Малюнок Миколи КАПУСТИ.
Два тури виборів Україна фактично провела без Кіровограда. Хоча місто прокинулося політично — активність виборців була тут дуже високою, а їхнє бажання проголосувати не зупиняли ні проблеми зі списками і необхідність звертатися до суду, ані черги на дільницях, ані погрози й залякування. І як гірко було усвідомлювати людям, що їхній голос, їхня позиція, яка не так легко народжувалася з багатьох сумнівів, розчарувань і ледь жевріючої надії, знехтувані: результати і першого, і другого турiв обласний Апеляційний суд не визнав правочинними.
Після першого туру протоколи з результатами голосування на окремих дільницях, перш ніж потрапити на реєстрацію у міську виборчу комісію, дивним чином опинялися у кабінеті тодішнього заступника міського голови Вадима Волканова (нині він відсторонений від виконання обов'язків). Через кілька днів після 31 жовтня мішок із бюлетенями однієї з дільниць знайшли на клумбі внутрішнього двору міськвиконкому. Перший голова сотої виборчої комісії, старий комуніст Володимир Бабій, достроково склав повноваження керівника, заявивши, що в таких умовах працювати не може. Його ж заступник Анатолій Прилипко нині перебуває у розшуку...
Перед минулою владою відповідала за вибори на Кіровоградщині партія «Трудова Україна». Не раз можна було чути сумний жарт: область, мовляв, здали «трудовикам» в оренду. І тут майже немає перебільшення: голова обласної організації «ТУ» очолював область, у Кіровоградській міській раді панувала депутатська партійна «трудова» більшість. Найавторитетніша людина в депутатському корпусі міста — рідний брат Ігоря Шарова, колишнього голови парламентської фракції «Трудова Україна», Юрій. Його близький товариш — колега по депутатству в міськраді Сергій Хільченко. Отже, коли перед другим туром постало питання про «кадрове зміцнення» виборчої комісії, надійнішої кандидатури годi шукати.
Не вдаючись у подробиці, слід сказати, що комісія прийняла протоколи, підрахувала голоси, але результат оголосила такий, який і близько не відповідав тому, що було в бюлетенях і протоколах дільниць. Це помітили не лише члени комісії від Віктора Ющенка Микола Садовий та Петро Чубченко, а й журналісти, які на слух фіксували результати голосувань по дільницях. Не дивно, що Апеляційний суд знову визнав протокол комісії виборчого округу №100 недійсним, дії комісії — неправомірними і зобов'язав комісію перерахувати голоси відповідно до протоколів, отриманих з дільниць. Але сота виборча комісія у повному складі так і не зібралася. Правда, Миколі Садовому та офіційному спостерігачеві від Ющенка Миколі Безлатньому вдалося встановити, що фальсифікація здійснена на 99 зі 128 дільниць. Здебільшого, результати просто переставляли місцями: голоси, віддані за Ющенка, фіксували як віддані за Януковича, і навпаки.
Що мав на увазі Ігор Шаров, коли коментував після другого туру дії своєї команди у Кіровограді («хлопці, мовляв, перестаралися»), невідомо. Але вся Україна зрозуміла: у цьому регіоні влада «робила» вибори прямолінійно, грубо й цинічно.
Отож з 25 листопада по 6 грудня минулого року в міську прокуратуру надійшло більше 80 заяв від голів та членів дільничних комісій, від спостерігачів, які засвідчили факти фальсифікацій. Але і міська, і обласна прокуратури у порушенні кримінальної справи відмовили, мотивуючи тим, що виборчий процес ще не завершений, а втручатися в нього, мовляв, не велить Закон. І лише після того, як матеріали були витребувані Генеральною прокуратурою, кримінальну справу таки порушили. Проте одному слідчому міської прокуратури вести її було явно не під силу. Тож тільки на початку березня, коли від роботи був відсторонений колишній прокурор області Володимир Левицький, створили спеціальну слідчу групу, яка запрацювала активніше. З 29 квітня Сергія Хільченка було оголошено в розшук, а 4 травня суддя Ленінського суду міста Кіровограда виніс постанову про його затримання.
Тим часом найодіозніші депутати-«трудовики» певний час не з'являлися навіть на сесії міської ради — можливо, побоювалися арештів. У місті ж поширювалися найрізноманітніші чутки про те, ніби Хільченко поїхав відпочивати в Іспанію, ніби вони з Прилипком переховуються на дачі в Ігоря Шарова... Але оперативникам вдалося встановити київські контакти пана Сергія, і, як уже писала «УМ», відбулося затримання. Його строк Ленінський суд міста продовжив до 15 діб, після цього обласна прокуратура поставила питання про міру запобіжного заходу. І суд вирішив: застава у сто тисяч гривень стане надійною гарантією, що Хільченко від слідства більше не переховуватиметься і не впливатиме на нього. Багато хто в цьому дуже сумнівається. Наприклад, народний депутат Микола Садовий висловив припущення, що голову сотої виборчої комісії більше у Кіровограді не побачать...
Розквіт кар'єри 40-річного Сергія Хільченка припав на епоху Кучми. Багатьом із цього покоління довелося робити нелегкий вибір: або тихо й непомітно орати свою професійну ниву, задовольняючись малим і ризикуючи не реалізувати свої потенційні можливості, або навчитися пристосовуватися до начальства, уміти ставати корисним у потрібний момент, видавати бажане за дійсне, бути «особисто відданим» і, зрозуміло, вчасно вступити в потрібну партію.
До того як Хільченко очолив комунальне підприємство «Ліки Кіровоградщини», він завідував однією з міських аптек. Згадати ж попередній «славний трудовий шлях» заслуженого лікаря України (це звання присвоєне йому під час святкування 65-річчя області) практично ніхто не міг — ні в обласному управлінні охорони здоров'я, ні в апараті міської ради. Добре відомо лише, що, очоливши «Ліки Кіровоградщини», новий керівник перевів підприємство на орендні стосунки, після чого вартість ліків у міських аптеках відчутно зросла. Напередодні виборів мала відбутися приватизація комунального підприємства, тодішній голова облдержадміністрації вже й видав відповідне розпорядження. Але приватизувати «Ліки Кіровоградщини» не встигли: завадили вибори та явно не очікувана Хільченком помаранчева революція. До речі, одним із перших своїх розпоряджень новий керівник області Едуард Зейналов припинив приватизацію «Ліків Кіровоградщини».
Сергій Хільченко належить до тих, хто за дуже короткий час змінив свій соціальний статус — від звичайного службовця до шанованого «народного обранця» (багатьом депутатам Верховної Ради далеко за рівнем амбіцій, кількістю почту та марками дорогих авто до деяких кіровоградських). Можливо, у цьому — теж пояснення такої нахабної і цинічної поведінки під час виборів. Адже повертатися назад було неможливо. Спробуйте-но це зробити, стрибнувши з парашутом...
Цікаво, у який бік далі змінюватиметься соціальний статус голови сотої виборчої комісії? А інших хільченків, яких по Україні, мабуть, десятки тисяч? Чи будуть вони покарані?
Справді, керівників, які дивним чином попересідали з «Москвичів» на джипи, розплодилося дуже багато — цілий кучмівський призов. А найбільше боятися треба того, аби нова влада не перейняла їхні цінності й пріоритети...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
