Перепротестував чи пересвяткував? (Фото Данила IВАНIВА.)
Найкращий відпочинок, хай простять мене розкішні п'ятизіркові готелі з «олл інклюзівом» на турецький, сейшельський чи інший буржуйсько-заграничний зразок — це вилазка з наметами на нашу рідну українську природу. Бажано біля річки, щоб і скупнутися в літню спеку, й рибки на юшку наловити... «Водної артерії» мешканцям наметового містечка, розбитого чи то на захист Бориса Колесникова, чи з метою пропаганди принад союзу з Росією й Білорусcю (ондечки й прапори відповідні висять), чи заради порятунку громадян поки що не союзної України від жахливої загрози у вигляді вживлених під шкіру мікрочіпів (у центрі табору на дереві розміщений відповідний плакат із лекцією про «число Звіра — 666», ідентифікаційні коди й зловісну перспективу мікрочипізації населення) явно бракує. Але все одно, можна собі уявити, яка жаба давила якогось замученого чиновника чи й журналіста, коли, пробігаючи «в милі» посеред робочого тижня через парк на роботу до Верховної Ради чи Кабміну, запарений сердега ловив на собі ліниві погляди «пікетників-наметників». Над головою шелестять зеленими кронами дерева, на яких заливаються співом пташки, під ногами — смарагдовий килим м'якенької травички, поруч дзюркотять-міняться райдужно на сонці фонтанчики... Краса! Та ще й у самісінькому центрі столиці. Заради такого задоволення й річкою пожертвуєш...
Але все це вже в минулому. «Пікнік» на узбіччі політичного життя для «біло-синіх» та їхніх колег по наметовому містечку скінчився: з понеділка табір почали згортати. Щиро кажучи, вийшовши позавчора до Маріїнського парку — прогулятися й поводити друзів з малими дітьми по «опозиційному заповіднику» (колись одна дотепна газета написала, що відгороджені синьою стрічкою від «відвідувачів» намети із їхніми відпочивальниками-мешканцями трохи нагадують зоопарк, бракує тільки табличок: «Опозиціонерів не годувати!»), ми дуже здивувалися, побачивши «згортальний» рух. Адже про те, що акцію наметового протесту припинено, ніхто ніде не повідомляв. Хоча про що це я — більшість киян, не кажучи вже про мешканців більш віддалених від столиці міст, навіть і зараз гадки не мають, що це наметове містечко простояло аж до 28 червня. (Хотіла написати: може, крім хіба донеччан, але пригадалися групки вболівальників «Шахтаря», які приїхали до Києва на фінальний матч Кубка України з «Динамо». Блукаючи парком в очікуванні футболу, молоді донбасівці здивовано перепитували одне одного: «А ето что — палаткі за Ющєнка?». А дізнавшись, що то — «свої» й «за Колесникова», радо бігли з ними фотографуватися). Навіть наші суперпідковані політично друзі вельми здивувалися цьому факту — вони ж бо думали, що «януковичівці» вже давно з-перед Кабміну розійшлися, — а що вже казати про не надто зацікавлених у таких речах «маленьких українців».
У вівторок більша частина наметів, щоправда, ще стояла. Не було тільки великого бордового шатра з партійною рекламою «Держава» й агітаційної будочки Наталі Вітренко, де раніше висіли портрети екс-кандидатки в президенти на тлі карти України та плакат із двома вусатими дядьками, що символізував собою дружбу Росії з Україною. Згортався й «сигнальний пост» на горбочку навпроти Кабміну, де ще в суботу журналісти «УМ» спостерігали комічну сцену: табірний чорний цуцик, захотівши «справити нужду», впевнено почимчикував до жилетки з надписом «Партія регіонів», яка висіла по центру «поста» на блакитній стрічці-загорожі, під якою й присів. Вочевидь, це в песика було постійне місце. А що — до поставленого для «людських» мешканців містечка біотуалету собачку не пускають, а йому ж теж хочеться чогось «цивілізованого». Партійний жилет — воно й на завіску таку-сяку схоже, і синє, як той самий біотуалет...
