Пароль: «Завтра буде завтра» Відгук: «Не кажи гоп...»

      Поступово ми звикаємо до всього українського — правда ж, звучить парадоксально і життєствердно водночас? Нам смакують українські харчі, в піку діорам-лакруа ми носимо речі вітчизняних виробників — вони, щоправда, «трішечки» дешевші, але зараз не про це, — слухаємо українську музику і навіть дожили до тих щасливих днів, коли можемо дивитися українське кіно. Останній процес цього місяця, без перебільшення, вийшов на загальнонаціональний рівень: цілими родинами українці всідалися біля своїх просто телеків або й навіть домашніх кінотеатрів і занурювалися у прай-тайм «Нового каналу». Пароль цього навколоекранного флеш-мобу — «Завтра буде завтра». Відгуків щонайменше два: «Не кажи гоп, поки не перескочиш» (для скептиків) та «Інакше й бути не може» (для всіх інших). Причому патріоти українського кіно можуть бути як серед скептиків, так і серед усіх інших.

      Отже, на «Новому каналі» відефірив чотирнадцятисерійний фільм «Завтра буде завтра». Кажуть, попередньо керівництво каналу ощасливити своїх телеглядачів багатосерійкою планувало у травні, але щось там не склалося, і «Завтра буде завтра» вписали до сітки мовлення нового сезону. Якщо керуватися цифрою рейтингу — а вона навіть вища, ніж у Діми Нагієва та його «Вікон», — то проект можна назвати успішним. Але будьмо чесними — нічого нового у сучасне кіно серіал не привніс. (Iдеться, звісно, не про світовий кінематограф з його мільярдною кількістю нулів у рядку «бюджет» — про наш, український, який отримав просто ще одну назву у своєму скупенькому реєстрі).

      Сюжет, запропонований Тетяною Гнєдаш, виглядає дуже органічним на тлі численних аферистів, олігархів, бандюків, зеків, багатих батьків і дітей, що ласим поглядом позирають на спадщину — словом, усіх героїв тих серіалів, якими загодовує нас наше дороге телебачення. Щоправда, до честі пані Гнєдаш, свою історію вона виклала у формі казочки з майже щасливим кінцем. Казковим є сам сюжет (дівчина з дитбудинку закохується у сина олігарха, татусь якого, аби розладнати майбутнє весілля, запроторює її до в'язниці, а вона виходить і боржок пригадує). Казковими є й різноманітні придумки в ході дії — як вам героїня Тетяни Назарової, яка закохується в очкарика Рому настільки, що віддає йому торбинку з діамантами на суму сім мільйонів баксів і зворушливо махає, проводжаючи його у  космос? Я зовсім не проти домислів подібного характеру, але ж вони мають бути якимись переконливішими... Згадаймо, як на роль Жені Лукашина з «Іронії долі, або З легкою парою» пробувався Андрій Миронов. Геніальний актор, але ж — типовий красень-мужчина, і повірити, що такого розкішного чоловіка колись проігнорувала якась Іра, просто неможливо. Щодо Мягкова ж — скільки завгодно! Тут же дружина олігарха без особливих сумнівів втюрюється в нескладного, дивакуватого хлопця, а чому так сталося — глядач повинен додумувати сам. Найперше, що спадає на думку, — вибрик багатенької тітоньки, яка нудиться від того, що життя навколо не фонтанує адреналіном і драйвом. У душу цій жінці зазирати чомусь зовсім не хочеться...

      У «Завтра буде завтра» грають наші відомі актори — Богдан Ступка, Тамара Яценко, Богдан Бенюк, Ада Роговцева, компанію яким на знімальних майданчиках складали російські колеги на чолі з Олександром Бєлявським. Присутність деяких із них у серіалі була навіть доречною, але багатьох хотілося запитати прямо: «Навіщо вам це було потрібно?». Я розумію, що кіно сьогодні не знімають, тож кіношними запрошеннями не розкидаються, але менше з тим... І взагалі, як їм вдається так кардинально переключатися: геніально грати на театральному кону і озвучувати текст у черговому серіалі? Хоча, власне, великий актор повинен уміти все...

      До погонь та втеч, якими грішать російські серіали, у «Завтра буде завтра» додано й латиноамериканських мотивів: донька Маші, яку вона розшукає, «щоб уже ніколи не розлучатися», екстремальні пологи дружини Петра Панченка, власне, сама смерть цього загалом  непоганого хлопця, над яким зі сльозами на очах схиляється татусь-олігарх... Мені його зовсім не було шкода. І у свою бездушність я не вірю, швидше, подібні казки сьогодні просто недоречні. Навіть з огляду на сучасне вбрання героїв, їх абсолютно сьогоднішні імена-прізвища, сучасну «натуру» в кадрі й типові висловлювання окремого прошарку населення сучасної України, ця історія так нагадує день учорашній або й позавчорашній, коли слово «олігарх» було неологізмом, а примітивні пропозиції венесуельських «миловарів» вважалися писком кіношної моди.

      У титрах «Завтра буде завтра» — режисери Альона Дем'яненко, Віталій Тіменко, оператор Сергій Борденюк, генеральний продюсер Олександр Ткаченко. Після першої проби пера «Новий», недовго зволікаючи, взявся за наступну багатосерійку — «Небо у горошок» уже відзнято, кажуть, знову буде сенсація... От і добре, чим більше сенсацій — тим веселіше. А я тим часом навідаюся на «Петрівку» — кажуть, уже вийшов на відео «Ідіот».

      P.S. Ледве не забула кинути репліку колегам, які кажуть, що в українському серіалі «Завтра буде завтра» немає нічого українського: і мова російська, й ментальність героїв якась не наша, й олігархи на наших не схожі... Так-то воно так, але ж згадайте, що виливає Рома-Космодрома прямісінько в обличчя герою Романа Лаврова! Правильно — борщ, національну українську страву. Так що давайте будемо об'єктивними.