В Ірані «всьому голова» аятола Хаменеї.
Ніхто не сумнівається, що під час виборчої кампанії президент-елект мав міцну підтримку ортодоксальних духовних кіл країни, але він також заручився в другому турі, 24 червня, підтримкою 17 мільйонів звичайних іранців (його суперника з табору реформаторів Рафсанджані підтримали 10 мільйонів виборців), що дає окремим іранським аналітикам підставу вважати, що в практичній діяльності на посаді президента він дещо пом'якшить свою консервативну політичну програму. Ахмадінеджан змушений буде певним чином віддячити «яструбам» з Революційної Гвардії та ісламської міліції Басідж (ветерани ірансько-іракської війни 1980—88 років), які в прямому сенсі доклали руку до його перемоги, оскільки були стовідсотково мобілізовані на голосування, але він не може також ігнорувати ті популістські обіцянки, які з такою переконливістю роздавав простим виборцям.
Рафсанджані також обіцяв багато, але виборці пам'ятали, що він є доволі багатою людиною. Але Ахмадінеджад, син коваля, видався їм більш привабливим в образі іранського Робін Гуда, який приструнить багатих та вирішить усі проблеми їх, бідних та знедолених. Люди захотіли побачити його своїм, не зіпсованим жодними західними впливами, які приписують Рафсанджані. Досить сказати, що Ахмадінеджад, як і значна частина іранських чоловіків, не відмовляється від західних костюмів. Але він принципово не одягає краватку, символ західного «загнивання». Недарма ж після оголошення результатів виборів перемогу святкували зі сльозами радості на очах усі райони Тегерана, де мешкає біднота, а в районах вілл та людей середнього достатку панувала траурна тиша.
Ахмадінеджад сам мешкає у скромному будинку в тегеранському районі Нармак, де живуть представники середнього класу. Саме перед цим будинком у ніч після виборів зібралися його прихильники, скандуючи: «Ахмадінеджад, зупини експлуатацію людей».
Іранці давно зрозуміли, що консервативна ісламська революція 1979 року не спромоглася виконати свою ключову обіцянку — створити в країні суспільство соціально-економічної справедливості. Вона обернулася роками і десятиліттями бездарного керування економікою, корупцією, дискримінацією та кумівством, на грунті яких в Ірані виріс маленький клас надбагатих людей, норми поведінки яких цілком відрізняються від десятків мільйонів тих, які ведуть жебрацьке існування нижче межі бідності. Прірва між бідними та багатими така широка, що теперішні іранські лідери намагаються вже не згадувати про гасла революції 1979 року. Рівні інфляції та безробіття в країні б'ють рекорди. 10 мільйонів іранців змушені виживати за суму менше одного долара на день.
Саме бідні піднесли на вершину влади Ахмадінеджада. Вони ще не усвідомлюють, що, можливо, зробили чергову велику помилку. Бо платформа президента-електа, з якою він здобув таку блискучу перемогу, — це програма соціального та економічного ретрограда: вона в значній мірі грунтується на ультра-консервативній інтерпретації релігійної доктрини, зазначає інтернет-агенція «Юразіянет». Наприклад, Ахмадінеджад відстоює відновлення сегрегації чоловіків і жінок. У зв'язку з цим певний іранський політолог похмуро пожартував, що той, хто поспішить тепер придбати тисячу чадр для жінок, невдовзі стане багатим, оскільки з приходом нового президента вони стануть обов'язковими для всіх представниць прекрасної статі. І це шлях вирішення проблем бідних?
На першій прес-конференції після перемоги на виборах Ахмадінеджад заявив: «У моєму уряді не буде місця для радикалізму». Але вже під час другої публічної появи, минулого четверга, він назвав свій виборчий тріумф «новою ісламською революцією», яку потрібно поширити на весь світ, повідомила агенція «Франс пресс». Тим самим Ахмадінеджад перекреслив усю свою помірковану повиборчу риторику. Державна іранська інформагенція ІРНА цитує його дослівно: «Завдяки крові наших мучеників нова ісламська революція здійснилася. Ісламська революція 1384 року (такий тепер у цій країні рік за традиційним іранським календарем. — Авт.) покінчить, якщо Бог того забажає, з несправедливістю в усьому світі. Ера придушень, режимів-гегемонів, тиранії та несправедливості добігає кінця. Хвиля ісламської революції невдовзі накриє увесь світ». Тут Ахмадінеджад повертається до революційної риторики 1979 року, вожді якої також запевняли, що їхня революція невдовзі пошириться на весь світ. Але про це пам'ятають хіба що політики-ветерани, а теперішніх лідерів світу слова президента-електа просто лякають, бо скидаються на офіційне оголошення війни невірним.
