Особливості полягають у тому, що на Вінниччині переважають сільські мешканці, і при великій густоті населення немає великих міст, які могли б хоч би теоретично претендувати на конкуренцію з обласним центром. Скажімо, Жмеринка, другий за величиною населений пункт області, од Вінниці менший удесятеро, інші райцентри представлені ще меншими містами та селищами.
Каталізатором процесів стали подальші обговорення в районах концепції реформи із запрошенням місцевих керівників, сільських голів, членів політичних партій. Чітко окреслилися й конкретні групи противників змін, і типові аргументи, які вони наводять на свою користь. За даними члена робочої групи з підготовки проекту реформи, керівника апарату облдержадміністраціі Віктора Вікалюка, в управлінській ланці кожного з районів, які передбачається ліквідувати, можуть втратити роботу до ста чоловік. Як можна було спрогнозувати, найбільший спротив виник якраз у «неперспективних» райцентрах, і висловлюють його насамперед місцеві еліти.
На громадському обговоренні в смт Тиврів, що зібрало 250 чоловік, прийнято звернення до Президента і Голови Верховної Ради, у якому наголошується на передчасності проведення адміністративно-територіальної реформи. Тиврівчани вважають, що спершу треба узгодити головні засади реформи із чинними законами, створити економічні, фінансові та соціальні передумови до неї і лише потім братися за ножиці й клей.
Аналогічні настрої в місті Липовець набули інституційного оформлення — тут створено і зареєстровано громадський комітет «За справедливу адмінреформу» (куди, до речі, увійшли також активісти торішнього виборчого штабу «Нашої України»). Але на додачу до схожих засадничих позицій липівчани захищають ще й, образно кажучи, власну ковдру, яку з них намагаються стягнути. Вони вимагають аргументованих пояснень: чому в пропонованому проекті майбутнього великого району центром має стати Погребище, а не Липовець, який має певні переваги?
Мітинг у смт Піщанці зібрав кількасот чоловік, і вони переважною більшістю проголосували за антиреформаторську резолюцію. Заступник голови селищної ради Іван Бойко у розмові з кореспондентом «УМ» висловився категорично: «Моя думка негативна. Крім розорення села, ця реформа більше нічого не дасть. З 60-х років ми подібну реформу вже проходили, після цього щезли господарства, щезли села... Там залишилась пустка, і відповідно менше сільського населення. Це буде ще одна реформа, яка погубить село». Не тішать Івана Васильовича і обіцяні широкі повноваження рад базового рівня у розпорядженні коштами, і право першої ночі з податковими надходженнями. Він вважає, що корінь проблеми в іншому: «Був би цей бюджет сьогодні, було б його наповнення, а то розпоряджатися немає чим! Ліквідували колгоспи, а що взамін прийшло? Незорані й незасіяні поля, знищені ферми. Треба створити такі умови, щоб на селі працювало виробництво, це головне. Буде виробництво — буде і бюджет». У цих словах — жорстка правда практика, який уже завтра може отримати зі спільної комунальної власності району у власність селищної громади лікарню, освітні та культурні заклади, а їх не буде за що утримувати.
Аналіз колективних листів, що надходять в обласну адміністрацію, та виступів на обговореннях, як твердить Віктор Вікалюк, показує: майже вісімдесят відсотків людей вважають, що адміністративно-територіальна реформа назріла, її потрібно проводити. «Але що стосується конкретики, одні кажуть, треба проводити, але не в нас, другі кажуть, треба проводити, але не сьогодні», — усміхається співрозмовник. Проте принципових доказів «проти» не наводить ніхто, вони переважно зводяться до незручностей, які отримають рядові громадяни: помітно віддаляться районні «столиці», до них буде важче і дорожче добиратися через погане транспортне сполучення та незручну мережу автодоріг, що досі розбудовувалась довкола іншого центру, для багатьох віддаляться і центральні садиби укрупнених територіальних громад. Описане перш за все свідчить про реакцію керівників, а пересічні люди, на думку Вікалюка, не обізнані з напрямами реформи і не уявляють, що вона для них дасть, тому й виникають побоювання. Він вважає, що над роз'ясненням просто ще треба попрацювати, і коли люди зрозуміють, що їм пропонують, то й реакція зміниться.
