Під куполом — еквілібристи старої гвардії

      Рішучість — одна  з головних ознак у діях людей, якi вже відстояли свої перші сто днів на чолі Міністерства культури і туризму. Історія Віктора Приходька та Михайла Рєзнiковича, кінця-краю якій за судами та спростуваннями поки що не видно, не дозволяє засумніватися в цьому ні на йоту. І продовжує множитися новими сенсаціями та подробицями «теплих» стосунків з кураторами від влади. Втім виявляється, що активність (принциповість, категорична нетерпимість тощо) Мінкульттуризму поширюється лише на окремі галузі чи об'єкти культури й мистецтва.  Скажімо, цирк, якому також не завадить оновлення,  ця рішучість благополучно обійшла.

«Все те же на манеже»

      Бити на сполох почали самі артисти цирку, які вже підготували і надіслали  кілька звернень до Президента України, Прем'єр-міністра, голови комітету ВРУ з питань духовності та культури. За словами акробатів-рекордсменів, братів Сергія та Анатолія Марченків, величезна кількість проблем та зловживань у цирковій галузі — це ще не найстрашніше. Жахливо те, що ніхто на ці проблеми не зважає, ніхто не поспішає їх вирішувати, а то й просто визнавати.

      — За час роботи міністра культури Оксани Білозір жоден з директорів цирків України не був звільнений, — кажуть Марченки. — І це при тому, що приводів для цього є предостатньо. Казино у приміщенні цирку, сумнівна оренда площ та землі, зловживання фінансові — все це для наших цирків є досить типовим явищем. Та що там це — є підстави говорити про відверту корумпованість!

      На доказ своїх слів Сергій та Анатолій принесли цілий стос документів, які справді вражають. Один лише звіт перевірки циркової галузі Рахунковою палатою України, який був надісланий на запит Голови комітету ВРУ з питань культури і духовності Леся Танюка, мав би поставити наших культурних керманичів перед питанням: як можуть ці люди продовжувати обіймати свої посади? Перевіркою, що проводилася у 2003 році,  «виявлено бюджетних порушень, неефективного та нецільового використання коштів державного бюджету на загальну суму 4461,5 тис. грн., що складає 29,3 % від проведених видатків, з яких використано з бюджетними правопорушеннями — 3000,8 тис. грн., неефективно — 1432,9 тис. грн., не за цільовим призначенням — 27,8 тис. грн». Звіт Департаменту контролю видатків на соціальну сферу та науку (2003 рік) також рясніє фактами, які аж ніяк не красять директорів цирків, якi, повторююсь, продовжують обіймати свої посади. Скажімо, в Національному цирку України (генеральний директор-художній керівник Заєць Б. М.) артистів не забезпечували роботою у повному обсязі, й вони отримували всього лише дві третини встановленого окладу. Практикувався прокат збиткових програм (Національний цирк України, Дніпропетровський, Донецький цирки)... Сума збитків, заявлена у цьому документі, склала майже мільйон гривень. 

      — На сьогодні циркові приміщення є суто комерційними структурами з державними субсидіями, — продовжують брати Марченки. — Знаємо  державний цирк, який  велику кількість своїх площ здає в оренду, отримує прибутки від гастрольної діяльності, а його директор зумів зареєструвати своє підприємство як неприбуткове. Він не сплачує податку на прибуток, користується іншими пільгами, передбаченими для неприбуткових організацій, отримує дотації від держави на виплату заробітної плати співробітників, оплати комунальних послуг. І при цьому творчих  колективів  зі статусом базових у цирку немає. Такі дії можна кваліфікувати як приховування своїх прибутків і розкрадання державних коштів.  Сьогодні можна говорити про те, що 80 відсотків коштів у цирковій галузі перебувають у тіні.

      Цинізм тут, як з'ясувалося, уже давно межує з аферизмом чистої води. Об'єднавшись, ці дві людські «чесноти» забезпечують своїх пропагандистів досить непоганими дивідендами. Так один директор цирку якось узагалі заявив, що на цій посаді треба пройти шлях від «Запорожця» до «Мерседеса». Сумніватися у тому, що такий опам'ятається і зверне з цього шляху, не доводиться.

Арена занепаду?

      Ну і як подібні фортелі та принципи можуть впливати  на творчий потенціал українського цирку? Питання більш ніж риторичне. А всім, хто бажає відповісти на нього особисто, пораджу просто сходити на циркову виставу. І подивитися, чи багато там буде колективних номерів, складних трюків тощо. Клоуни-собачки — це, звісно, дуже добре, але ж українське циркове мистецтво славилося ще й  висококласними, складними номерами, від яких у публіки перехоплювало подих. Сергій та Анатолій Марченки згадують, як закінчували естрадно-циркове училище і готували повноцінну програму-звіт силами свого курсу. Нині ж студенти естрадно-циркового коледжу не лише показують таку програму гуртом, від першого до останнього курсу, а й запрошують як важку артилерію випускників минулих років. Кілька років тому в Київському театральному інституті  почали готувати режисерів цирку — тепер з'ясовується, що професія ця малоперспективна, оскільки циркова галузь відверто «прогальмовує» у плані творчому, і поле для роботи молодих режисерів банально не вмістить усіх бажаючих продемонструвати свій талант. Про школу дресури, новітні технології циркового мистецтва, дитячі студії при цирках, своєчасну виплату невисокої зарплати та навіть про достатню кількість елементарного гриму сьогодні доводиться лише мріяти. Яка вже тут творчість...

      А може, нашим циркам варто перейняти досвід того ж «Кобзова», який від державної політики не такий залежний, але з творчістю, оновленням програми та сумою на рахунку у нього таки краще?

      — Ну що ви, — відповіли на цю пропозицію Сергій та Анатолій. — А як тоді використовуватимуться приміщення наших стаціонарних цирків? Цирків, які будували на народні гроші і які мусять належати народу.

Кадрова політика від Мінкульттуризму

      Позиція Міністерства культури і туризму у цій ситуації справді виглядає дивно. За словами Сергія та Анатолія Марченків, Оксана Білозір обіцяла звільнити директорів цирків і призначити на ці посади інших людей. Але згодом стало зрозуміло, що слова і справи — це дві великі різниці. Натомість з'явився наказ про призначення  пана Гнатенка, якому, до слова, уже більше 80 років,  керівником «Укрдержцирку». Людину з досить цікавим минулим, яка вже була звільнена з цієї ж посади (очолював Гнатенко «Укрдержцирк» 10 років) екс-міністром культури Юрієм Богуцьким.  Після демаршу артистів цирку цей наказ було скасовано, але світло у кінці тунелю продовжує мерехтіти кволо і невиразно. Без потужного бінокля чи підзорної труби його просто не розгледіти.

      Брати Марченки навіть вдавалися до голодування — але й цей крик душі залишився поза увагою тих, кому він був адресований. Як, власне, і численні звернення артистів цирку з цього приводу до високопосадовців, більшість яких, на жаль,  були просто проігноровані. Але ліміт терплячості та віри в те, що справедливість і професіоналізм мають визначати і культурну політику держави також, ще не вичерпався. Митці збирають підписи під черговим листом до Президента. І об'єднуються в Комітет порятунку української культури та очищення її від корупціонерів. Артистів цирку підтримують кіномитці, книговидавці... Вони ще певні того, що культура і корупція, невігластво — речі несумісні.