Останні дні «царизму»?

      Болгарія належить до тих колишніх країн соціалістичного табору, яким перехід від «табірного» життя до вільноринкової економіки дається особливо важко. Впродовж першої половини 90-х років країна перебувала в стані політичної нестабільності та перманентних страйків, а друга половина десятилiття виявилася політично стабільнiшою, але малоплідною в сенсі економічних реформ та зростання добробуту народу. В Болгарії до падіння комунізму фактично не існувало сильної антикомуністичної опозиції, тому впродовж усього першого посттоталітарного десятиліття при владі перебувала все та сама комуністична номенклатура, яка, щоправда, перефарбувалася в євросоціалістів та соціал-демократів і розпочала активно займатися «родинним» бізнесом.

      Народ сказав своє рішуче «ні» старій владі лише на попередніх парламентських виборах у червні 2001 року. Тоді на болгарській політичній сцені з'явився цілком новий гравець, жодним чином не пов'язаний зі старою владою, тому болгари і поклали на нього всі надії як на месію та рятівника нації. Йдеться про колишнього останнього царя Болгарії Симеона ІІ. Він був введений на болгарський трон у 1943 році, після смерті свого батька. Царю Симеону було всього 6 років. 1946 року його вигнали з країни, оскільки народ висловився на референдумі за відміну монархії. Симеон ІІ узяв світське ім'я Симеон Сакскобургготський і більшість свого життя прожив у Мадриді як успішний бізнесмен.

      Перед виборами-2001 він отримав дозвіл на повернення на батьківщину і погодився очолити блок своїх прихильників під назвою «Національний рух за Симеона ІІ» . Блок переміг на виборах і здобув 120 парламентських мандатів — на один менше, ніж більшість, і право самостійно формувати уряд. Урядова коаліція Симеона включає також представників етнічних турків, які становлять 10 відсотків iз 7,8 млн. мешканців Болгарії.

      Симеон уже виконав свою обіцянку провести Болгарію в НАТО і фактично виконав усі головні умови для вступу країни в ЄС 1 січня 2007 року. Також «царський» уряд відразу ж приступив до активного запровадження економічних реформ і за останні чотири роки досяг значних успіхів. Симеон у спадок від попередників отримав країну з рівнем безробіття у 20 відсотків, який тепер значно нижчий, а рівень інфляції є незначним. Діяльність його уряду схвально оцінюють західні фінансові кола, хоча і постійно наголошують, що зроблено багато, але потрібно зробити ще більше.

      За правління Симеона в столиці Софії та на чорноморському узбережжі стався справжній інвестиційний вибух. Країна відчула смак великих прибутків від туризму, почала переорієнтовуватися з обслуговування загалом невибагливих туристів iз пострадянських країн на більш грошовитих гостей із Західної Європи.

      Якщо кращі болгарські курорти — Золоті Піски і Сонячний Берег — ще кілька років тому потопали в зелені, приваблювали не лише морем, а й прохолодними парками, то впродовж кількох останніх років вони втратили свою душу, перетворилися на стандартних туристичних монстрів. Парки вирубано, а на їхньому місці з'являються все нові модерні готелі «не для бідних». Лише впродовж цього року кількість ліжок у готелях Сонячного Берега має зрости з 45 до 65 тисяч, а в наступні роки — до 100 тисяч. А в мальовничому Несебрі з його старовинними будиночками та в околицях цього містечка кількість ліжко-місць має зрости до двохсот тисяч. За таких темпів на болгарських пляжах невдовзі мають з'явитися двоярусні лежаки. І все це зводиться без розширення інфраструктури, тобто нових паркінгів, збільшення пропускної здатності каналізації та систем очищення відходів. Окремі вілли та приватні готелі будують без жодних дозволів, просто на пляжах.

      За роки правління уряду Симеона болгари стали вдвічі заможнішими, щоправда, головним чином ті з них, хто має власну нерухомість. Болгарська агенція «Індустрі Вотч» оцінила вартість домашніх господарств у країні в 40 млрд. євро. Понад 80 відсотків з цієї суми становить вартість квартир та будинків. Упродовж двох останніх років ціни на нерухомість у Болгарії зростали шаленими темпами — лише минулого року ціни на квартири у великих містах підскочили на 50 відсотків.

