У четвер Києво-Могилянська академія презентувала власний фотоальбом-хроніки «Ми йдемо», перший із обіцяних помаранчевих постскриптумів. Презентацію зібрали в символічному місці — культурно-мистецькому центрі НаУКМа, де під час виборчої кампанiї та революцiї розміщався прес-центр Віктора Ющенка, запросили всіх членів Комітету Національного порятунку, Президента Віктора Ющенка, друзів Могилянки, активістів помаранчевого Майдану. У фойє розмістили фотовиставку студентів, біля двох входів поставили «мольберти» з великими листками паперу: на одному — для побажань Президенту (хтось із демократичної могилянської братії побажав Віктору Ющенку не запізнюватися на зустрічі), на другому — на незабудь Могилянці. Поруч по 60 гривень продавали альбоми. Для журналістів написали в прес-релізах, урядовцям і революціонерам президент НаУКМА В'ячеслав Брюховецький озвучив особисто: жоден примірник книги не буде подаровано. Оскільки гроші на видання взяли з іншої тумбочки — на реконструкцію бібліотеки, то треба їх туди і повернути. «Романе Петровичу, там така гарна ваша фотографія, я б на вашому місці зразу купив альбом, — заохочував віце-прем'єра Романа Безсмертного пан Брюховецький. — Чи ви гроші не взяли? Так позичте у Деркача. До получки».
У теплому могилянському колі в очікуванні Президента тусувалися із задоволенням. Коли чекати далі зробилося непристойним, В'ячеслав Брюховецький вийшов на сцену і сказав: «Президент є. Це — я!» і санкціонував спогади про буремну помаранчеву осінь-2004. Роман Безсмертний прагнув бути чесним: «Що сказати? Час сказати всю правду ще не прийшов, а не сказати теж не маю права». Тож вирішив обійтися кумедними випадками і невинними курйозами: як Володимир Філенко ставив перші палатки і невміло тюкнув себе по пальцях; як Юрій Луценко пропонував ходити від Майдану до Верховної Ради через Святошино, бо поки хвіст колони доходив по прямій до ВР, голова вже поверталася до сцени; як шостий вхід до Кабміну був блокований табличкою, вставленою у дверну ручку: «Хирів за Ющенка». Безсмертний також сказав, що правду будемо говорити протягом 5—10 років і попросив не спускати батога з влади, хоч би що вона не казала.
Нинішній міністр Юрій Луценко, який подарував президенту НаУКМА бейсболку «Міліція з народом», був в ударі і на очах у студентів і викладачів Могилянки в колі своїх повторив свій фірмовий майданний драйв — жарти й історії про різницю між східним і західним менталітетом на прикладі захоплення Жовтневого палацу й Українського дому перемішувались із словами про усвідомлення відповідальності, розчарування помаранчевою революцією і про те, що революція має остаточно оформитися на виборах-2006. «Не знаю, як там буде з хлібом, а зрєліщами я маю забезпечити», — пообіцяв наостанок Луценко під бурхливі оплески залу, і їй-богу, я вперше бачила, щоб політики були переконливіші за університетських професорів, а блиск в очах урядових «хлопців» був щирим і теплим. У цей вечір у Могилянці виступали багато нинішніх можновладців, дарували академії експонати в майбутній Музей помаранчевої революції, дивилися документальний фільм «Український вибір», і всі закликали зберегти ті цінності, які панували на Майдані. Заради них ми всі і йшли.