Звучить не надто переконливо. У відповідності до одного з відомих законів Паркінсона, традиційно консервативному середньостатистичному мешканцеві подільського села устократ легше зрозуміти інші речі, набагато конкретніші і наочніші: відстань, яку треба подолати до найближчої адміністрації, час, який слід на це потратити, і — найвідчутніше! — вартість автобусного квитка. А розмови про зміну принципів оподаткування, про нові особливості бюджетного процесу і про реальне самоврядування громад так і залишаться балачками про не зовсім ясні абстракції, аж поки пересічний громадянин не пересвідчиться у їхній правоті на власному маленькому гаманцеві.
Коли на одному кінці спектру ставлень до реформи — різке неприйняття, коли в центрі його — побоювання перед незвіданим та обережно-зважене намацування ногою неслизьких місць, то на протилежному кінці ми зустрічаємося з упевненим оптимізмом людей, які переконані: альтернативи змінам немає. А найоптимістичніше зі всіх, з ким довелося спілкуватися в ході підготовки цього матеріалу, налаштований Сергій Татусяк — депутат обласної ради, керівник обласної організації Народно-демократичної партії і місцевого товариства «Україна—Польща». З 1997-го по 2004-й він поперемінно працював на посадах заступника голови облради та голови облдержадміністрації, і весь час серйозно вивчав досвід і наслідки адміністративно-територіальної реформи у Польщі (зі Свєнтокшиським воєводством Вінниччина багато років підтримує побратимські взаємини).
Татусяк вважає, що саме досвід поляків для нас може бути найбільш корисним через схожість стартових умов. Наприкінці вісімдесятих у західного сусіда була та ж сама «радянська» модель влади, але за п'ятнадцять років її вдалось ефективно реформувати і зробити сучасною європейською.
У 1990 році сейм прийняв перший Закон «Про гміну» (адміністративна одиниця низового, сільського рівня), який і поклав початок реформі. Потім знадобилося ще вісім років, щоб наповнити громаду гміни реальними повноваженнями, які поступово передавалися з центру на низовий рівень. І тільки в 1998-му настала черга власне територіальної реформи — укрупнення громад і повітів. На реалізацію її прийняли ще два закони: «Про повіт» і «Про воєводство», які не дублюють один одного (для порівняння скажемо, що для врегулювання усіх цих комплексів правовідносин ми досі обходились одним Законом «Про місцеве самоврядування в Україні»). При формуванні нових територіальних громад відштовхувались від орієнтовної кількості мешканців 4-5 тисяч, але за пріоритетну ознаку обирали не чисельність, а історичні та виробничі традиції, які склались у регіоні. Дуже скрупульозно підходили до кожної громади, а остаточне рішення про об'єднання схвалювалось лише після того, як такі рішення були прийняті на рівні гмін.
Адміністративно-територіальна реформа обійшлася Польщі в 12 мільярдів євро зі всіх джерел фінансування, причому левову частку коштів надав Європейський союз. (До слова сказати, за той же час країна отримала близько 100 мільярдів євро іноземних інвестицій.)
Та навіть за таких сприятливих умов для частини суспільства зміни проходили болісно. Передусім вони стосувались управлінців, які могли втратити роботу. Для того, щоб зняти напруження, у Польщі була розроблена спеціальна державна програма, людям надали соціальні гарантії, можливість отримати новий фах і працевлаштуватись. Не обходилося й без прорахунків. Наприклад, спершу хотіли робити територіальну реформу, але потім пересвідчились, що це неправильно, повернулись назад і продовжили реформу адміністративну.
Сергій Татусяк переконаний, що Україні потрібно йти такими ж етапами, і поки цього не зроблять — ефекту не буде: «Я згодний з тим невдоволенням, яке є. Якщо ж ми вірно проставимо пріоритети, всі проблеми відійдуть, я в цьому впевнений. Тільки коли центр передасть повноваження, коли вже чітко сформується база повноважень на всіх рівнях, отоді переходити до територіальної реформи. Але те, що запропоновано сьогодні Безсмертним, і в часі, і в просторі, і в фінансовому плані не має перспективи».