«Сєйчас ми уходім, но снова верньомся, когда власть опять отмєтітся негатівом. Чєм больше ошибок будет у Ющенко — тем больше тут будєт палаток», — не чекаючи запитання (вочевидь, побачивши в наших очах зацікавлення, а в руках — фотоапарат) пояснив парубок із портретом Віктора Януковича на пузі (футболка така — був іще варіант із портретом Віктора Федоровича ж, але поруч із дівчинкою), який, здається, був одночасно в усіх куточках табору. Ага. Раз хлопці згортаються, значить, наразі влада «отмєтілась» якимось позитивом, або принаймні перестала відзначатись негативом — зробили висновок ми.
Та й кількістю наметів, більшість із яких поки що залишалася на місці, табір, відверто кажучи, не вражав. Тим паче що значна їх (наметів) частина так і простояла увесь час існування містечка «незаселеною». Серед них, до речі, й зелена палатка з надписом «власність народного депутата Т. Чорновола». А в одне таке «помешкання» — вже більше, синє й належне, судячи з «об'яви», нардепу Геннадію Самофалову, кореспондент «УМ» навіть заліз «на екскурсію». Раніше б, мабуть, не пустили — містечко досить пильно охороняла по периметру місцева «служба безпеки», але ж у вівторок табору вже офіційно не існувало. Про що, окрім слів парубка у футболці з екс-Прем'єром та згорнених наметів свідчила спільна — явно «прощальна» — трапеза (на столі — тільки лимонади й мінеральна вода та одна пляшка з фольгою на горлечці — можливо, шампанське, але не виключено, що й просто ситро) в центрі містечка, де зібралися чи не всі його «квартиранти». До речі, як на й без того невелику кількість наметів, їх було малувато.
Судячи з усього, відзначити свій «відступ» із Маріїнського парку «біло-блакитні» з колегами вирішили «з помпою». Напередодні, як нам розповіли, там відбувся прощальний концерт, а в День Конституції ми потрапили на іншу імпрезу — «Виставку досягнень нової влади». Про те, що це саме виставка, а не просто дощаті стенди з «політінформацією», свідчила відповідна розтяжка над «центральною» алейкою наметового містечка. Зазначимо, що захід привернув увагу відвідувачів парку. Бо якщо раніше, коли увага до «опозиційного табору» вже спала, навіть у вихідні біля наметів за цілий день проходило хіба з десяток молодих мам із дитячими вiзочками, яких політичні аргументи «пікетників» мало цікавили, та кільканадцять пенсіонерів, які зумисне приходили на політичні дискусії до опонентів або колег по політичних поглядах, то цього разу до стендів «не заростала народна стежка».
«Досягнення» нової влади» — повторювалося зверху кожної «політінформаційної дошки» для тих, хто ще не зрозумів або прийшов з іншого боку й надпису на розтяжці не прочитав. «Ох же ж і проклятуща та влада, щоб її ..., і що ж витворяють, гади!» — бідкався якийсь чоловік, роздивляючись надписи на стендах. «А що, скажете, попередня була краща?! Та всі вони однакові, їх усіх к чортовій матері гнати треба, життя народові від них нема!» — обурювалася у відповідь літня жіночка з явно анархістськими поглядами. Хтось читав мовчки, хтось сміявся, одні лаяли владу, інші — опозицію. Російськомовний чоловік у зеленій тенісці зібрав навколо себе групку слухачів, переконливо проповідуючи «істину» про «злочини» «Ющенкової команди». «Ми знаєм, что растьот волна народного нєгодованія, і как нє стараются єйо сдєрживать бойци Луценка і арміі, она прорвьотся і будєт народний суд!» — старався промовець. Вочевидь, натхненний віршем про «Моську» (помаранчеву владу, варіант — «желтую толпу»), СЛОНА (ДОНБАСС) і утробу когось із них, в якій уже «что-то» (судячи з подальшого тексту, — «шквал народного огня») «бурліт».
