Останні шкільні «па»

      З кожним поколінням романтичне сприйняття шкільного життя поволі поступається приреченому прагматизмові. Мовляв, слід перебути цю нелюбу «середню» інституцію, і нема на те ради. Для батьків більшості теперішніх випускників ще кілька років по закінченні школи тривала безхмарна юність. Для сьогоднішніх «уже не дітей, але ще й не дорослих» громадян України «веселкова лафа» казки-феєрії про безліч відкритих перед ними доріг за умови самого лише палкого бажання і працьовитості закінчилася. Дітей, у кишенях чиїх батьків гуляє вітер, хоч і тішать обіцянки нової української влади про те, що хабарництву при вступі до ВНЗ буде покладено край, але більшість юнаків та дівчат усе-таки переконані, що заволодіти цією щасливою перспективою поки що — не з їхнім щастям. Батьківська паніка стосовно того, у який спосіб цього року давати хабарі за вступ в університети з інститутами, передається й дітям. Деякі не надто успішні у фінансовому сенсі «предки» приречено прогнозують, що нині давати «на лапу» за вступ у державні навчальні заклади доведеться ще більше (членам приймальних комісій — за ризик бути впійманими на гарячому). Віри в те, що варто лише наполегливо і старанно посидіти до початку вступних іспитів за підручниками, в цьогорічних випускників, на превеликий жаль, не з'явилося.

      Переважну більшість українських підлітків усе менше тішить розкішне бальне вбрання останнього шкільного свята, яке нині значно частіше, ніж минулих років, замовляли «на прокат» на один-однісінький той-таки випускний бал. «Балювали» українські випускники поза межами рідних шкіл. Як повідомили «УМ» у Міністерстві освіти і науки, заборону бенкетів на території середніх навчальних закладів ніхто не скасовував. В приміщеннях шкіл учора відбувалася лише урочиста частина. В переважній більшості навчальних закладів удень вручали атестати про неповну середню освіту (випускників дев'ятих класів цього року в Україні 705 тисяч), а увечері вже — колишнім одинадцятикласникам. Бенкетували — хто де (знову-таки, залежно від фінансових можливостей батьків). Хто — у скромних кав'ярнях, хто — у розкішних банкетних залах. Найреспектабельніші батьки найреспектабельніших навчальних закладів (переважно столичних) чинили досить хитромудро, щоб і вовки були задоволені, і вівців лиха доля оминула. Урочисту частину там вирішували проводити поза шкільною територією. Скажімо, в конференц-залі якоїсь солідної установи, наприклад в успішному НДІ. В банкетній же залі тієї-таки установи святкували і власне випускний, після чого охочих організовано везли зустрічати світанок. Інша категорія батьків намагалася прищепити юнацтву ідеали своєї, хоч і тоталітарної, та все ж романтичної молодості. Щоправда, не так з ідеалістичних міркувань, як через той-таки вітерець у кишенях.

      Випускників випроваджували зустрічати сонце на найближчу від школи «оазу» із «банкетом» у вигляді харчових пайків. А про те, що подібні пайки не завжди бувають «сухими», нам усім відомо з наслідків святкувань деяких випускних балів минулих років.

      Та попри те, що часи змінюються, і, за великим рахунком, нема чого за ними тужити й ностальгувати, діти завжди залишаються дітьми. Та й у кожного дорослого, незалежно від гаманця і статусу, все життя жевріє в серцях зворушлива дитинність. Тож, хай там що, завжди мріється, щоб наші сини на останньому шкільному святі співали про «девочку, которой нес портфель», а не «подождем твою маму, подождем... твою мать». Але все частіше у часі шкільних випускних згадуються, щоправда в іншому контексті, ніж той, який був ще у наших батьків, слова: «Вчителько моя, зоре світова! Звідки виглядати, де тебе знайти?».