Козаки в Європі

      Незважаючи на те, що козаки були підданими короля Речі Посполитої, вони дуже часто проводили цілком самостійну політику. І залишили по собі репутацію значної сили, яку поважала і з якою рахувалася тодішня Європа.

Австрійським Габсбургам, які наприкінці XVI століття воювали з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови та Валахії, які перебували під протекторатом турецького султана. Очолив цей вдалий похід майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдаванам поразки, після чого місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів. А козаки відтоді стали популярною мілітарною силою, здатною відіграти важливу роль у європейських справах.

      1618 року в Європі розгорається тридцятилітня війна (1618—1648), у якій Австрія, Іспанія, Баварія та католицькі німецькі князівства протистояли блоку протестантських німецьких князів, яким на деяких етапах війни допомагали Данія, Швеція, Голландія, Англія, а з 1635 року — ще й католицька Франція. Ці війни вимагали залучення професійної військової сили, якої бракувало роздрібненим князівствам та мізерним державам. У Європі склалася назва для таких найманих солдатів (найчастіше — уродженців германських земель) — кнехти (тобто «гвіздки»). Українські козаки-найманці також брали участь у цій війні на боці того, хто залучав їх на службу. Так у жовтні 1619 року 10 тисяч добровольців під орудою полковників Кличковського та Русиновського прибули на Закарпаття на запрошення Фердинанда ІІ Габсбурга. Становище імператорських сил, яких трансильванський (територія сучасної Угорщини) князь Бетлен Габор та чеські загони оточили у Відні, було дуже важким. Саме перемога козаків над Юрієм Ракоці спонукала Бетлена Габора спішно завершити облогу Відня і повернутися до Трансильванії.

      1631 року дві тисячі козаків брали участь у боях зі шведами та саксонцями в Сiлезії на боці військ імперського генералісімуса Альбрехта Валленштейна, причому останній вимагав у союзника, польського короля Сигізмунда ІІІ маловідомих у Європі польських гусарів, а саме козаків, з яких австрійські генерали формували легку кінноту. В урядовому французькому тижневику «Gazette de France» у числі за 1631 рік можна знайти відомості про чотиритисячний полк кінних українських козаків під проводом Тараського, який воював у Люксембурзі: «Козаки напали на французів із жахливим галасом, наші люди не звикли до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати...». Після вступу у війну Франції та її інтервенції до іспанських Нідерландів (Бельгії) австрійський імператор вислав туди великий загін запорожців, які діяли у тилу французів, виснажуючи їхні сили.

      Умови служби козаків завжди були окреслені угодами. Так, 23 вересня 1635 року за угодою з австрійським імператором, полковник отримував щомісяця 200 талярів, а простий козак 6 талярів. Керував козацьким корпусом полковник Павло Носковський. Його корпус протягом 1636 року здійснив кілька блискавичних рейдів до Пікардії та Ельзасу. Умови договору між козаками та імператором не завжди виконувалися останнім. Так, ще 1631 року козаки Носковського на раді вирішили розiрвати контракт. Лише довгі переговори, умовляння австрійців та виплата частини боргу допомогли вирішити цей конфлікт. Але восени 1636 року козаки Носковського залишили таки службу і театр бойових дій, а згодом повернулися через Сiлезію до Речі Посполитої.

      Козаки у тридцятилітній війні виступали і на боці Франції. Так, майбутній гетьман Богдан-Зиновій Хмельницький (який на той час обіймав посаду військового писаря) 1644 року у Варшаві зустрівся з послом Франції у Польщі графом де Брежі. Останній у листі до кардинала Мазаріні (як і його попередник, кардинал Рішельє, він був другою людиною у Франції) після цього писав: «...Козаки дуже відважні вояки, непогані вершники, досконалі піхотинці, здатні до захисту фортець... Що стосується служби козаків у його величності, то, якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі».

      Луї XIV запросив на службу 2400 українських козаків, які морським шляхом через Гданськ і Кале потрапили до Франції. За даними багатьох істориків, саме Богдан Хмельницький та Іван Сірко були ватажками козаків, які брали найактивнішу участь в облозі іспанської на той час фортеці Дюнкерк. Врешті 11 жовтня 1646 року гарнізон Дюнкерка капітулював. Однак французький уряд після цього успіху не став дотримуватися угод, як це нерідко траплялося з усіма найманими військами в усі часи, і частина козаків повернулася в Україну. До того ж, є досить достовірні дані, що українські козаки залучалися тим же Луї XIV до участі у так званій деволюційній війні 1662—1663 років. Щодо участі козаків у військових справах французів залишилась цікава згадка сучасників, яка є ніби портретом самого козацького духу вояків, вимушених «йти в найми» для виконання військових завдань. Одного разу французькі воєначальники не дійшли згоди з козацькими чільниками з приводу платні за їхні «послуги», і французи зневажливо дорікнули їм за «принизливий меркантилізм»: «Ми воюємо за нашу честь, а ви — за гроші». На що козаки відповіли: «Кожен воює за те, чого йому не вистачає».

      Участь козаків у різних війнах пізнього середньовіччя мала неабиякий вплив на розвиток військової справи в Україні. Багато козаків, що пройшли чудовий вишкіл у тридцятилітній війні, згодом брали участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.