«Не знаю, где там что растет, но здесь это «негодование» почему-то выглядит особо жалко», — засмучено констатував літній чоловік у панамі кольору хакі. За що одразу ж його «затюкали» як «нічєго нє смислящєго», і вiн відійшов убік. Хоча було очевидно, що насправді цей дядечко відверто не любить нову владу. «Як же нам потрібна нормальна опозиція! Без неї ж не буде діла. А ці комедіанти (це, до речі, якраз про нинішню «опозицію». — Авт.) виставляють себе на посміховисько подібними «виставками». Ну хіба це опозиція! Жалюгідно...» — читаючи «стінгазету», сумно відзначав істинний опозиціонер.
І з ним важко було не погодитися. І помилок у цієї влади чимало, і толку з неї (як і з будь-якої іншої влади) без міцної опозиції не буде. Але як же справді жалюгідно й смішно виглядали ці стенди... Ось, наприклад, «розвінчання» тези Президента Ющенка про те, що він відокремить владу від бізнесу. Серед філіппіків на адресу «Міністра транспорту і зв'язку Євгена Червоненка, який, до речі, має фізкультурну освіту», секретаря РНБОУ Петра Порошенка, «губернаторів» Чернігівщини, Харківщини, Сумщини і Кіровоградщини — всі вони нібито мають акції різних підприємств, є й зауваження про те, що «Міністерство внутрішніх справ очолює інженер та лейтенант запасу». По-перше, до чого тут бізнес, а по-друге, що поганого в лейтенанті запасу на чолі МВС? Принаймні поки цим відомством керували чинні генерали, наша доблесна міліція більше змушувала народ плакати, ніж берегла.
А от іще одне «досягнення». Окремий стенд присвячений темі... «Європейський глядач не сприйняв «Гринджол», поставивши Україні найнижчу оцінку». Це про «Євробачення», звісно. От щоб усі «помилки» влади полягали в обранні «не тої» групи на подібні конкурси! А фраза «Гурт «Гринджоли» так і не перетворився з Попелюшки на принцесу. Та і до Попелюшки він не дотягує...» — це вже просто без коментарів.
Ідемо далі. «Стінгазета» на тему молоді й сім'ї. Розгромна критика: «Обіцяну допомогу при народженні дитини не отримали мами, які народили до 1 квітня 2005 року». Прикро за цих мам, звісно. Але й ті мами, які народили у 2004-му, 2000-му, зрештою 1978-му роках, теж не отримали допомоги у півтори тисячі доларів! Мусить же хтось бути першим, до того ж головне, що свою обіцянку підняти виплати при народженні малюка вдесятеро нова влада таки виконала. «Молодіжне кредитування: на жаль, держава здатна лише позичити...». «На жаль», так робиться в усьому світі — це тільки в Радянському Союзі квартира «молодій сім'ї» «падала з неба» — щоправда, після 20-ти, а то й 30-річного стояння у черзі.
Є ще й інші цікаві стенди: про свободу слова, яка, на думку новітньої опозиції, страждає саме тепер, за «помаранчевої» влади, про ціни на бензин (новина: виявляється, у США бензин... дешевший! Сама не була, не знаю, але знайомого, який прожив п'ять років в Америці, це повідомлення дуже здивувало) і на м'ясо... Останнє, до речі, чи не єдине, із чим справді можна погодитися: ну не вийшло в уряду зі здешевленням м'яса, не вийшло. І навіщо ото було перед людьми соромитися? Але все це дрібниці. Он де «досягнення» — так досягнення: «Нова влада — ні дня без скандалу». «Прем'єр-міністр вміє наживати собі ворогів». «Топтання уряду на місці, постійні сварки між Ющенком і Тимошенко паралізують економіку». І апофеоз: «Віктора Ющенка конфлікт Тимошенко і Порошенка вже солідно піднапряг». Чесне слово, після цієї «виставки» владу хочеться похвалити. «Єслі б я іх так нє нєнавідєл, я би іх полюбіл», — засмучено підсумував і опозиційний дядечко й, махнувши рукою, почимчикував геть. Повторюючи собі під носа «как же ето жалко виглядіт».
