Від вулиці до колонії лише один крок. (Фото Укрінформ.)
Приділяти більш-менш належну увагу проблематиці неповнолітньої злочинності держава почала лише зараз, після зміни влади. Лише протягом останнього місяця питання щасливого дитинства i повернення сімейних цінностей неодноразово порушувалися на найвищому державному рівні.
Нагадаємо, що вже під час нещодавнього «круглого столу» «Реформування системи захисту прав дитини в Україні» Віктор Ющенко запропонував МВС розробити механізм ефективного реагування на факти зникнення дітей, до того ж невдовзі буде введено систему щомісячного письмового звітування МВС Президентові за результатами роботи в цьому напрямi. Програма боротьби з безпритульністю буде пріоритетом при формуванні бюджету на 2006 рік.
Тим часом, як повідомив «УМ» начальник Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець, сьогодні за «колючкою» колоній перебуває понад три тисячі неповнолітніх засуджених, ще близько двох тисяч підлітків чекають вироку суду в слідчих ізоляторах. Ще ціла «армія» підлітків (12 тисяч) перебуває на обліку підрозділів кримінально-виконавчої інспекції — тобто ті, кого засуджено умовно і з випробувальним терміном.
Для цих юних злочинців від 14-ти до 18-ти в країні існує 11 спеціальних виховних колоній, одна з них, Мелітопольська на Запоріжжі — для жінок. А це 163 дівчинки, серед яких є навіть вбивці... Суспільство негативно сприймає злочинний світ, навіть якщо він має дитячі очі. Та якщо діти — це квіти життя, то саме людська байдужість здатна перетворити їх на бур'ян. Але саме для підлітків не все втрачено, їх легше перевиховати, ніж дорослого злочинця.
Атрибутика української «малолєтки» нічим не відрізняється від «дорослої» зони. Той же казарменний тип з нарами у два яруси, ті ж «параші», наглядові вежі, колючі дроти i невибаглива кухня з розрахунку 5 гривень на добу. Єдина відмінність — є школи, ПТУ чи їх філії. Наповненість класів різновікова, адже 40 % підлітків до засудження ніде не вчились i не працювали, а 65 % — не мали повноцінного піклування та виховання, оскільки є сиротами або з неповних сімей. А тут від освіти не втечеш, та й спеціальність яку-не-яку можна отримати. За словами пана Кощинця, цього року шкільні атестати отримали майже 800 вихованців колоній. Хто бажає, може заочно вступити до ВНЗ, щоправда, не до будь-якого. Четверо випускників вже скористалося цією можливістю.
Останнім часом почали поліпшуватися i умови утримування засуджених підлітків, у Департаменті з питань виконання покарань намагаються позбавити пострадянські «малолєтки» колоніальної атрибутики. Василь Кощинець вважає, що задля того, щоб остаточно реформувати систему утримання, потрібна чітка концепція: чи залишати «гуртожитки» казарменого типу на 10—50 осіб, чи переходити на європейський камерний тип на 3—5 осіб. Але швидко перейти до «єврокамер» Україна не готова. Тому зараз реальнішою є концепція покращення побутових умов в колонії, коли вона могла б нагадувати піонертабір, хоча й з гратами. Пан Кощинець повідомив, що за цими двома напрямами зараз в очолюваному ним Департаменті йде ретельна підготовка, i невдовзі концепції буде винесено на розгляд Президента i уряду.
Але й ті зміни, які відбуваються, потребують значних коштів. Система відбування покарань утримується з держбюджету лише на 47 % від потреби. Втiм сьогодні колонії стали більш відкритими для громадських організацій, благодійних фондів, які беруть активну участь в їх забезпеченні i не лише.