Такі заяви також виходять з пануючого до цього часу в Ірані переконання, що ця країна є єдиною у світі, де іслам «практикується правильно». Тому війна проти невірних — це воля божа, а Іран при цьому — інструмент в руках Божих. Після подібних заяв 1979 року вже наступного 1980 року розпочалася ірано-іракська війна, яка тривала вісім років і забрала життя більше мільйона осіб. Ахмадінеджад офіційно вступить на пост у серпні, але лідери сусідніх арабських країн уже тепер прораховують можливі наслідки його появи на політичній мапі Близького Сходу.
Враховуючи те, що президент уже заявив про намір продовжувати ядерні програми Ірану, не може залишатися байдужою і решта світу, передусім країни ЄС та Сполучені Штати. Тим більше що Ахмадінеджад, виявляється, вже реалізовував на практиці свої революційні гасла.
Наприкінці минулого тижня американська газета «Вашингтон пост» повідомила, що у листопаді 1979 року 23-річний студент Тегеранського університету Махмуд Ахмадінеджад брав безпосередню участь у захопленні посольства США в Тегерані. Більше того, він був засновником радикальної студентської організації, яка здійснила цю акцію. Іранські радикали спочатку взяли в заручники 90 співробітників посольства, 52 з яких утримували на його території впродовж 444 днів. Заручників було звільнено завдяки посередництву Алжиру лише 20 січня 1981 року в день інавгурації президента Рональда Рейгана. Троє з колишніх заручників упізнали під час репортажів з іранських виборів по американському телебаченню Ахмадінеджада як одного з керівників нападників та особу, яка неодноразово допитувала їх.
Наразі прес-служба іранського президента заперечує, що він брав участь у штурмі посольства. Але кар'єра «студента» після тих подій пішла стрімко вгору. Ахмадінеджад стає офіцером спецслужб, у досить молодому віці призначається командуючим Революційної гвардії, займає пост мера Тегерана, незмінно залишається фаворитом духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї.
Якщо Вашингтон офіційно внесе Ахмадінеджада до списку терористів, то не може бути й мови про будь-які контакти між США та Іраном. Утім новообраний президент уже в першій публічній заяві проголосив, що він не бачить потреби у контактах зі США та Ізраїлем. За таких умов виникає майже реальний привид американсько-іранської війни. Окремі американські фахівці з іранських справ уже обговорюють можливі аспекти такої війни в цілком серйозних виданнях, зокрема у впливовому часописі Foreign Affairs («Закордонні справи»). Вони виходять з того, що ще три роки тому президент Буш відніс Іран, разом з Іраком та Північною Кореєю, до так званої «вісі зла». Війна в Іраку триває вже третій рік, а Іран та Корея наразі перебувають «на прицілі». Іранський правозахисник, адвокат у політичних процесах, професор Юсеф Молає висловив думку, що Ахмадінеджад раніше чи пізніше своїм радикалізмом «збільшить ймовірність американської військової інтервенції до Ірану».
Першим з адміністрації Джорджа Буша на результати виборів в Ірані відреагував саме голова Пентагону Дональд Рамсфелд, який заявив у інтерв'ю телеканалу «Фокс Ньюс»: «Нікого не повинно дивувати, що відбулися псевдовибори, в яких переміг твердоголовий політик. Президент-елект не є приятелем демократії і не є приятелем свободи». Той же Рамсфелд послав першу «вісточку» новій владі. У день другого туру виборів 24 червня в аеропорту Тегерана приземлився перший за останні 25 років американський пасажирський літак. Цю подію можна було б трактувати як початок нормалізації відносин та нової американсько-іранської дружби. В дійсності — навпаки. Це ознака можливого початку війни. На літаку була встановлена апаратура для аеророзвідки, а над територією Ірану він з'явився під претекстом технічної несправності, в результаті якої нібито збився з курсу і був примусово посаджений у столичному аеропорту літаками іранських ВПС. Точно таку ж тактику Пентагон застосовував проти Багдада напередодні інтервенції до Іраку.