Проте мало користі, якщо громадяни боязко стоятимуть перед невідомістю і на пальцях гадатимуть, що може вийти з масштабної реконструкції країни, адже краще раз побачити, ніж сто разів почути. І тут напрочуд доречними виявляються міжнародні зв'язки місцевих органів влади, якими за сприяння облдержадміністрації активно опікується Татусяк, на громадських засадах очолюючи відповідну координаційну раду. З міжнародної науково-практичної конференції «Регіональна політика», яка відбулася у квітні в Польщі, він повернувся з попередніми домовленостями про співпрацю на рівні регіонів з данцями, шведами, фінами, словаками. Тепер їхні делегації очікують у Вінниці на святкування Дня незалежності і готують проекти угод про співпрацю: сьогодні Україна в Європі модна, і треба максимально скористатися шансами.
На новий щабель піднялись і стосунки з поляками. Якщо торік вперше були підписані прямі угоди між шістьма гмінами та шістьма подільськими селами, то цьогорічна травнева поїздка Сергія Татусяка в Польщу принесла щедрий урожай: 220 гмін із трьох воєводств висловили готовність укласти різносторонні угоди із сільськими радами Вінниччини, обмінятися делегаціями, а в перспективі вийти на створення спільних культурних, гуманітарних та бізнесових проектів, на допомогу в підготовці кадрів тощо.
І ось тут вплив досвіду і результатів польської адмінреформи неможливо переоцінити. Знайомство наших сільських та селищних голів, депутатів місцевих рад із реальним функціонуванням справді самоуправних територіальних громад дасть незрівнянно більше, ніж найкрасномовніші словесні переконування. Бо тоді люди, напевно, і по-іншому глянуть на антиреформаторський «рух опору», і дадуть іншу відповідь на питання, як проводити реформу в Україні: «не в нас і не сьогодні» чи «тут і зараз».
Роман Безсмертний,
віце-прем'єр-міністр з питань адміністративно-територіальної реформи
Боятися реформи не слід, слід її пропагувати — таку думку ще раз висловив «профільний» віце-прем'єр в інтерв'ю журналістам у суботу. Роман Безсмертний «абсолютно позитивно» ставиться до акцій протесту проти адмінреформи, в тому числі й тих, які відбуваються в його рідному районі — Макарівському на Київщині. Безсмертний пояснює такі протести «нерозумінням суті реформи» і має намір боротися з ними шляхом роз'яснення населенню того, що вони виграють від проведення реформи. Зокрема, в Макарів він поїде пояснювати особисто. До речі, днями віце-прем'єр був на Львівщині, де відбулися громадські слухання з цих проблем; у них взяли участь також польські посадовці, керівники гмін, котрі вже відчули позитиви подібної реформи.
«Треба передати повноваження демократії і ресурси з верхнього рівня на місця, але для цього потрібно мати визначені просторові межі, куди передавати. Ця реформа проводиться не лише для того, щоб міняти кордони, — вона для поліпшення соціального самопочуття населення, — обіцяє Роман Безсмертний. — Виграють передусім мешканці сіл і невеликих селищ». За попередніми підрахунками, пояснює заступник глави уряду, після адмінтерреформи консолідований бюджет лише Київської області зросте майже вдвічі.
Крім того, «сьогодні земля між населеними пунктами нічийна, а нічийна — це вона бісівська називається, а тому її треба вернути під юрисдикцію територіальних громад», — каже Безсмертний. Відтак, за його словами, після реалізації адмінреформи землею розпоряджатимуться не державні чиновники, а місцеві громади.
На запитання, що робити, коли ця Верховна Рада не підтримає законопроект стосовно адмінтерреформи, Безсмертний відповів: «Будемо чекати [обрання] наступної Верховної Ради».
Микола Томенко,
віце-прем'єр-міністр з гуманітарних та соціальних питань
Під час п'ятничної інтернет-конференції в агенції «Укрінформ» Микола Томенко фактично пішов проти колеги Безсмертного, заявивши, що сьогодні в Україні не варто поспішати з проведенням адміністративно-територіальної реформи. Зокрема, за словами Томенка, він як віце-прем'єр з гуманітарних та соціальних питань не підтримує ідею укрупнення сільських шкіл, оскільки, на його думку, це стане однією з причин вимирання життя на селі. Сьогодні, зазначив пан Микола, «жодна реформа не варта нічого, якщо при ній порушуються соціальні чи економічні права громадян». За словами Томенка, він «готовий, щоб ми пішли на якийсь експеримент», «хоча буде по-людськи мені шкода той регіон, який під експеримент потрапить».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