      Але звичайні болгари очікували за чотири роки правління уряду Симеона ще більшого «чуда», а саме: що Болгарія увійде до грона ситих та заможних. А виявилося, що до цієї мети веде довгий і тяжкий шлях. «Царський» уряд так і не спромігся подолати корупцію. На додаток, Брюссель постійно дзьобає Софію за нібито утиски ромської меншини Болгарії. А ще більше, ніж за можливі утиски циган, уряду Симеона дістається від ЄС за цілком реальну справу — Козлодуйську АЕС, котра дає країні приблизно половину електричної енергії та багатомільйонні доларові вливання до бюджету за експорт електричного струму. Під тиском Брюсселя болгари погодилися 2002 року закрити два найстаріші реактори АЕС. Усупереч пручанням болгар та їхнім відчайдушним аргументам про те, що впродовж останніх років на АЕС проведено модернізацію та значно підвищено безпеку чотирьох діючих на цей час реакторів, Брюссель надалі вимагає виведення двох із них з експлуатації до 2006 року, бо інакше двері ЄС можуть не відчинитися перед Болгарією.

      Болгари як народ спокійний і виважений могли б зачекати з європейською манною небесною і дозволити Симеону далі робити свою справу, але він сам урізав кредит довіри співвітчизників тим, що безумовно підтримав американську інтервенцію до Іраку та направив до цієї країни 380 військовослужбовців (вони несуть службу спільно з українцями у дивізії під польським командуванням). На нещастя, болгарський контингент зазнав найбільших (у відсотках до чисельності вiйськових) втрат серед усіх представлених в Іраку національних контингентів. На додаток, в Іраку потрапили в полон та були по-варварськи страчені кілька цивільних контрактників — водіїв вантажівок, а також потрапили в заручники троє журналістів. Смерть в Іраку знайшли загалом 16 болгар: 10 військових та 6 цивільних. Через це у суспільстві визріло таке обурення, що його не загасити навіть реальними економічними успіхами уряду Симеона. За жертви в Іраку поплатився програшем виборів уряд Іспанії, який мав незаперечні досягнення в економіці. Така ж доля сьогодні може очікувати уряд Болгарії.

      За місце в парламенті змагаються 22 партії і виборчі блоки. Найбільші шанси на перемогу має ліва «Коаліція за Болгарію» на чолі з Соціалістичною (колишньою Комуністичною) партією. Опитування показують, що за лівих, які останні вісім років відсиджувалися в опозиції, мають намір голосувати приблизно чверть виборців. «Національний рух за Симеона ІІ» може розраховувати на голоси приблизно 15 відсотків виборців. Хоча після обіцянки вивести військовий контингент з Іраку популярність цього руху почала зростати й остаточний виборчий результат може виявитися кращим. Правий політичний табір Болгарії перебуває у серйозній кризі: його представники пересварилися, не спромоглися організувати єдиний блок iз чіткою і привабливою програмою. За найпопулярніших представників правого політичного спектра, Союз демократичних сил, мають намір голосувати приблизно 6 відсотків громадян. Шанси подолати 4-відсотковий бар'єр мають і права партія «Демократи за сильну Болгарію» колишнього прем'єр-міністра Івана Костова та Партія болгарських турків, яка тепер входить до правлячої коаліції.

      За опитуваннями агенції МБМД, з 240 парламентських мандатів лівi отримають 103-104, партія Симеона Сакскобугготського — 63-64, турецький «Рух за права і свободи» — 24, Союз демократичних сил — 32 та коаліція Софіянського (мера столиці) — 16 мандатів. Ймовірно, що ліві створять урядову коаліцію з турками, які тепер входять до коаліції Симеона. Інші опитування не виключають, що ліві можуть набрати більшість мандатів і створять уряд самостійно. На Болгарію знову очікує «лівий марш». Для порівняння, лівий президент Георгій Пирванов користується підтримкою 80 відсотків мешканців Болгарії, а Симеон — лише 32 відсотків.

      Цього разу болгари голосуватимуть, як і ми, ставлячи позначку навпроти обраної партії у загальному списку претендентів. На всіх попередніх виборах люди вкладали в конверт картки того кольору, який відповідає певній партії.

      Науковці та студенти Софійського університету провели масштабне дослідження і встановили, що впродовж попередніх чотирьох років та в період виборчої кампанії найбільш уживаним словом серед болгарських політиків було «відповідальність». На наступних місцях, відповідно: простір, пріоритети, прозорість, дійсність, бачення та гармонізація.  Студенти також констатували, що обранці народу вирізняються неграмотністю мови та неправильним вживанням слів. Найкраще послуговуються болгарською мовою президент Георгій Пирванов та міністр у європейських справах Меглена Конєва.

      Виборча кампанія мала приємні аспекти для мешканців міст: усі претенденти на місце в парламенті, бажаючи заручитися підтримкою молодих виборців, організовували безкоштовні поп-концерти за участі зірок. Тож учасниками виборчої кампанії таким чином стали російський співак Філіпп Кіркоров та італійська група «Матія Базар». Цікаво, що на заключний концерт у Софії в середу на цьому тижні кабінет міністрів витратив 40 тис. левів бюджетних коштів.