А тепер головне: чому ж, власне, наметове містечко вирішили згорнути? І чому саме зараз, якщо раніше його мешканці стверджували: «без Колесникова додому не поїдемо!»? «Ми так ніколи не казали, це вже журналісти роздули», — не згоден з останньою фразою екс-комендант «біло-блакитного» наметового містечка Володимир Філіппов. Хоча що ж тут роздувати, якщо кореспонденти «УМ» на власні вуха чули це від наметових «протестантів». Натомість пан Філіппов пояснив, що спонукало пікетників згорнути табір: «Ми фактично досягли того результату, якого хотіли: це, зокрема, ухвалення Верховною Радою закону про взяття ув'язнених на поруки 150 народними депутатами, після якого звільнення Бориса Колесникова та інших політв'язнів — це лише справа часу. Відкрили багато громадських приймалень. Чому згортаємося саме тепер? Зважаючи на період відпусток. Адже багато хто із представників влади роз'їжджається, і парламент іде на канікули... А головне, ми побачили: владі не сильно допікає, що десь там є наметове містечко. Тому й згорнулися — хай вони (влада. — Авт.) краще працюють».
До речі, про свої обіцянки опозиційні «наметівці» не забувають. Обіцяли, коли тільки прийшли в парк, що, коли від'їжджатимуть, засіють прим'яті й перекопані газони травою. Але, як пояснює Володимир, не самостійно, «щоб нічого не попсувати, копаючи», а через «Зеленбуд». «Ми їм проплатимо, а вони засіють газони», — пояснив комендант колишнього наметового містечка.
А нам тепер під час суботніх прогулянок Маріїнським парком відверто чогось бракуватиме. Екзотики, мабуть...
Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:
— Технології наметових містечок як метод опозиційної боротьби мають перспективу тільки тоді, якщо це буде масовий рух. Проблема нинішньої опозиції в тому, що вона не має визначеної місії, а раз немає місії, то немає й енергетики, необхідної для масовості. Тому намети в центральному київському парку й виглядали такими непереконливими. Це не кажучи вже про те, що вони вторинні, а копіювання навряд чи може бути таким успішним, як первісна «версія». Так що правильно вони зробили, що згорнулися, бо резонансу від цього наметового містечка не було. Власне, і самого містечка вже давно не було — щонайменше два місяці. Тобто стільки, скільки про нього не згадували ЗМІ. Адже сьогоднішня політика — це медійна політика. Тому якщо тебе немає в новинах — значить, тебе немає взагалі. І протягом того часу, протягом якого містечко існувало без уваги журналістів, воно було по суті у стані клінічної смерті. Тільки й різниці, що тепер, після згортання, йому офіційно виписали свідоцтво про смерть.
Що ж до майбутнього наметових технологій як масового явища, то воно буде в тому випадку, якщо влада якимись незграбними й недолугими діями спровокує масове обурення. Зокрема, якщо буде порушений консенсус політичних і суспільних сил, вироблений у ході революції. Найближчим часом рушієм такого розбалансування може бути політична реформа: якщо дії влади в цьому напрямі будуть надто ревізіоністськими, це може викликати збурення мас. І ось тоді технологія наметизації може справді бути ефективною. А якщо «протести» матимуть такий непереконливий характер, як ми спостерігали протягом існування наметового містечка в Маріїнському парку, опозиція може сподіватися тільки на технологічну, але ніяк не масову підтримку.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