Як приклад, Ковельська колонія для неповнолітніх, начальник якої Олександр Філаретов розповів «УМ», що саме завдяки Фонду «Софія» в його режимній установі було створено реабілітаційний центр (придбано будинок в селі Усичі для дітей-сиріт, де вони можуть жити після звільнення), створено навчальний центр з підготовки пекарів і взуттєвиків. А ще — дільниця соціальної адаптації для вихованців, яким до звільнення лишилося півроку. Тут кожен бажаючий власноруч може приготувати собі їжу на електроплитці, випрати одяг на сучасній техніці і взагалі почувається більш вільним. Нещодавно за допомогою Королівства Нідерландів в колонії театр «Срібний острів» зробив постановку вистави проти наркотиків. Пан Філаретов вважає хибною думку, що не слід робити умови в колоніях кращими, ніж в декого на волі.
Найголовнішим є питання адаптації юних засуджених після виходу на волю. В цьому переконані не лише нинішні «опікуни» підлітків у колоніях, а й педагоги-науковці, соціологи i навіть церковні діячі. Так декан факультету соціології та психології Київського національного університету ім. Т. Шевченка Володимир Євтух переконаний, що готувати до волі слід не лише цих дітей, а й суспільство до сприйняття цих маленьких людей, вчити їх толерантності. Що й казати, якщо далеко не кожен викладач університету погоджується прочитати декілька лекцій в колонії. Тим часом дітям конче важливо відчути, що в них рівні можливості з тими, хто досвіду в'язниці не мав. Вчити долати ситуації, коли суспільство не сприймає їх. А ще потрібні справжні соціальні дослідження науковців, щоб зрозуміти настрої дитини після покарання.
Як вважає начальник Департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх Михайло Цимбалюк, багато хто говорить про толерантність, але, як правило, не знаходиться бажаючих, щоб дитина з колонії на волі сіла за одну парту з його дитиною. За ізоляцію цих підлітків виступають i шкільні вчителі! Менше педагогічного клопоту.
А поки що першу допомогу з адаптації підліткам надають на місцях. Звісно, супровід районних відділень кримінально-виконавчої інспекції важко назвати цілком достатнім. Влада на місцях здатна хіба що допомогти з роботою, навчанням чи житлом. Психологічну допомогу лише вчаться надавати різні соціальні служби при центрах чи Будинках для дітей та молоді. Та й це лише в тому випадку, якщо підліток до них звернеться самостійно.
Керівник однієї з таких служб для неповнолітніх, засуджених до альтернативних видів покарань i тих, які перебувають в місцях позбавлення волі, при Київському центрі соціальних служб для молоді Тетяна Пітатєлєва розповіла «УМ», що вони вже добре знають, як простягнути руку допомоги, але якщо дитина цю руку не прийме... зробити щось неможливо, успіху можна досягти лише в перші дні адаптації. Адже кожна дитина, звільнившись, переживає внутрішній страх, бо в колонії їм казали куди йти, коли їсти, а на волі проблемою часто є навіть проїзд в громадському транспорті. Останнім часом соціологи не чекають, доки ці діти прийдуть до них, а частіше приходять за грати самі — окрім обов'язкових соцслужб, у кожній колонії починають створювати консультаційні пункти, де регіональні центри намагаються охопити своїх земляків.
Юні душі зацікавили i церкву, яка намагається «лікувати» їх через наближення до Бога. Особливу зацікавленість в цьому демонструє УПЦ Московського патріархату в особі архієпископа Львівського i Галицького Августина, який одночасно є членом правління Всеукраїнської міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі». Побувавши в багатьох СІЗО, ІТТ та «дорослих» зонах, архієпископ згадав, як вперше побував у виховній колонії i не відчув там звичного для таких установ важкого запаху. Спілкуючись з підлітками, він сказав, що лише від них залежить, чи «смердітимуть» в дорослому майбутньому їхні душі. Порівняння, звісно, ледь не біблійське. Але отець Августин, мабуть, таки дещо помилився, бо майбутнє ув'язнених підлітків залежить не лише від них самих, а й вiд здоров’я суспiльства.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
