«Геній в обмотках»

      У червні минуло 108 років від дня народження відомого всьому світу теоретика космонавтики Юрія Кондратюка. А наприкінці 70-х років минулого століття над встановленням його особистості працювала спеціальна комісія Академії наук України.

      Нині здається неймовірним, але ще на початку шістдесятих років минулого століття, коли вже на повну потужнiсть відбувалось освоєння Космосу, ім'я Юрія Кондратюка з ним зв'язували далеко не всі. Дружина і дочка латиського інженера Фрідріха Цандера, котрий створив перший ракетний двигун, наприклад, були категорично проти того, щоб прізвище «якогось Кондратюка» стояло поруч із відомими прізвищами Кибальчича, Ціолковського і Цандера. Свій протест вони направили в Російську академію наук, де збиралися видавати збірник наукових статей цих учених під назвою «Піонери ракетної техніки...». Деякі вчені зайняли позицію родини Цандера, і РАН змушена була провести власне розслідування, удавшись до послуг Інституту криміналістики. На підставі наданих фотографій і зразків почерку криміналісти зробили висновок, що Георгій (Юрій) Кондратюк з Луцька справді не має відношення до космонавтики.

      Але хто ж ховався і чому під чужими документами? На рахунок цього існує безліч версій. Завідувач науково-дослідним сектором Полтавського музею авіації і космонавтики Сильвестр Гордійович Шафарчук судить про це на підставі документів і свідчень родичів людини, котра назавжди ввійшла в історію космонавтики як Юрій Кондратюк.

Мачуха хотіла, щоб Олександр Шаргей зник назавжди

      — На даний момент про Юрія Васильовича Кондратюка написано понад тисячу статей і книжок, — говорить Сильвестр Гордійович. — Більше, ніж про когось із теоретиків і практиків космонавтики. Це дійсно неординарна і загадкова особистість, а навколо таких людей завжди складалися легенди. Але історію не дозволено прикрашати, видаючи бажане за дійсність. Щодо цього у нас часто виникали суперечки з покійним уже двоюрідним братом Кондратюка, Анатолієм Володимировичем Даценком, котрий аж до початку сімдесятих років не знав, що Юрій Кондратюк і Олександр Шаргей — це одна й та сама особа, а потім почав активно поширювати свої спогади. Ну, не будемо погано про покійних. Спасибі Анатолію Володимировичу хоча б за те, що музей зміг придбати в нього деякі меблі, що стояли в будинку їхньої спільної бабусі, уродженої Айзики Фрідріхівни Розенфельд, яка після того, як вихрестилась і вийшла вдруге заміж, стала Катериною Кирилівною Даценко.

      — Але аж ніяк не єврейське походження стало причиною зміни Олександром Ігнатійовичем Шаргеєм імені, по батькові й прізвища...

