. Це стосується особистих випадів на Литвина. І це дещо змінило ставлення депутатів до блокування трибуни, хоча в цілому не міняє ставлення до ситуації».

      Але, незважаючи на всю цю божевільню, пакет законопроектів, необхідних для вступу України в СОТ, таки вдалося зрушити з місця. Щоправда, в цілому парламент ухвалив тільки кiлька законiв. Також вдалося ухвалити в першому читанні закони «про семечки» (так любовно нардепи називали акт про ввізні ставки мита на насіння деяких видів олійних культур), про внесення змін до Закону України «Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів» та про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (щодо філій іноземних банків). Загалом, нагадаємо, у «СОТовому» пакеті значиться 14 законопроектів... Хоча, не виключено, що процес, який уранці «пішов», увечері прискорився, і на той час, коли ви читаєте ці рядки, більшість необхідних законів уже ухвалено. І «второй этап антигосударственного путча, который начался в декабре в Верховном Суде» (так охрестив ухвалення кількох перших законів комуніст Юрій Соломатін, який заради такої нагоди навіть відійшов від свого залізного правила розмовляти у ВР тільки державною мовою), знову завершився перемогою «помаранчевих».