Частина американських аналітиків вважає, що війна з Іраном є невідворотною. Суперечки ведуться лише стосовно того, якими методами вона має вестися. І чи вдасться у цьому випадку Сполученим Штатам легалізувати інтервенцію шляхом проведення відповідної резолюції через Раду Безпеки ООН? Докази (правдиві чи не зовсім) про те, що Іран становить ядерну загрозу для світу, можна знайти. Але майже з упевненістю можна сказати, що Росія, яка «дружить» і зі Сполученими Штатами, і з найбільшими їхніми ворогами, накладе вето на резолюцію про застосування сили стосовно Ірану, оскільки пов'язує з цією країною великі політичні та економічні надії.
Якщо навіть абстрагуватися від питання легальності можливої війни, то залишається без відповіді ще важливіше питання: чи США переможуть у такій війні? Відповідь на нього, скоріше, негативна. Вашингтон на цей час не має достатньо військ (і коштів) навіть на те, щоб ефективно окупувати Ірак. А різниця між Іраком і Іраном — велика. Після військової авантюри в Кувейті та поразки у війні в Перській затоці 1991 року Саддам Хусейн так і не спромігся відновити військову міць своїх збройних сил. А іранці після болючих уроків ірано-іракської війни 1980-88 років послідовно розбудовували свою армію, чисельність якої на цей час становить 520 тис. військовослужбовців. Іранська армія має на озброєнні 1600 танків, 2700 артилерійських установок та 200 літаків. Для перемоги американці мали б виставити проти Ірану армію приблизно такої ж чисельності. Таке завдання — з розряду фантастики.
Звичайно, залишається інший улюблений прийом Пентагону — тотальні бомбардування країни з повітря та військових кораблів у Перській затоці. Але таке рішення було б самогубчим для Америки. За такого розвитку подій Іран, населення якого становить 69 мільйонів, може безпроблемно ввести до Іраку щонайменше 300-тисячну армію, і більшість з тих 140 тисяч американських військовослужбовців, які на цей час базуються в Іраку, вже ніколи не побачать своїх рідних. При цьому варто нагадати, що суніти, які становлять 20-25 відсотків населення Іраку і ставляться до американців різко негативно, радо допоможуть іранцям у різні «Великого Сатани», як вони називають США.
За таких обставин єдиним виходом для Вашингтона, якщо він не прагне вляпатися в чергову безнадійну авантюру, залишається шлях поступового розхитування іранського правлячого режиму. Існують кілька способів ведення такої практики. Передусім послідовна підтримка та фінансове підгодовування іранської опозиції, включно з Комуністичною партією (хоча окремим американським консерваторам таке може намаритися хіба що у кошмарних снах), ідеологічна обробка молоді великих міст, яка більш схильна захоплюватися зразками західної масової культури, ніж проблемами ісламу. Але все ж більш перспективним, з точки зору американців, є розхитування режиму шляхом розпалювання релігійної та етнічної ворожнечі. З першим буде трохи важче, оскільки іранське керівництво дуже ревно захищає свободи релігійних меншин. 89 відсотків населення Ірану відноситься до шиїтської гілки ісламу, а 10 — до сунітської. Тобто країна майже монорелігійна. Один відсоток релігійних меншин, включно з євреями та християнами, користується широкими правами, включно з закріпленими за ними місцями в парламенті.
Більш «перспективним» видається розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Перси (власне іранці) становлять лише 51 відсоток населення, а іншими великими етнічними групами є азербайджанці (24 відсотки), гілакі та мізандарані (вісім відсотків), курди (сім відсотків), араби (три відсотки). Є також балучі, туркмени, вірмени, ассирійці та інші меншини. «УМ» уже повідомляла, що напередодні виборів у провінції Хузестан на півдні країни, де мешкають переважно араби, відбулися заворушення зі смертельними жертвами. Не виключено, що вони були інспіровані з-за кодону. Можливо, ЦРУ вже запустило в дію один зі своїх планів у цьому напрямку. Чи можна повірити, що заворушення з вимогами створення арабами своєї незалежної країни в цьому регіоні відбулися випадково, якщо врахувати, що в ньому видобувається 80 відсотків іранської нафти? Іншим «перспективним» для ЦРУ напрямком є підготовка в північних районах Іраку курдських бойовиків з метою наступного їх перекидання в сусідні населені курдами райони Ірану з метою викликати повстання курдів проти урядових військ. Курдський фактор уже був вдало використаний під час інтервенції до Іраку. Наразі курди найкраще надаються як генератор постійних малих проблем для офіційного Тегерана.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