      — Отут постаралася його мачуха. Сашин батько, який працював статистом в одному з петербурзьких відомств, одружився зі своєю коханкою Оленою Петрівною Карєєвою, не будучи офіційно розлученим з Людмилою Львівною (у дівоцтві Шліппенбах). У 1910 році Олена Петрівна чекала дитину, а мама Олександра, переконана революціонерка, після арешту і катувань, як вважають, утратила розум і свої останні дні провела в закладі для душевнохворих у Полтаві. З Гнатом Бендитовичем вони помирають з різницею в пару років — він у тому-таки 1910 році, практично відразу після народження дочки Ніни, а вона — між 1912 і 1913 роками (документів про смерть Людмили Львівни не збереглося). Незабаром узагалі єдиними рідними людьми в Олександра залишилися тільки мачуха і маленька сестра по батькові, котра теж носила прізвище Шаргей. З Петербурга вони перебралися в Київ, а Сашка після громадянської війни добрий знайомий Олени Карєєвої улаштував механіком на цукровий завод у Малу Виску Херсонської губернії (тепер це Кіровоградська область. — Авт.). Швидше за все, побоюючись за подальшу долю дочки, а не за долю пасинка, як стверджують деякі дослідники, Олена Петрівна через свою подругу, котра працювала в одній з київських гімназій, дістає документ на ім'я Георгія Васильовича Кондратюка, 1900 року народження. Що це за документ, достеменно невідомо. А виплив обман зовсім випадково. У 1960 році в одному з наукових журналів з'явилася стаття за підписом хранителя спадщини Костянтина Ціолковського Бориса Микитовича Воробйова, якому Кондратюк теж довірив збереження своїх наукових праць. Стаття була присвячена 60-річчю Юрія Васильовича. А незабаром автору прийшов лист із Сибіру, від Якова Шаєвича, одного з біографів Кондратюка, який знав його таємницю. Воробйов відправив свого аспіранта В. Тростникова у відрядження в Київ, де той і розшукав мачуху забутого вченого. Олена Петрівна відповідала знехотя, але все-таки повідомила, що Юрій Кондратюк насправді є Олександром Шаргеєм, який народився 21 червня за новим стилем 1897 року в Полтаві, а в 1916 році вчився в Політехнічному інституті імені Петра Великого. Це були дуже важливі дані, що дозволили вести подальші пошуки цілеспрямованіше. А вже в 1978 році, коли велася серйозна робота із з'ясування особистості Кондратюка (для цього було навіть створено спеціальну комісію на чолі з віце-президентом Академії наук України Георгієм Писаренком), дещо відкрила завісу над сімейною таємницею і Ніна Шаргей, котрій мама наказала мовчати. Отож Ніна Гнатівна перед смертю розповіла, що документ померлого від туберкульозу у віці 21 року Георгія Кондратюка, який був родом з Луцька, передав маминій подрузі її колега, старший брат покійного, Володимир. І Олена Петрівна з першою ж нагодою відправила його в Малу Виску, вклавши в томик поезії Шиллера.

      — А чому жінка побоювалася за долю дочки?

      — Ну як же! Олександр Шаргей двічі воював на боці контрреволюції — перший раз у царській армії, другий — у денікінській. А в ті роки не дуже-то церемонилися з такими. Ледве що — і до стінки. Природно, Олена Петрівна боялася, щоб біографія пасинка не вплинула на життя дочки. Мачуха хотіла, щоб Олександр Шаргей зник, випарувався. Не даремно був обраний документ людини саме з Луцька. Це місто тоді належало Польщі, а хто стане шукати «кінці» в іншій державі? Хоча висувалися версії, начебто Олександр Шаргей убив політпрацівника, і тому змушений був ховатися під вигаданим прізвищем, і що забрав документи пораненого товариша. Говорили також, що під час Великої Вітчизняної він потрапив у полон і працював на німців, що вмер у сибірських таборах...

      — Хвилинку, ви говорите про Георгія Кондратюка?..

      — Бачите, церква не розрізняє імен Георгій і Юрій, і багато хто саме цим пояснює те, що з'явився Юрій Кондратюк. Але, мені здається, це питання ще варто досліджувати. Можливо, документ був перероблений.

      — Принаймні Олександрові Шаргею такий поворот долі теж був вигідним?

      — Він мучився від того, але вибір був зроблений. А через чотири роки Юрій-Олександр приймає рішення узагалі виїхати з України в Москву, щоб ніхто випадково не розкрив його таємниці.

Кондратюк не прийняв пропозиції Корольова працювати разом, побоюючись, щоб його не викрили?

      — Сильвестре Гордійовичу, у Юрія Кондратюка за плечими була тільки Полтавська чоловіча гімназія і два місяці Петербурзького політехнічного інституту, але його роботи були відразу ж визнані в науковому світі. Чому ж він не продовжив навчання і змушений був займатися не впровадженням своїх ідей у практику, а конструюванням елеваторів, естакад, вітряних електростанцій?

      — До речі, він це робив геніально. Якби не загибель Орджонікідзе в 1937 році, який курирував проект, на Ай-Петрі в Криму, можливо, дотепер стояла б найбільша у світі вітряна електростанція на 12 тисяч кіловольт, загальною висотою 165 метрів із двома вітроколесами по 80 метрів у діаметрі. Вперше в практиці пропонувалося зробити бетонну вишку (до цього в подібних спорудженнях використовувався тільки метал). Причому проект групи Кондратюка був визнаний кращим за проекти колективів двох провідних інститутів енергетики — Московського і Харківського. На жаль, устигли тільки закласти фундамент...

      А щодо співпраці... Корольов хотів узяти Кондратюка в групу вивчення реактивного руху і навіть запропонував йому заповнити анкету. Юрій Васильович подивився на неї і відмовився. Швидше за все, побоявся, щоб його не викрили.

      — Відомо, що особливий інтерес до особистості Юрія Кондратюка був проявлений після 1969 року, коли американські астронавти зробили успішне висадження на Місяць. Тоді керівник проекту Джон Хуболт заявив, що в цьому їм допомогла книжка забутого в Росії механіка Кондратюка. Саме після цієї заяви пошуки біографічних даних великого вченого почали вестися в Полтаві. Чи знайшлися тут люди, якi знали Сашка Шаргея? Про що вони згадували?

      — Цим займалася і нині здорова місцевий історик Віра Никанорівна Жук. Вона узяла фотографію з особистої справи студента Петроградського політехнічного інституту Олександра Шаргея і показала її викладачу Полтавської чоловічої гімназії №2 Володимирові Степановичу Оголевцеву. «Це мій учень!» — відразу ж упізнав він юнака на фотографії. Володимир Степанович згадував про Сашка Шаргея як про цілеспрямованого й обдарованого хлопця, який мав чудові здібності в математиці й інших точних науках, тому і закінчив гімназію зі срібною медаллю. Ще, говорив старий учитель, Сашко любив грати у футбол, кататися на човні по Ворсклі, плавати, ковзатися, тонко розумів гумор, музику, багато і вдумливо читав.

      — Шкода, що так склалася доля «генія в обмотках», як назвав Юрія Кондратюка Олесь Гончар. І особисте життя в нього не склалося?

      — Я вам зараз розповім одну дуже цікаву історію, що внесла суттєві корективи в біографію відомого теоретика космонавтики.

      У 1988 році, коли, здавалося, про Кондратюка вже було все відомо, Борис Іванович Романенко, який працював під його керівництвом у 1940—1941 роках у проектному відділі Проектно-експериментальної контори вітряних електростанцій у Москві, видає брошуру, до якої ввійшли вже відомі факти з біографії Юрія Васильовича і його власних спогадів. Один з примірників автор дарує дружині відомого інженера Злобіна, з яким Кондратюк проектував вітряні електростанції. І Антоніна, прихопивши книжечку, відправляється на курорт у Кисловодськ. Між процедурами її читає, а до неї в цей час підсідає ще одна відпочиваюча-москвичка. «Що читаєте?» — запитує Злобіну, щоб зав'язати розмову. «Про Юру Кондратюка», — відповідає та. «А ви знаєте, моя подруга Галя зберігає листи від нього», — зовсім буденно повідомляє жінка, яка підсіла. І це повідомлення внесло дуже важливі корективи в біографію Юрія Васильовича.

      По-перше, як з'ясувалося потім, він мав цивільну дружину, Галину Павлівну Плетньову, котра працювала у Наркомсоцзабезі. В нашому музеї зберігаються три листи, які Галина Павлівна дійсно берегла до кінця свого життя. У них він називав її Галушечкою, Галушенькою, писав, «зі мною, як завжди, все благополучно». По-друге, завдяки цим листам удалося змінити дату загибелі Юрія Кондратюка. Раніше вважалося, що теоретик космонавтики загинув в ополченні при обороні Москви 3 жовтня 1941 року. Але як же загинув, якщо останній лист, адресований Галині Плетньовій, датовано 1 січня 1942 року? На жаль, відповідь на нього так і не була вручена адресату. Борис Романенко, довідавшись про це, за старим телефонним довідником розшукав рядового (пізніше полковника) взводу, у якому служив помічником командира Кондратюк, Дергунова. Колишній рядовий розповів, що сам він був поранений 22 лютого 1942 року і відправлений у госпіталь, а через три дні туди ж був доставлений ще один боєць, котрий і повідомив, що їхній взвод тільки що цілком загинув. Тому в архіві змінили дату смерті Юрія Кондратюка, записавши, що він був убитий між 23 і 25 лютого 1942 року. Але де його прах, точно не відомо.

Олександр МАРТИНЕНКО.